середа, 2 вересня 2015 р.

Наївно. А чи супер? ("Братик Біль, Сестричка Радість" Богдани Матіяш)

(джерело: http://texty.org.ua/pg/article/textynewseditor/read/59260/Najivno_A_chy_super_Laureat_rejtyngu_LitAkcent, 1.04.2015)

Голден Колфілд, головний персонаж роману Джерома Селінджера «Ловець у житі», хотів би, щоб письменник, чия книжка йому сподобалася, став його найкращим другом і щоб з ним можна було поговорити по телефону, коли заманеться. Вочевидь, цей ідеальний письменник поділяв однакові з Голденом цінності і тому видавався таким близьким. З цієї причини нова книжка Богдани Матіяш має багато шансів знайти прихильників і бути «розтяганою» на цитати, бо як не хотіти поспілкуватися з людиною, яка в непростий для сучасного українця час віднаходить сили писати про те, чого найбільше потребуємо – спокій, гармонію і любов?

Книжка есеїстики «Братик Біль, сестричка Радість» торік отримала нагороду рейтингу «ЛітАкцент року», поділивши перше місце з обговорюваним романом Софії Андрухович «Фелікс Австрія».
Але якщо останній досить швидко встиг здобути поціновувачів і спровокував до дискусій, то перемога книжки Богдани Матіяш сприймається як несподівана – тим більше, враховуючи, що журі віддало перевагу їй, а не нашумілій «Месопотамії» Сергія Жадана. Михайло Бриних назвав збірку Матіяш «неймовірною енциклопедією світла, написана білим по білому», а Ростислав Семків подивувався з того, що «збірка таких духовних вправ з’являється серед цифр та рейтингів».
«Братик Біль, сестричка Радість» – це близько п’ятдесяти есеїв про різні життєві досвіди, пов’язані з осмисленням вічних проблем людини і її зв’язку з Богом. Ці есеї нагадують, радше, уривки зі щоденника – наскільки вони не обтяжені ані сюжетом, ані редакторською вичиткою. Авторка не приховує наївності в оповіді, адже, за Жаданом, «слова, якими можна все пояснити, завжди прості». І письменниця, здається, справді хоче розповісти абсолютно про все: радість і біль, дружбу і любов, природу й творчість, та насамперед – як Богові вдається тримати людину за руку і як людина намагається не відпускати ту руку. В тривожний час, коли людина як ніколи відчуває потребу у вірі, що додає життю сенсу, роздуми про Бога і світ набувають нової актуальності. Інша річ, наскільки переконливо вдалося авторці справді сказати «про все».
З одного боку, це надто добра і щира книжка, щоб її критикувати. Її написано просто щоб послати промінь добра із незаплямованого реальними проблемами сонця, і вона не претендує на більше. Філософія вдячності, прощення, замилування повсякденними явищами природи і речами близька кожній людині на землі, адже все це робить нас щасливими. По прочитанню лишається приємне відчуття того, що в душі щось урівноважується, адже ніколи не зайве нагадати собі про вдячність і прощення.
Та чи відкриває ця збірка щось справді нове, невідоме для людини, яка бодай іноді перечитує Євангеліє й послання святого апостола Павла? Навряд. У багатьох моментах очевидність істин, які проповідує Богдана Матіяш, як-то кажуть, «зашкалює», бо не є її спостереженнями, а просто переповіданням Святого Письма з проекцією на власний досвід. Щирий, але дещо солодкавий і далекий від тих щоденних досвідів, яким властиве не тільки споглядання й роздумування, а й спілкування з людьми, побутові проблеми. Гармонійність цієї книжки і головний її посил у пошуках щастя сприймуть люди, в яких все в житті гаразд або налагоджується. Але для тих, хто не може дати ради проблемам приземленішим, міркування про Божий промисел, ангелів, рослин і таємницю Різдва лишаться просто красивими словами.
Тому ті, хто чекає від книжки відкриттів, неминуче розчаруються у збірці «Братик Біль, сестричка Радість», натомість вона припаде до душі любителям насолодитися чужими рефлексіми і віднайти в письменнику друга, якому хочеться зателефонувати, щоб поговорити про гармонію. Адже у пошуках позитиву й життєствердності можна пожертувати любов’ю до справді цікавої літератури з міцним сюжетом про непересічний досвід.

1 коментар: