вівторок, 29 вересня 2015 р.

Самовидці війни

Існують такі конкурси, яким чомусь довіряєш. "Самовидець" для мене один із таких. Коли конкурс стартував уперше, я навіть не думала брати в ньому участі, оскільки не мала якогось унікального досвіду, який міг би згодитися для такого ноу хау, як художній репортаж. Але подумки відзначила, що це щось цікаве, неординарне, і треба буде принагідно дізнатися про це більше.
Якийсь час потому в книгарні "Є" я побачила книжку "Світ у масштабі художнього репортажу", куди увійшли найкращі репортажі про подорожі. Звісно, я її купила і, зізнаюся, не могла від неї відірватися. Пригадую, як була членом ДВК на виборах у травні 2014 року і в перервах між реєстрацією виборців, коли нормальні люди насолоджувалися хвилинами спокою і бутербродами, я читала цю книжку і вже знала: колись точно візьму участь у конкурсі.
Нескладно було передбачити, що тема наступного конкурсу стосуватиметься Майдану й війни. Як і в тисяч інших волонтерів, і в мене була своя історія Майдану, дивовижні знайомства, неймовірні, непередавані відчуття. Я відчувала, що тепер маю право про це написати. Я б написала про це незалежно від конкурсу, просто для себе - такі досвіди не повинні забуватися, їх неодмінно треба зафіксувати. Але завдяки "Самовидцю" про моє спілкування з неординарними майданівцями може прочитати ще хтось. Це щастя для мене.
Побачивши свій репортаж надрукованим у книжці, чомусь так розхвилювалася, що не змогла його перечитати. Обережно перегорнувши "небезпечні" сторінки, я взялася за інші історії.
"Історія наживо" - це книжка про людей. Причому вона не тільки про персонажів, життєві історії яких обрали для репортажів автори. Автори - це теж персонажі. Юні чи досвідчені, ніжні яноголоподібні дівчата чи мужні чоловіки, волонтери і бійці, та найчастіше все ж  професійні журналісти. 
Є тут тексти про бійців АТО, про волонтерів Майдану, про різні громадські організації, навіть про майданівських фріків (наприклад, у репортажі про священиків). Нема тут надмірної ідеалізації й фальшу, багато йдеться про смерті й жахіття, які автори бачили на власні очі. Самовидці війни.
Мене вражає мужність окремих авторів. Це колосально, що вони змогли написати те, що написали. Зараз ще тяжко усвідомити, наскільки це насправді цінно. Особливо мене вразив текст Сергія Лефтера "Сімнадцять миттєвостей полону" про те, як автор-журналіст потрапив у Слов'янську у полон. Я б віддала перше місце саме цьому репортажу.
Але загалом читати деякі матеріали було дуже тяжко. Морально. Тішить тільки гордість за наших бійців, волонтерів, журналістів. І раз у раз ловиш себе на банальній думці: "Вертайтеся живими".
А ми про все пам'ятатимемо. Завдяки цій книжці зокрема.





Немає коментарів:

Дописати коментар