четвер, 10 вересня 2015 р.

Діти, з якими не говорили про мистецтво

"Таню, от поясни мені: ну що за краса в портретах Пікассо?" - запитала якось мама, коли помітила, що я розглядаю його картини на екрані монітора. "Ну, тут же річ не в достовірності зображеного, а в емоціях, які викликає зображена жінка", - намагалася пояснити те, чого й сама толком не розуміла. - "Якби не волосся і не підпис "Портрет Дори Маар", я б могла й не здогадатися, що то жінка" - відрубала мама. 
А то ще подарували мені репродукцію якоїсь із картин Кандинського.
"А що гарного в цьому?" - все допитувалася мама.
"Може, в цьому нічого нема гарного, але коли я дивлюся, то в мене таке саме відчуття, ніби я читаю якусь старовинну народну казку. І мені приємно", - відповіла я.
"Хіба не краще казку почитати?" - скептично зауважила мама. 
Але я сама бачила, як мама роздивлялася "Герніку" Пікассо. І бачила, як читала якісь статті в журналах про мистецтво. Її, як і мене, цікавить мистецтво - тому в нас удома так багато  різних енциклопедій. Та, правду кажучи, бракувало якоїсь легкої книжки, написаної не для того, щоб потопити глядача у фактах, а щоб надихнути його і далі ходити в галереї, цікавитися живописом.

Коли книжка Франсуази Барб-Ґалль "Як розмовляти з дітьми про мистецтво" побачила світ, я вже знала, що подарую її мамі. Але перед тим прочитаю сама. Бо я теж дитина, якій завжди було цікаве мистецтво, але з якою, як і з мамою, про нього не говорили, і тому довелося самій пізнавати його красу.
Якось у твітері прочитала в кого фразу: "Хочу всі книжки "Видавництва Старого Лева". Що ж, я так само. Розкішні репродукції, яскраві кольори, чудовий переклад, стильний дизайн - видавці вкотре відтвердили свій захмарний рівень. А що може бути кращим виявом поваги до читача?
На початку книжки авторка дає поради щодо того, як не відштовхнути дитину від мистецтва, як зацікавити її походом до мистецької галереї, як важливо просто й неупереджено підходити до тих чи тих творів живопису. 
Далі починається неймовірно цікава подорож галереєю світових шедеврів живопису. І хоч більшість людей одразу перегортує читати про сучасне мистецтво ("так за що ж ця мазинана стала відомою??"), для мене найцікавішими стали розділи про мистецтво Відродження. Приголомшила картина Фра Анджеліко "Благовіщення" - скільки деталей я пізнала завдяки невимушеному коментереві пані Француази! От як треба по-справжньому оглядати картини.
Авторка, цей добрий безпосередній гід, намагається передбачити питання дітей різного віку - і відповідає на них інформативно, але без зайвини. Картини подано за хронологічним принципом, і  майже кожна з них відома глядачеві, та не про всі ми знаємо достатньо, щоб оцінити її істинну вартість. 
Для мене, хоч за віком я вже не дитина, книжка сповнена відкриттів. Наприклад, картина ван Ейка "Подружжя Арнольфіні" (ну та, де чоловік нагадує обличчя Путіна). Я завжди думала, що дружина Джованна вагітна, але ж ні, виявляється, то була мода на такі сукні. Цікаво? Звісно! І таких цікавих деталей, які перевертають усе з ніг на голову, в книжці сила-силенна!
Варто сказати, що коментарі авторки часом дуже веселі й наївні. І це тільки підкреслює, що не варто ставитися до картин так, ніби нам не до снаги їх пізнати. Треба вчитися дивитися на все своїми очима, а якщо чогось не знаєш, завжди можна зазирнути в якийсь довідник і почитати значення символів, кольорів, перечитати біблійні й античні сюжети, біографії художників та персонажів їхніх картин. Але осягати живопис можна і треба самому. Мабуть, від цього процесу й отримуємо найбільше задоволення.
Запишу тут перелік художників, про яких говорить  Франсуази Барб-Ґалль: Фра Анджеліко, Ян вай Ейк, Паоло Учелло, Ботічеллі, Босх, Леонардо да Вінчі, Йоахим Патінір, Тиціан, Пітер Брейгель-старший, Караваджо, Жорж де Латур, Хусеппе де Рібера, Ян Давідс де Хем, Нікола Пуссен, Ян Вермеєр, Гойя, Шпіцвег, Тернер, Моне, Дега, ван Гог, Шагал, Леже, Мондріан, Пікассо, Поллок та ін. Мені в цьому списку бракувало хіба улюбленого Рене Магрітта).

Коли дочитала книжку, було, як завжди, трохи прикро розлучатися. Але магія конкретно цього видання в тому, що до нього завжди можна повернутися. Із будь-якої сторінки.

...А мама, хоч викладає у школі не живопис, а проте вже знає, про що і як розповісти своїм учням на заняттях групи продовженого дня.




Немає коментарів:

Дописати коментар