(це текст моєї передмови до найповнішого на сьогодні видання творів Михайла Могилянського. Може, комусь буде цікаво. джерело: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2015/06/13/102053.html, 13. 06. 2015)
Він жив у епіцентрі енергій свого часу, драми якого розривали його світогляд і душу. Був одним із найвиразніших представників свого покоління. Не вберігся від світоглядних блукань. Дружив із найвидатнішими сучасниками і банально переховувався від переслідувань. Не прийняв більшовизм, але і не боровся з ним, як молодший брат Микола – міністр Директорії. Щоб вижити, каявся в тому, в чому не був винен. Утікав від репресій, а ті наздоганяли його. Любив свій край, але помер на чужині. Його найповніше видання творів побачило світ у новій серії «In crudo» («Без прикрас») видавничого центру «Академія».
Якби постать Михайла Могилянського дотепер не була «білою плямою» в українській літературі, його беззаперечно можна було б наректи одним із засновників модерністської інтелектуальної прози, майстром урбаністичного й еротичного наративу. Можна було б. Однак, за незначними винятками, його твори не видавали, а надрукований у «Вітчизні» роман «Честь» (1990 р.) так і не з’явився книгою. Багато із малої прози «загубилося» в часописах, досі десь чекають свого часу рукописи російськомовних романів. А ще – драми, спогади, есеї, літературознавчі і біографічні статті.
Чи не найбільше для знайомства з М.Могилянським зробив фільм «Наречена», знятий за мотивами однойменної новели. Він – один із десяти фільмів любовно-еротичного циклу «Острів любові» (1996 р.) режисера Олега Бійми. Історія про дівчину, яка напередодні шлюбу віддалася незнайомцю, – її автор без жодних застережень називає «чистою» і «непорочною» – ще за життя Михайла Могилянського здобула гарячий читацький і літературно-критичний інтерес.
Свої оповідання Михайло Могилянський писав тоді, коли українська література поволі набирала урбаністичних ознак і ще не втратила смаку до поетики декадансу. Фабули цих творів розгортаються в місті, як і в прозі А.Кримського,Ольги Кобилянської, А.Крушельницького, Л.Пахаревського, С.Яричевського та ін. Ці автори спростовували уявлення про українську прозу як наскрізь «сільську». Місто в інтерпретації М.Могилянського – це відособленість, самотність у натовпі.
Дві теми об’єднують збірку «Оповідання» (1916 р.) – деструктивне кохання і смерть. Стосунки між чоловіком і жінкою автор розглядає в координатах «кат – жертва», у річищі філософії Л. фон Захера-Мазоха: жінка наділена демонічністю, її кохання – завжди руйнівне. Смерть з’являється в новелі збірки – «З темних джерел життя». У ній – виявлення ілюзії про можливість безтурботного існування, бо за позірними спокоєм та успішністю можуть таїтися пекуча буденщина і нищівна механістичність: усвідомлюючи невиправну одноманітність свого життя, педантичний юрист, який вважав себе бездоганним слугою Феміди, присяжний повірений Аргулин божеволіє і вкорочує собі віку. Трагічно закінчується й оповідання «Стріл» – одержимий пристрастю коханець випадково вбиває суперника, після чого бере шлюб із його дружиною. Судячи із його внутрішнього стану, та випадковість була неминучою, бо і любов як найсвітліше почуття іноді бродить темними закутками душі.
Мав М. Могилянський намір видати ще одну збірку оповідань – «Коротше горобиного носа», та не судилося. Пекучі проблеми принесло йому оповідання «Вбивство» (1926) – про символічне вбивство персонажем свого друга, в якому сучасники побачили натяк на Михайла Грушевського, який образився на письменника, поскаржився ЦК КП(б)У, привернувши до нього пильне око ГПУ УСРР. Художні умовності твору влада сприйняти не змогла: М.Могилянського звинуватили в націоналізмі й антисемітизмі, його твори заборонили друкувати, а самого звільнили з роботи при ВУАН. Кілька разів він робив спроби спростувати дискусію навколо твору і навіть «визнав свої провини»: «Дуже шкодую, – писав, – що “Вбивство” подало привід для непорозуміння, і вважаю, що видрукування його було тяжкою помилкою». Однак нічого вдіяти не вдалося – разом із можливістю друкувати твори, зникла надія оприлюднити свій magnum opus – роман «Честь» (1929 р.).
Присвячений «народові без честі», роман справді є вершинним твором Михайла Могилянського. Написаний він тоді, коли в українській літературі поширився інтелектуальний роман. Головне в ньому – дилема між особистим життям творчої людини та її відданістю своєму покликанню. Відомий хірург Дмитро Калін понад усім поставив роботу, взявши дороговказом слова: «Сучасна романтика – романтика праці, романтика невпинного вдосконалення в своєму фаху, романтика головного керівника людини – честі». Проживаючи передбачуване, але не позбавлене сенсу життя, завжди керуючись ratio, він поклоняється своїй «релігії» – науці. Механістичний плин буднів порушує випадкова зустріч із давно забутою пацієнткою. Спілкування з нею, що переросло в несподіване кохання, починає підточувати непорушну систему його переконань. Шукає інші сенси й обраниця – Інна Сергіївна, для якої заміжжя було тягарем, а дочка і спілкування із Каліним дарували жадану відраду. Та чи судилося щастя людям, для які прирекли себе жити у випробуваннях, можна дізнатися, лише подолавши фінальний сюжетний віраж.
Інтригують у романі і «постмодерні» експерименти, які виявляються в ігровій взаємодії автора з читачами, що спостерігалося і в творах М.Йогансена, В.Домонтовича, Ю.Яновського, Л.Скрипника, Ю.Смолича та ін. Оповідач скидає маску відстороненого споглядача й оживає в монологах про тогочасні літературні проблеми. Він не відмовляє собі в задоволенні поглузувати із творчого безпліддя літературних вечірок, де один «падав у провалля надсонівської банальщини», а інша – «зухвало й з викликом читала вірші, вславляючи радість останніх здригань у статевому акті».
У романі «Честь» Михайло Могилянський уперше в українській літературі подає докладний натуралістично-відсторонений опис хірургічної операції. Є в ньому і розмірковування про долю європейських країн після Першої світової війни, побудову досконалого суспільства, значення цивілізації, мистецтва, релігії, науки у вселюдському прогресі. «Нема малого, дрібного, неважливого, всі ретельно виконують свій обов’язок, а людська гідність, розвинене відчуття честі не дозволяють його виконувати абияк», – на цьому стоїть прозаїк. Такими мотивами роман «Честь» набуває нової актуальності у ХХІ столітті, а накручена пружина таланту Михайла Могилянського нарешті випростується і виводить його із забуття.
Немає коментарів:
Дописати коментар