Пісня льоду і полум’я (будуть спойлери)

Якби я читала «Пісню льоду й полум’я», живучи на безлюдному острові й не знаючи, що всі шаленіють від цієї саги, то по-іншому сприймала б текст. Я б не читала відгуків на кожну з важких сцен і не наривалася б на спойлери. І взагалі не переймалася б, а що ж про це чи те думають інші. Але ж ні. Тепер, крім безпосереднього залучення в історію, я стою ніби осторонь і думаю: як ця книжка перетворила півсвіту на кріпаків? Ну бо 1200 сторінок третьої книжки – це хіба не кріпацтво? Без відриву читати книжку, з жодним персонажем якої ти не можеш і не хочеш співвідноситися, – це хіба не кріпацтво? 

Понеділок почався жахливо, бо як сніг на голову автор убив Роба й Кейтілін Старк на весіллі. Я знала, що десь у книжці є криваве червоне весілля, та все ж покладала надії, що то буде весілля Джоффрі. Але ні (з Джоффрі все вийшло хоч і огидно, але не так, як зі Старками).  У коментарях до цієї сцени хтось написав: «гарне весілля, і конкурси хороші». Сміх як терапія. Але мені було фігово. Поговорила з колегою, вона каже, що у фільмі там ще більша жесть, ніж у книжці (розпорювання живота вагітної – як добре, що в книзі цього нема). Прощавайте, Старки, ви були норм.

Лишається Тіріон. Все, тепер він точно мій улюблений персонаж. Найбільш людяний і веселий. І саме на суді Тіріона мені вперше за всю історію захотілося плакати (Шая, яка ж ти падлюка). Те, що Тіріон убив Шаю і свого батька (другого найогиднішого для мене персонажа після Петіра Бейліша), було для мене несподіванкою. Ось хто тут справжній Царевбивця, а не ця мутна історія з Джеймі Ланністером.

До речі! Джеймі в третій книзі несподівано починає скидатися на мученика, і якось вже йому пробачається каліцтво Брана Старка (хтозна, може, саме воно зробить Брана якимось пророком абощо, бо екстрасенсорні здібності вже прориваються, хоч від цього читати про Брана не стає цікавіше). Бачте яка я стала жорстока? Ніби і забула, що Джеймі скинув з висоти хлопчика. Насправді стосунки між Брієнною і Джеймі справді зворушують, попри весь той гидотний антураж, де вони розгорталися. Красунчик Джеймі і повторна, але благородна Брієнна! Хто б міг подумати, що між ними виникне така глибока лицарська взаємоповага! 

Кого іще по-справжньому шкода в третій книзі, так це Сансу Старк. Здається, шлюб з Тіріоном був найкращим періодом у її житті. Попереду знову буде якесь дно (бо все, що стосується цього огидного, слизького Петіра – це дно). Про Сансу мені читати чи не найважче. А автор її все не вбиває, тож читач мучиться разом з нею.

Ар’я… Це як Цирі у «Відьмаку»: ангел помсти. Але ангел поки підростає, тож, думаю, її помста у всій красі постане десь далі.

Дейенеріс. Вона як Йенніфер у «Відьмаку»: бездітна жінка, материнство якої реалізується на іншому рівні. Дейенеріс мати драконів. За таку владу треба заплатити особистим щастям – чоловіком і дитиною. Логічно, щоб у підсумку володаркою престолів стала саме Дайенеріс. До речі, дракони поки що наймиліші створіння у сазі. З Дейенеріс так само, як і з Ар’єю: ще нарощує свою міць і поки виглядає побічною лінією в сюжеті. І навіть любовні колізії з вічно-у-френдзоні Джорахом так собі. 

Джон Сноу… Тут для мене все досі досі нуднувато. Навіть кохання до Ігрітт. Хоча з цим образом все вже краще, ніж у попередніх книжках, бо ж тепер ясно, що Джон – король Півночі. Тільки він, здається, ще не в курсі. Цікаво спостерігати, як автор розганяє трьох персонажів – Ар’ю, Дейенеріс і Джона – щоб десь ними вистрелити й затьмарити всі ці потасовки між Ланністерами-Баратеонами. 

Підсумок: третя книжка дуже цікава. Може, найцікавіша з усіх трьох. Але попереду ще купа сотень сторінок. І вчора трейлер восьмого сезону вийшов. Це я ще раз мучитимуся, дивлячись серіал???

ПС: А хтось знає, де малий брат Брана дівся?

ПС: раптом що, не така я вже й мучениця. Це називається читацьке задоволення. Увесь світ, що любить «Гру престолів», збочений. Я тепер теж у клубі, ю-ху!