Учора в Києві оголосили переможців премії "Літакцент-2018". Я не була на нагородженні, але в перерві між заняттями зазирала у фейсбучок, щоб дізнатися, що там і як. Не можу сказати, що короткі списки цієї премії завжди суголосні моїм читацьким враженням, але все-таки ця відзнака має своє обличчя і загалом є авторитетною для мене як читача.
 |
| логотип "Літакцентe" із сайту |
Минулого року у нас з літературою було напряжно, і я писала, що для себе компенсувала прикрі враження художніми репортажами. Може, тому мені так радісно, що аж дві книжки - Олесі Яремчук і Павла Стеха - здобули відзнаки в номінації "Есеїстика". Причому важливо, що це ДЕБЮТИ. І одразу перемога. Це класно. Я передбачала, що переможе хтось із цих авторів, але не знала, що відзнаки буде дві. Тішусь за те, що жанр помалу розцвітає і віднаходить читачів, хай навіть поки це читачі підготовлені і про широке читацьке коло поки не випадає говорити. Хоча чого не випадає? Он прості смертні блогери теж відзначили книжку Павла Стеха))
Іншим цікавим для мене приводом стала перемога Світлани Тараторіної та її роману "Лазарус" у номінації "Проза". От якраз його з короткого списку я і не читала, тож не можу оцінювати, але решта творів (окрім Андруховича в передбачуваних координатах його-таки стилю) не тягнули на перемогу. Тим більше, що й ця авторка дебютантка. І одразу така оцінка. Що ж, почитаємо, побачимо. Щоправда, переглянувши відгуки журі в номінації "Проза" я зрозуміла, що і вони оцінюють цей літературний рік скупеньким і посереднім. Утім, заочно вважаю, що вибір фентезі-роману дебютантки - це цікаво, надто з огляду на снобську репутацію премії.
Щодо поезії, то тут перемога Катерини Калитко зі збіркою "Бунар" для мене теж цілком логічна і справедлива. Мені взагалі видається, що Калитко - ідеальний репрезентант премії "Літакцент", тим більше, торік ця авторка теж була в короткому списку зі своєю новелістикою. "Бунар" - збірка композиційно струнка і при цьому далеко не заумь, читати її може бути цікаво і гравцям у бісер, і простим смертним (таким, як я). Щодо збірки іншого переможця Остапа Сливинського нічо сказати не можу, бо не читала.
У номінації "Літературознавство" теж було два переможці: Володимир Панченко із роботою про Миколу Зерова та Ганна Улюра з есеями "365: книжка, щоб справляти враження культурної людини". Я, звісно ж, сплю і бачу, як справляти таке враження, тож хутенько прочитала цю книжку. Якщо серйозно, то "365" - це чудовий приклад того, якою мають бути (і будуть) книжки майбутнього. Вони мають бути арт-об'єктами. Якби "365" не була таким об'єктом, то більшість блогерів з інстаграмчика навряд чи взялися долати досить складні, хоча й справді цікаві, іронічні есеї авторки про різні, часом украй специфічні книжки. Тому я рада перемозі цієї книжки, бо це прекрасний експеримент, який довів, що прикольні стильні колажі можуть заманити читача на рілі хард читацький вей.
Номінація "Поезія і проза для дітей" для мене поки що найменш цікава, але з книжкою переможниці Ольги Купріян "Щоденник Лоли" я знайома через окремі уривки. Ці уривки мене не вразили аж ніяк, а зв'язок із серіалом "Школа" для книжки, радше, антикомплімент. Я не раз цікавилася в своїх учнів, як їм цей серіал, і більшість вважає, що це повне дно. Знов-таки, це не мої враження, а учнівські. І враження не від книжки, а від серіалу. Але ось вся ця історія аж ніяк не сприяє тому, щоб я прочитала "Щоденник Лоли" колись. Хоча, може, і зроблю це суто з цікавості, адже не просто так, мабуть, журі віддало перевагу саме цій книзі.
Отже, завдяки преміям "Літакценту" я точно прочитаю: роман "Лазарус" Світлани Тараторіної і, можливо, "Щоденник Лоли", а також "бульконосну" книжку Катерини Бабкіної та Марка Лівіна "Сила дівчат" (хочу порівняти з "Дівчата можуть все" і "Казками на ніч для дівчат-бунтарок"). А ще в мене з минулого року лежить нечитана книжка Михайла Назаренка "Поховання на могилі" (переможець минулого року в номінації "Літературознавство"), теж незле було б дістатися нарешті.
Але все це зроблю, коли завершу "Пісню льоду й вогню" Джорджа Мартіна. Здається, це буде не скоро, хоча, з огляду на "інтенсивність" нашого літпроцесу, за законами якого все можна прочитати в листопаді, час іще є.
