понеділок, 11 липня 2016 р.

Літературні красуні, які дратують

Настав час для чергового топу в межах #літо_читання. Цього разу я напишу про літературних красунь, які мене дратують. Усі вони персонажі важливих для своєї епохи творів, тож я жодним чином не критикую відповідні тексти. Просто саме ці образи мені не імпонують, хоч деякі з них і стали культовими.
Краса віддавна асоціювалася з чимося хорошим, божественним, благодатним, але стандарти краси і підходи до них змінюються. У Достоєвського, наприклад, красуні Грушенька і Настасья Филипповна це джерело пристрастей і бід, і нічого хорошого їхня краса не приносить ані їм, ані їхнім одержимим коханцям. Так що в цього автора краса не дар Божий, а випробування: "Ужасно то, что красота есть не только страшная, но и таинственная вещь. Тут дьявол с богом борется, а поле битвы — сердца людей" ("Брати Карамазови"). Сучасні автори поволі відмовляються від стандартів краси, і в сучасних творах жіночі образи часто спеціально наділені відмінностями від умовного ідеалу. Це створює заспокійливе враження, що вроджена краса таки поступається набутому шарму. Хай там як, а існує галерея літературних жіночих образів, де інформація про їхню красу це перше, про що дізнається читач. Мені це не завжди подобається.
1. Скарлет О' Гара ("Звіяні вітром" М. Мітчелл)
Скарлет О'Гара зоряна роль Вів'єн Лі
"Я подумаю про це завтра",  каже легковажна юна Скарлет і здобуває мільйон прихильниць, адже саме безтурботність і є синонімом того бунінського "легкого дихання", без якого годі уявити по-справжньому жіночну леді. Але хоч образ Скарлет упродовж роману і зазнає змін і до кінця книжки вона вже не така безвідповідальна, мене мода на Скарлет дивує, тому що я люблю про все думати сьогодні. Утім, останнє слово за чоловіками, і я не раз переконувалася, що часто "Батлери" шукають саме таких, як Скарлет, бо як завойовувати, то тільки королев. 
2. Маруся ("Маруся" Г. Квітки-Основ'яненка)
Це данина моді на сентименталізм, і назагал чудово, що Маруся втілювала в собі всі християнські чесноти і переконала скептиків, що розчулювати можна й українською мовою. Змахніть слізоньку і ви: "Та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки, як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки, неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані. Коли було заговорить, то усе так звичайно, розумно, так, неначе сопілочка заграє стиха, що тільки б її й слухав...
Звали її Марусею, ходила вона у біленькій сорочечці, яку сама пряла і вишивала. Схоже була на панночку. Коли зустрічалась із старшими, то низько вклонялась і віталась: «Здрастуйте, дядюшка!» або: «Здорові, тітусю!» Ніхто з парубків не смів її зачепити, бо так подивиться, що той тільки мовчки поклониться їй і відійде далі. Ходити на вулицю не любила. Любила вдома батькам допомагати, варити їжу та прясти.
Коли її запрошували до подруг на весілля, то була там не довго, а тільки посидить, пообіда, а як виведуть молодих надвір танцювати, то вона мерщій додому".
Ось така чудова дівчина, яка не п'є, не гуляє і не існує :) Мене як читача в "Марусі" дратує все: від її ідеальної зовнішності й ідеального характеру (тобто його відсутності) до абсолютно дурнуватої розв'язки, де вона помирає від застуди, а її коханий Василь від туги.  Найдивовижніше те, що чорнобровий ідеал Марусі досі експлуатують у російських серіалах і рубриці "Вербиченька" в "Сільських вістях". Але всі ці історії зазвичай закінчуються на весіллях, а от що трапляється з марусями після, дорозповідав після Квітки Нечуй-Левицький в образі Мелашки у "Кайдашевій сім'ї". Мелашка дратує менше, бо вона справжніша)
3. Оксана ("Ніч перед Різдвом" М. Гоголя)
"Что людям вздумалось расславлять, будто я хороша? Лгут люди. И совсем я не хороша. Разве черные брови и очи мои, так хороши, что уже равных им нет на свете? И что тут хорошего в этом вздернутом кверху носе? И в щеках? И в губах? И будто так хороши мои черные волосы? Вижу я теперь, что совсем не хороша! Да нет же! Хороша я! Ах, как хороша! Чудо, как хороша! Какую же радость принесу я тому, кого буду женою! Как будет любоваться мною мой муж! Зацелует меня насмерть!"
Людмила Мизникова в ролі Оксани
О.май.гад. Та це ж просто роздуми школярки під час селфі! А якщо серйозно, то це проблема. Тому що, знов-таки, часто круті, хоч і простакуваті мужики типу Вакули жити не можуть без ось таких-от Оксан, мірил їхньої лицарської спроможності. І тому що такі твори з давніх-давен дискримінують жінок, бо тривалий час тільки  мальовані красуні здобувалися на головні ролі в художніх творах української літератури від епосу аж до двадцятого століття. Перші некрасиві головні героїні з'явилися аж у феміністичній літературі (Кобилянська, Кобринська, Олена Пчілка, Ярошинська), і коли якось на парі я звернула увагу студенток на це, відповідь була, що, мовляв, це й не дивно, якщо подивитися на фотографії згаданих авторок.
Дейзі Б'юкенен у виконанні Кері Малліган
Але мені прикро, бо персонажі ідеальної краси часто картонні і нудні, а я люблю, коли цікаво і неоднозначно.
4. Дейзі Б'юкенен ("Великий Ґетсбі" Ф.С.Фіцджеральда)
Ще один варіант взаємин цікавого чоловічого образу і абсолютно безтолкового жіночого, де жінка здобувається на щенячу любов на все життя просто за те, що вона гарна і безтурботна дурепка. 
5. Анна Кареніна ("Анна Кареніна" Льва Толстого)
Софі Марсо одна з актрис, що побували в образі Анни Кареніної
Красива, нещасна й істерична. Істерики Анни Кареніної у стосунках із Вронським дратували мене навіть більше, ніж самого Вронського :) А ще мені видалася ну дуже вже невдало виписана нелюбов Анни до своєї другої дитини. От видно, що писав чоловік: задумав цю лінію з травматичним материнством, але виписав її вкрай непереконливо.  

Ось такий вийшов топ, сформований на основі дражливого питання жіночої краси в літературі. Зізнавайтеся, хто з літературних красунь дратує вас? 


16 коментарів:

  1. Гарний текст)
    О, мене найбільше (бо це був найперший досвід) дратувала казкова Кривенкьа качечка: "така гарна, тільки трошки кривенька")))
    А з книжок... Останньою була Анна з "Мелодії кави у тональності кардамону" Гурницької. Красуня чи ні, а тільки трошки дурненька))

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую!
      Ох і назва ж "Мелодії кави у тональності кардамону")) Годі сподіватися на яскравого жіночого персонажа в такому ванільному антуражі)

      Видалити
    2. Там всю книжка "трошки дурненька" - такі соплі, що здуріть можна))) Ще й бездарні вирази, бідна мова і тавтології!
      А у випадку героїнь - у всьому погоджуюся: не цікаво читати про таких, хочеться бачити щось живе! Мене ще всілякі інші Наталки та Марусі в нашій корифейній класиці дратують: писати щось вартісне не давали(чи й не могли), то й виходило якесь ниття на тему нещасного кохання з паном або навпаки бідним хлопцем. Так ніби у нас одні селянки тільки!

      Видалити
    3. Там всю книжка "трошки дурненька" - такі соплі, що здуріть можна))) Ще й бездарні вирази, бідна мова і тавтології!
      А у випадку героїнь - у всьому погоджуюся: не цікаво читати про таких, хочеться бачити щось живе! Мене ще всілякі інші Наталки та Марусі в нашій корифейній класиці дратують: писати щось вартісне не давали(чи й не могли), то й виходило якесь ниття на тему нещасного кохання з паном або навпаки бідним хлопцем. Так ніби у нас одні селянки тільки!

      Видалити
  2. Я люблю Скарлет... Але... Безтурботність і легковажність...
    Хоча стаття читалася гарно, легко, з цікавістю.
    Дякую за тему для роздумів та спостережень.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. А вам дякую за коментар!
      Щодо всіх, особливо Скарлет, можна дискутувати. Моя подруга навпаки дуже любить її.

      Видалити
  3. о, Скарлет і Дейзі мене також дуже дратували)

    ВідповістиВидалити
  4. Ассоль!!! Чисто по-дiвчачому, через ревнощi до найкрутiшого героя в л-рi усiх часiв i народiв - капiтана Грея! Ну як такi прекраснi, сильнi i смiливi хлопцi можуть дiставатися таким вiчно нещасним, прибитим дiвчатам? Ех... ;)

    До речi, не можу сказати, що Лореляй Кобилянськоi краща за iншi образи - вона тепер не просто гарна, а особливо гарна i не така, як всi. I в сучасних текстах теж - обов'язково дiвчина "со странностями", неординарна i таке iнше:)

    Таня, тепер треба про героiнь, якi подобаються, i таке саме про чоловiчi образи)

    ВідповістиВидалити
  5. Цікавий погляд на Ассоль:)
    Ну, в Кобилянської багато різних образів. Наталка з "Царівни" далеко не найцікавіший. Мені ось чомусь запала в душу "Некультурна", така крута женщина! І в "Землі" всі жіночі образи цікаві.

    А щодо героїнь, які подобаються, то так, я вже собі виписую варіанти, але майже до всіх теж можна висунути претензії, нема ідеальних)

    ВідповістиВидалити
  6. Тепер зрозуміла, чому мене трохи дратувала постать Скарлет))) Дивувала Кареніна) Деколи варто прочитати чужі роздуми на бентежну тем, щоб зрозуміти свої відчуття. Дякую автору за щирість і власну думку. І ще.. А що ви думаєте про постать Вероніки з витвору Коельйо "Вероніка вирішує померти"?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую за увагу! Дуже приємно!
      З "Веронікою" ознайомилася дуже давно, сюжет і ідея видалися мені трохи передбачуваним, типу, треба цінувати кожну хвилину життя.
      Сама Вероінка не викликала особливої симпатії, хоч вона трохи й еволюціонувала у своєму ставленні до життя

      Видалити
  7. Ніхто й ніколи мене так сильно не дратував, як Емма Боварі. Їй було нудно. Можете собі уявити, людині ціле життя було нудно! До певного моменту тільки киваєш і погоджуєшся, а потім замислюєшся: та хто ж тобі винен? А особливо гостро ця думка постає на отому епізоді, де показано стосунки Емми з донькою. Привели їй ту бідолашну дівчинку, вона спробувала розвіяти нудьгу бодай дитною, не вийшло, ну всьо, заберіть дитину геть. І автор їй співчуває, співпереживає до болю в шлунку.
    Не знаю, чи так само би я це сприйняла тепер, але тоді, коли ми це читали, в 14 років, мені було гидко.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Емма Боварі просто мусила бути в цьому топі, але я про неї банально забула. Погоджуюся 100%

      Видалити
  8. Коли прочитала заголовок посту - перший, хто спав на думку, була головна героїня "Bonjour, tristesse" ("Привіт, смутку") Франсуази Саган. Мене дратували всі до єдиного персонажі цієї книги, але Сесіль - найбільше, з її пошуком first world problems на пустому місці і бідним внутрішнім світом.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. до речі, так. теж читала і дивувалася, як це могло стати бестселером

      Видалити