Сталася велика радість: я визнала, що недостатньо розумна для однієї книжки. Радість полягає, по-перше, в тому, що я нарешті відчула якісь емоції до книжки та процесу читання (хай навіть це було відчуття власної читацької недосконалості). По-друге ж, і це є наслідком до "по-перше", книжка мене здивувала, вона була не схожа на все, що я читала досі: у стилі, темі та навіть формі. Я тулилася до цих оповідань, хотіла, щоб мої думки заповнили цю посудину сповна, та натомість навіть не могла віддалитися наскільки, щоб цю форму можна було чітко побачити чи хоча б уявити її межі та пропорції. Я ковзала по тексту, і текст мене переміг. Це була давно забута красива гра, коли автор та твір виявилися досконалішими, ніж моє уміння читати. І тому я так відчайдушно намагалася урвати свої шматочки розуміння. Я сказала собі: якщо я знайду хоча б два твори, які я а) зрозумію, б) естетично співвіднесуся та в) захочу й зможу описати, тоді я розкажу про цю книжку й порушу своє затворництво, тому що знатиму, що воно цього варте.
 |
Я знайшла два такі оповідання. Цілі два оповідання, які я, імовірно, ніколи не забуду. Не зміст, звісно - зміст зітреться через півроку. Лишиться враження: порадь, не забудь. Це те, що можна буде легко дістати з картотеки пам'яті, коли постане потреба погратися в бісер, поговорити з учнем/подругою/ким-завгодно про мистецтво оповідання, його безкордоння.
Про те, хто такий Кен Лю та скільки нагород у книжковому світі він здобув і за що, я не скажу краще, ніж вікіпедія, тому й писати не буду. Скажу лише такі слова: "Х'юго", "Неб'юла", "Локус". Sapienti sat, особливо якщо ви любите наукову фантастику (я так собі). Усі ці нагороди якраз за "Паперовий звіринець". І - яка радість - саме про "Паперовий звіринець" я й почну писати: це не лише назва збірки, а й те саме одне з двох оповідання, що вразило мене в саме серце.
Я впізнала "Паперовий звіринець" з перших рядків, бо колись давно, коли ця книжка і близько не була перекладена українською, це оповідання скинув мені знайомий, і я його запам'ятала (оповідання, не знайомого, лінь шукати синонім до займенника). Зараз просто прочитала вдруге. Й, оскільки мої сльози вже давно не є критерієм вартісності твору, я надіслала твір подрузі. Вона теж плакала над ним. Це вже можна вважати вагомішою ознакою якості, бо подруга не тонкосльоза і теж уже розбещена водоспадом книжок, але, ок, якщо ми обидві плакали, ви подумаєте, що там шось сентиментально-трагічне. Одразу зруйную горизонти очікувань від передчуття мелодрами до чогось більш пристойного: це історія про ідентичність. Жінка-китаянка виходить заміж за американця, виїжджає до Америки й намагається передати сину хоча б дрібку того, що пам'ятає про батьківщину. Вона робить із серветок орігамі, і паперові звірі оживають, вони тішать дитяче серце краще, ніж будь-яка суперіграшка. До певного часу, звісно. Одного дня звірі перестануть рухатися, але через багато років оживуть знову. Одного дня тигр знову закрутить хвостом, застрибне на плече й покрокує разом із власником назустріч неоновим вивіскам американського мегаполісу. Але дещо все ж уже буде втрачено. Мораль: цінуйте свою мову та культуру, бо разом із мовою можна втратити себе. Або й не дізнатися: то ким ти була, людино? Магія й дуже прісна, повсякденна реальність сплітаються, щоб занурити нас у світ справжніх цінностей (це порожнє речення я закреслю). Але. Думаю, що всім людям, які за певних обставин забули/відмовилися від мови дитинства, (не обов'язково китайської, можна і якоїсь іншої), оповідання справить терапевтичний ефект.
Друге оповідання, яке запам'ятається мені надовго, називається "Вдалого полювання". Прочитавши його, я якраз помітила на обкладинці напис "Love, death and robots" by Netflix і вирішила погуглити, що це таке (бо якраз слово Netflix мені відоме). І я знайшла анімований фільм за мотивами "Вдалого полювання". Решту антології можна було й не дивитися: саме ця історія, на мій смак, виявилася найкращою. І вона абсолютно за текстом: майже жодних відхилень. Тема: конфлікт традицій та прогресу, магії та технологій+соціалочка+азійський колорит. Хлопчик з татом працюють відьмаками, тобто за гроші ловлять усіляких магічних потороч, але одного дня хлопчик починає дружити з донькою отакої-от магічної поторочі. І раптом світ змінюється, винаходять поїзди та купу інших інженерних витворів, і ось хлопчик-маг і сам вирішує стати інженером та творити магію вже за допомогою науки. Його шедевром стане перевтілення давньої подруги. Але чому вона захоче перетворитися, краще почитати. Або переглянути. Шукати за запитом "Вдалого полювання. Любов, смерть і роботи. 1 сезон, 8 серія". Тривалість приблизно 17 хвилин.
Власне, це і були два твори, заради яких я читала цю книжку. Хоча, звісно, у ній ще багато інших, які можна розкодувати: обрій - наукова фантастика, нагадую. Але не тільки вона. Тому: читати оці два оповідання, а далі змагатися, дивуватися й підкорювати. Якщо ви цінуєте, коли вас у чому перевершуєте, і не схильні називати незвичайне й незрозуміле нудним тільки тому, що вам не по зубах, вам ця збірка точно запам'ятається.
