Днями на прилавках
книгарень дебютувала нова серія української прози — «In crudo». Усе в ній спонукає затримати на
книжках зосереджену увагу і взяти їх до рук — прізвища авторів, назви творів,
оригінальний дизайн і висока видавнича культура. Започаткувало її видавництво,
яке раніше літературно-художніми виданнями займалося рідко, а тепер — такий
амбітний дебют. Це і спонукало задати кілька питань його директорові Василеві
ТЕРЕМКУ.
— Пане Василю, як виникла ідея створення серії «In crudo»?
— Намір попрацювати в
сегменті літературно-художніх видань не один рік переслідував нас, але з різних
причин не доходило до його реалізації. Можливо, тому, що видавничий центр
«Академія» комфортно почувався в роботі з навчальною, довідково-енциклопедичною
і науковою книжкою. Тепер і шкода згаяного часу, і якоюсь мірою добре, що не
рвалися до цієї справи, бо не певен, що кількома роками раніше знайшли б
оригінальний підхід й унікальне місце в ній. Є відчуття, що час недарма
стримував нас, заставляв шукати свої розуміння і рішення там, де, здавалось би,
мало можливостей не повторити вже відкрите кимось.
Іти второваним шляхом
сенсу не бачили, а свій шукали, продираючись через сумніви і відкидаючи ідеї,
які не витримували випробувань. Багатолітній видавничий досвід, здавалося,
застиг у точці замерзання, тому не один день довелося прожити в непевностях
неофіта. З часом виявилося, що ключ до проекту — в голові професора Юрія
Коваліва, з яким, крім інших книг, видали три томи із десятитомника «Історія
української літератури». Він підказав авторів, на творчість яких варто було би
звернути увагу. Деякі прізвища і назви творів уперше почув у тій розмові, і це
сильно заінтригувало. Відтоді почалася цілеспрямована робота над конкретизацією
видавничого проекту. Потужно на тому етапі спрацював філософський погляд на
архітектоніку і дизайн книги Василя Штогрина, який знайшов унікальний
візуальний образ серії, асоційований із назвою «In crudo» — «Без прикрас».
Схоже, ми таки дочекалися
свого часу, якщо придивитися до загального задуму видавничої серії та її назви,
добору авторів і творів, дизайн-концепції і структурно-графічних рішень, без
чого вона загубилася б у потоці невиразних видань.
— Скільки книжок уже побачило світ?
— Як і планували, проект
стартував трьома виданнями, автори яких — Осип Турянський, Михайло Могилянський
і Михайло Івченко. У їх підготовці, крім Юрія Коваліва, брали участь
літературознавці Андрій Печарський, Тетяна Синьоок і Олена Романенко.
— За яким принципом добираєте авторів?
— За задумом, «In crudo» — серія книг з потоку високої
літератури, хоч і дивно, малознаних авторів у нас, але, наприклад, роман «Поза
межами болю» Осипа Турянського свого часу визнала літературна Європа. У Першу
світову війну він бачив не тільки жахливі смерті товаришів, а дивився і в пащу
смерті своєї, дізнався про канібалізм не з чужих слів. Роман «Поза межами болю»
— трагічний досвід душі й розуму, що побували на межі людського і нелюдського.
Алегорична повість «Дума пралісу» — наче про нас, теперішніх, наші дні, думки і
комплекси.
Михайло Могилянський не
просто так собі дружив із Михайлом Коцюбинським і Михайлом Грушевським, добре
знався з Іваном Франком, Володимиром Гнатюком і Володимиром Винниченком — він
був справді помітною фігурою в літературі на початку ХХ ст. Його чутливе око
заглядає в закутки психіки, які людина іноді ховає і від себе. Витонченим його
словом веде енергія психічної травми. Явлений у більшості оповідань своєрідний
погляд на жінку і на колізії, що розгортаються між двома, розкриває глибинні
сили, непідвладні розуму і волі людини. На складні перипетії у стосунках із
Михайлом Грушевським натякає оповідання «Вбивство», яке притягло Могилянському
багато проблем.
Зачитувалися тоді і
прозою тонкого лірика Михайла Івченка, що дивувала натурфілософською, навіть —
гедоністичною життєствердністю. Блискучий стиль, розкриття людини в її бутті як
дитини природи і через роботу природних сил у ній робить незвичним перо, про що
б не писав він — кохання, його пошуки чи втечу від нього; місто, його таємничість
і руйнівні сили. Івченко — несподіваний і нехрестоматійний, коли цілковито
віддається вимислу і коли відштовхується від історичних фактів — тільки йому
властивими очима роздивлявся Григорія Сковороду, який напередодні свого весілля втік від кохання у самостворений світ
(«Напоєні дні»).
Багато авторів, чиї твори
структуруватимуть серію, з різних причин постраждали від радянських репресій і
чомусь довго були недовизнані в
літературі, тільки останніми роками на них починають звертати увагу.
Настанови видавництва не
дають переваг жодному письменницькому прізвищу — цікавлять твори і їх художня
вартість.
— Чи є якісь жанрові обмеження стосовно творів, що
виходитимуть у згаданій серії?
— «In
crudo» — серія прози. Наразі
складається так, що автори, котрі центрують наші інтереси, писали в річищі
модернізму або близько до нього. Однак це — не імператив, інше головне — ефект
хоча б відносної новизни й абсолютна літературна цінність видань для сучасного
читача. Найкраще — коли він уперше познайомиться з автором, його творами і буде
приємно вражений. І дорікне собі за те, що не знав їх до того моменту. Й іншим
скаже про це. Мені як читачеві такі відчуття вже довелося пережити. Проте обмежувати свою активність цим аргументом не
будемо.
— Які з виданих авторів
стали для вас найбільшим відкриттям і чому?
— Усі! Бо це — дуже
якісна, краще сказати — висока література, яка завжди тримається на
незбагненності таланту. Її цікаво читати і вибагливому книголюбові, і людині,
звичній до текстів масового адресування. Незвичне бачення проявів людського,
увага до деталей свідомого і того, що поза ним, сильне і надпластичне слово —
далеко не всі ознаки прочитаних тестів, але й цього вже багато, щоб стати їх
бранцем.
— І чого чекати найближчим часом?
— Розвитку серії «In crudо», яка мала б зібрати до півсотні
томів з полів української літератури. Під увагою багато прізвищ — невідкритих
сучасним читачем і знайомих йому: Сильвестр Яричевський, Леонід Пахаревський,
Антін Крушельницькій, Агатангел Кримський, Борис Тенета, Зенон Дончук. Не
зможемо обминути творчість Василя Стефаника й Ольги Кобилянської. Вабить проза
Григорія Косинки, Володимира Гжицького й Ірини Вільде.
Сподіваємося, серія
прикличе нові пропозиції від людей, які знають і люблять українську літературу.
Наразі прислухаємося до міркувань фахівців, яких знаємо роки, і тих, з ким
познайомилися недавно. Шукаємо нових співрозмовників на ці теми. Відкриті до
всіх пропозицій, здатних зробити «In crudo» видавничою серією, яка не
потребуватиме прикрас, а сама прикрасить світ небайдужої до себе людини.
А ще збираємося
доступитися до багатств на літературних просторах світу: до «без прикрас —
українське» плануємо додати «без прикрас — зарубіжне».
Тільки цією серією наші
зацікавлення не вичерпуються, будуть й інші проекти. Ще в цьому році будуть.
(джерело: "Літературна Україна")
Немає коментарів:
Дописати коментар