Дякую, маленька Енн! ("Енн із Зелених дахів" by Люсі-Мод Монтгомері)

(цей пост я написала два роки тому, коли видавництво "Урбіно" видало першу книжку Люсі-Мод Монтгомері про Енн Ширлі. Зараз я маю шість, але напишу про всі тоді, коли вийде остання книжка з циклу. А поки публікую свої враження від "Енн із Зелених Дахів")

Якби спитати книголюба, які книжки найбільше вплинули на нього в дитинстві, він би довго роздумував і, як справжній книголюб, не міг відповісти одразу. Але думав би про це з насолодою, довго, вибираючи з пам’яті найулюбленіші, ніби найкращі полунички з великого кошика. Але свій пост я б хотіла присвятити, певно, найкращій дитячій книжці, яку я прочитала тільки в 22 роки. І в чому я не маю жодних сумнівів, так це в тому, що книжка стала б моєю улюбленою, якби вона тільки трапилася мені років у 10-12. Хоча факт, що я прочитала її фактично напередодні 23-ліття, коли знайшла її на «Книжковому Арсеналі», перекладеною українською у видавництві «Урбіно», свідчить про те, що я могла полюбити «Енн із Зелених Дахів» і в 15, і в 17, і, певно, в 45 і далі.

Приїзд рудої дівчинки-сироти Енн Ширлі до маєтку Зелені Дахи, що належали братові й сестрі Метью й Маріллі Катбертам, відбувся через прикру помилку (от що значить всиновлювати дітей, не маючи телефона й домовляючись методом «одна бабка переказала»). Але попри те, що господарям маєтку потрібен був хлопчик, зустріч з Енн стала найсвітлішою подією в житті і водночас зреченням від старосвітського спокою, адже жити з фантазеркою з неприборканою уявою й талантом втрапляти до різноманітних, зокрема травмонебезпечних, пригод – зовсім не просто. Зате й не нудно. 

От за це, мабуть, я найбільше й люблю цю книжку Люсі-Мод Монтгомері. Бо нема жодної сторінки, де б я не вибухала сміхом або очі не щипало від розчулення. Хоча, правду кажучи, мій шлях до книжки почався з фільму, де роль Енн зіграла Меган Фоллоуз. Я була наскільки захоплена ним, що якось навіть не пішла на день народження двоюрідної сестри, щоб мати змогу подивитися чергову серію, на яку я чекала з превеликим нетерпінням. Але недбале ставлення до родичів було покаране вищими силами: в квартирі вимкнули світло, тож я навіть плакала, мріючи потрапити в гості і, поїдаючи святковий торт, дивитися Енн разом із усіма. Я навіть конспектувала зміст серії, виписувала найсмішніші фрази Енн. Відтоді «пучина отчаяния» в моєму активному лексиконі

Тоді фільм був моїм емоційним захопленням. Тепер я можу усвідомити, чому він мені сподобався і чому цей твір треба читати всім дівчаткам. І навіть жіночкам)

Передусім він формує правильне ставлення до життя. «Правильне» у значенні «позитивне». Ми можемо скільки завгодно упиватися чорнухою, бавитися в естетику потворного і заплутуватися у психологічних виправданнях всяких химерних перекручень, хвороб і аномалій. Але для нас це буде цікавою грою в «дорослість», «неповерхове бачення світу» і не нашкодить тільки тоді, коли в нас буде сформовано життєствердний світогляд із базовими цінностями. Для вразливих натур на зразок мене книжки тут мають чи не вирішальний вплив. Я можу читати і сприймати Олеся Ульяненка, бо знаю: є в літературі й інше, а це просто вияв різноманіття життя. І яка була радість після «Сталінки» прочитати «Вбити пересмішника», щоб врівноважити баланс огиди і життєствердності в одній тілесній оболонці. До чого цей весь лірично-абсурдний відступ? До того, що починати читацьке життя треба з добрих книжок. Пригоди Енн пропонують бачення життя, в якому потоваришувати можна з будь-ким, головне бути відкритим до цього. Книжка й про те, як може зворушлива істота змінити навіть, на перший погляд, сформованих літніх людей, бо навіть найсформованіша людина не буде байдужою до радості й добра, безпосередності й сміху. Особисто мене історія про Енн навчила нестандартного розуміння дівочої вроди. І досі для мене красивіша буде дівчина не та,що красуня в класичному розумінні, а та, в якої буде якась родзинка, осявана іронічністю, романтичністю, безпосередністю, начитаністю чи ще якось такою рисою. І добротою. І розумом, і багатою уявою. Тому Меган Фоллоуз, яка зіграла Енн, довго була для мене еталоном справжньої краси.

Ну а зародження кохання до Гілберта Блайта, теж ідеала чоловіка, - це історія, яка теж для мене в розряді «еталонних історій про велику і щиру любов». 

Дякую тобі ще раз,маленька дівчинко Енн, що ти так вчасно з’явлєшся в моєму житті і завжди осяваєш його радістю. Як добре, що тепер твої палкі й химерні промови доторкаються мого серця рідною мовою)