четвер, 20 квітня 2017 р.

Сядь зі мною поговори

Початківці рідко очолюють найвідоміші у всьому світі літературні списки, але Селесте Інґ це вдалося. 2014-го року її дебютний роман «Несказане» став найкращою книжкою року у топ-100 від Amazon, випередивши книжки таких письменників, як Стівен Кінг та Гіларі Ментел. В Україні твір нещодавно вийшов у видавництві «Наш формат». Літературна якість роману і завжди актуальний жанр родинної драми, замаскованої під трилер, допомогли авторці достукатися до читачів з усього світу й запропонувати простий рецепт виходу з кризових сімейних ситуацій.

Діагноз: хронічне непорозуміння

«Лідії нема серед живих. Але вони про це ще не знають» – так починається «Несказане». Читач чіпляється на гачок інтриги, але хай краще не розраховує на екстраординарне пояснення, чому шістнадцятирічна дівчинка опинилася на дні міського озера. Дорогою до фіналу можна про все здогадатися. У цій книжці вражає інше – психологічно важке, скрупульозне діагностування глобального непорозуміння в родині, якого можна було б уникнути, якби близькі люди звикли говорити одне з одним не тільки про погоду або колір тюлю.
Дія роману відбувається в 1970-х роках в Огайо. У цей не такий вже далекий від сьогодення час в Америці процвітала дискримінація людей азійського походження. Джеймс Лі – американець у першому поколінні, який викладає історію в коледжі Огайо, але все-таки не почувається повноцінним членом суспільства через китайське походження. Усіма силами він намагається стати «своїм хлопцем» у світі, що його не приймає. І мріє, щоб його дочка Лідія поводилася як типова американська дівчинка, адже бути «як всі» набагато легше.
Дружина Джеймса Мерилін – білява американка, яка навпаки не хоче бути типовою домогосподаркою, а мріє стати лікаркою. Проте на заваді стає подружнє «щастя». Троє дітей і материнські обов’язки віддаляють Мерилін від омріяного лікарського фаху, тому їй не лишається нічого, крім як «перекласти» власну мрію на середульшу дочку Лідію. Старший син Нат і найменша дочка Ханна змирилися з фактом, що батьки люблять дітей неоднаково. Тож їм випадало заздрити сестрі й спостерігати за її намаганнями відповідати батьківським очікуванням. Нікому й на думку не спадає спитати, а що ж про все це думає сама Лідія? Як їй живеться в ролі улюблениці? Чи до душі їй батьківські сценарії? Щоб не розчарувати батьків, Лідія не поспішає ділитися наболілим, усміхається, живе, як заведена лялька, і мовчить. Правда лишається несказаною, невидимою. Ця правда – ніби п’ять шостих велетенського айсберга. У
решті родинний корабель розбивається об неї, проте треба вчитися жити далі. Та чи можливо це?

Для кого ця книга

Книжка сподобається прихильникам психологічних драм, у яких одна подія тлумачиться по-різному відповідно до фокусу окремого персонажа. Наприклад, жінка кинула дітей і чоловіка й утекла з дому. Діти страждають, чоловік теж. Всі готові прийняти втікачку і вибачити їй все, тільки б вона повернулася. «Погана жінка, егоїстка», – може подумати читач. Аж поки не дізнається про мотивацію вчинку й не поспівчуває героїні. Книжка не сподобається тим, хто прагне несподіваного фіналу, а також тим, хто шукає світоглядних відкриттів. Бо все обертається довкола того, що дискримінація – це погано, жінка має право на освіту й фах, а діти не повинні втілювати в життя несправджені мрії батьків. Однак для авторки ці істини – не мета, а підручний матеріал, з якого вона творить ситуацію глобального непорозуміння в камерній атмосфері одного будинку.

Крик, кинутий у натовп

«Несказане», до всього, ще й добре написана книжка. Персонажі повнокровні, кожне речення працює не на розказування, а на показування, увага авторки до дрібниць перетворює книжку на фільм. Тут нема жодного зайвого слова чи епізоду «задля красного слівця». «Ось як корисно писати малу прозу», – думала я під час читання, знаючи, що до «Несказаного» Селесте Інґ писала успішні оповідання (авторка здобула за них Пушткартську та інші премії). Селесте Інґ називає роботу письменника «криком, кинутим у натовп». На крик роману «Несказане» неможливо не відгукнутися, тому що всі ми часом потерпаємо від того, що не вміємо читати чужі думки, робимо хибні висновки й неправильно поводимося. Як це змінити? Авторка пропонує простий рецепт – сісти й щиро поговорити. Велика ймовірність, що спрацює.

Джерело:  Блог видавництва "Наш формат"