четвер, 22 жовтня 2015 р.

"Аеропорт": повторімо пройдене

Книжки про Майдан і війну прогнозовано заповнюють книгарні і викликають суперечки про те, чи на часі вони. "Справжні твори про війну народяться пізніше", - вважають одні. "Тільки написане "по гарячих слідах" має шанс не втратити справжності і безпосередності", - кажуть інші. Існує думка, що важливіше наразі збирати і фіксувати всі дані, звертатися до документальних жанрів, щоб уже на їхній основі з часом переосмислити все в художній формі. в романі "Аеропорт" Сергій Лойко убив усіх зайців: він докладно оповів про пережите в Донецькому аеропорту, однак не відмовив собі в спробі реалізувати письменницькі амбіції.Порівняно з іншими книжками про війну "Аеропорт" отримав найпотужнішу підтримку мас-медіа. Цьому, звісно, сприяла сама особистість автора - росіянин з походження, який реалізувався як журналіст і фотограф "Los Angeles Times", підтримав українців у війні на Сході і кілька днів провів разом з кіборгами в Донецькому аеропорті. Його світлини Майдану, а надто вражаючі портрети кіборгів, облетіли весь світ. Але Сергієві Лойку було що додати  - і він взявся за роман.
Серед очевидних переваг "Аеропорту" - динамічність оповіді, насиченість тексту подіями, відсутність "води". Роман написано майстром слова, який має унікальний життєвий досвід і вміє про нього оповісти, тримає увагу читача, вражає його. Калейдоскоп розказаних історій не лишає байдужим, надто якщо усвідомити, що ці історії можуть бути й невигаданими.
Найцікавіші персонажі (розуміємо, що серед них - реальні українці, які тримали Донецький аеропорт) - це кіборги. Як на мене, розповіді про їхні долі (вигадані чи справжні) - найцінніше в книжці. Заради цього я й читала "Аеропорт"  - щоб дізнатися, про що кіборги могли говорити, думати в умовах абсурдного протистояння за аеропорт. 
У тих частинах, де йшлося не про кіборгів, смак трохи зрадив автора, як на мене. Наприклад, у розділі про Маленького Великого Чоловіка (Путіна) автор трохи відхилився від загальної художньо-документальної оповіді і вдався до гротеску. Нічого не маю проти такого прийому, але в цій книжці саме ця частина трохи заважала, складалося враження, що автор старався писати як письменник, а не як журналіст, і зрештою, зрадив собі.
Не повірила я й у любовну лінію. Трохи притягнутим за вуха видався мені трикутник Олексій-Ніка-Степан, окремі ходи взагалі дуже "мильні": мордобій між Олексієм і Степаном через Ніку після того, як вони врятувались від обстрілу, поведінка Ніки після того, як дружина Олексія дізналася про зраду... До речі, образ дружини Олексія Ксюші навпаки дуже переконливо виписаний. Є тут щось особисте...
Ще трохи здешевлює текст те, що автор свідомо обрав для роману відомі усім вражаючі епізоди Майдану й АТО: смерть Устима Голоднюка, те, як кіборги шукали стегно загиблого побратима, аби бодай щось від нього мало шанс бути похованим удома й багато інших... Автор брав ці епізоди і щось домислював, але оскільки вони й так не можуть лишити байдужими, склалося враження, що це якась художня підстраховка і приманка одночасно. Такий собі конспект ярчайших подій.
Ну й явне екшнство окремих епізодів - коли Степан, як Бог з машини, рятує Олексія, коли Олексій рятує Ніку від кулі снайпера, останньої миті закриваючи її собою. Може, тут річ у моєму сприйнятті: я все ж таки більше оцінила ту частину роману, яка написана пером журналіста і фотографа, а не ту, де він намагався показати себе режисером бойовика.
Взагалі, книжка тяжка, хоч і читається швидко. Мені поки нема з чим порівняти "Аеропорт" Сергія Лойка, оскільки про війну я більше читала документальних книжок і віршів. Але "Аеропорт" викликав у мене бажання продовжувати цікавитися цією темою в сучасній літературі. 

2 коментарі:

  1. Я не зможу читати такі книжки - чи то документальні, чи то художні. Пошуть, бо це актуально, це продається і, мабуть, це зараз є важливим. Не знаю. Ці книжки не для мене.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Я тебе десь розумію - я вже енний місяць мрію почитати книжку про Енн і її дітей або ще щось таке - хороше, світле. Цю книжку я купила чоловіку до Дня захисника, відкрила першу сторінку - і пішло-поїхало. А тепер десь почула про "Іловайськ", і от просто тягне почитати. А от вже після цього обіцяю собі, що візьмуся за стару добру художню прозу не про наш час

      Видалити