Осот, що перетворився на троянду

Якщо абстрактно уявити рожеву в золоті поетичну книжку під назвою “Троянда”, то є ризик зануритися в “неповторну” атмосферу споглядання якогось кафе під назвою “Зінаїда” або виставку вишивок учнів третього класу за темою “Шевченко і я”. До чого ці віддалені від книжки Мирослава Лаюка аналогії? До того, що тільки зухвала людина може назвати збірку “Трояндою”, не боячись звинувачень у банальності.

Утім, поки одні думатимуть: “А чого це така проста назва?”, інші кинуться шукати аналогій із вічним образом троянди й думати, чи є якийсь зв’язок збірки із “Іменем троянди” чи ще будь з яким із відомих творів, у назві якого наявний такий благодатний для інтерпретацій образ. Я й сама подумала: о, в нас з’явився ще один трояндовий поет (перший і номер один для мене – Кость Москалець і його “Келія чайної троянди”). А потім вирішила, що не варто надто покладатися на недоведені, напіввідчуті аналогії. Автор так назвав то й назвав. Ліричний герой поезій Мирослава Лаюка ще зі збірки “осоте!” чесно попередив: “що як хочу так і називаю”. І називає вже третю збірку поспіль.

“Я написав на холодильнику “птах” -

і він вилетів у вікно: ого!

за три тополі, панельний будинок, а на руках

ще більше проступило червоного.

Написав на стіні “машиністка” –

і вона почала друкувати все, що я казав,

написав на дев’ятці “шістка” –

і цифри її вигнали зі збірника вправ”.

Як бачимо, збірку “осоте!” і “Троянда” споріднює не тільки рослинний образ, хоча і це, може, не випадково. Обидві збірки про називання, тобто про призначення творчості, зокрема поетичної. Про поетичну свободу – і велично, й іронічно. Та найголовніше – про любов. Такий-от трояндовий контемпорарі.

Як і попередні збірки, ця продумана композиційно. Вірші про життя об’єднує тема творення, втілена в образі троянди, яка “і глина, і краса, і тіло”, і щось невловиме “те, що було в руці і більше не є”. Є тут і самопошук з “осоте!”: “позбав мене імені осоте я хочу стати тобою”. У “Троянді” це звучить як: “ми придумували мені ім’я. ми позбавляли мене імені”, “тепер яке ти мені ім я даси”. Це збірка про нові кроки на шляху поетичного становлення, дорослішання. І водночас про примарність цього дорослішання, про неможливість раціонального осмислення цієї “гри в бісер”.

Водночас – і про це всі книжки Мирослава Лаюка, не тільки поетичні, – збірка “Троянда” про всеосяжну любов. До себе, до іншого, до світу загалом. Може, тому у “Троянді” пошуку більше, ніж втрат, остраху й іронії. А ще завдяки оформленню Альони Соломадіної гортати книжку – солодке задоволення. Тут так багато вигадливих шрифто-орнаментів, що книжка сама нагадує троянду, між пелюстками якої заховався текст. Книжка як арт-об’єкт? О так.

“Трояндо, що найголовніше” – такими словами відкривається збірка. –  Щоб не зсохлося серце” – відповідає остання сторінка. Так автор не боїться говорити просто. Так із осоту виростає троянда.

Джерело: Осот, що перетворився на троянду