Кому вірити: блогерам чи критикам?

Бог чи матерія? Курка чи яйце? Літературна критика чи блогінг? Останнє питання вже років із три гуляє по багатьох літературних заходах і вже набуло статусу філософського. Бо відповідь, ясна річ, одна: і критика, і блогінг, головне, щоб якісно. Я ж по можливості ходжу на такі події не для того, щоб кричати "Бійка! Бійка", коли хтось зарядить, що критики - це зануди, а блогери - непрофесіонали. Мені більше цікавить, як по-різному можна говорити про книжки. І тішуся, що такі розмови можливі в принципі, бо ще років 5 тому блоги про літературу якщо і були, то якісь самітні й поодинокі, без натяку на середовище. Ну а критика... Про критику якось іншим разом.

Отже, (хоча хто починає втуп зі слова "отже"?) 6 червня у ПінчукАртЦентрі відбулося обговорення діяльності книжкових блогерів і критиків. Модерувала зустріч Дарина Гладун. У дискусії взяли участь книгоблогерки Катерина Молочко, Анна Єкименко-Поліщук, Марія (maria_pravda і Інстаграмі), anniereadsbook (теж із Інстаграму). Це лінія оборони блогерів. Зі сторони критиків був єдиний представник - письменник та літературний критик Олег Коцарев. Ось такий нерівноцінний у кількісному аспекті батл.

Хоча який там батл? І між ким? Майже всі учасники обговорення за фахом журналісти. Та ще й всі одне поперед одним люблять книжки в масштабах своєї діяльності: чи то культурна журналістика, чи то youtube-канал, чи сторінка в Інстаграмі. Без жодного протистояння.

Але ж тема дискусії побудована на альтернативному питання: літературна критика чи блогінг? 

Треба з'ясувати різницю.

А різниця умовна.

Звісно-звісно, "чиста" критика передбачає грунтовніших знань про літературний процес. Аж до межі, де критика перетинається із літературознавством. Хоча мені вже трохи перестає подобатися, коли критиків асоціюють із, даруйте, Інститутом літературознавства НАНУ. Не заперечую, що там подеколи працюють цікаві науковці, але саме уявлення про цей Інститут (як і будь-яку офіційну наукову установу) сонно-негативне (принаймні, у мене, надто з огляду на плагіат-скандал, який, попри все, як покривався, так і покривається далі, навіть попри зусилля окремих останніх із Могікан змінити ситуацію й не заплямовувати репутації). Бачите як я плавно сповзла вже зовсім на нелітературну тему? А це тому, що такі інституції часто й асоціюються зі чимось довколалітературним, переважно шкурним або майновим (як у НСПУ). Це я до того, що критики звідти якщо й виникають, то не завдяки, а всупереч. І в Україні я не знаю, чи й назву хоча б із десять літературних критиків, чиї погляди й стиль мені цікаві, а активність  стабільна. 

З блогерами ситуація інша. Їх уже багато і стає ще більше. І пишуть активно. Звісно, якість дописів теж різна. Але книжкове блогерство - це все-таки хобі, у якому кожен вдосконалюється (або не вдосконалюється) у своєму темпі й зі свого бажання. Блогери - це передусім емоційність, це красиві картинки (хоча для мене картинки неважливі від слова "зовсім"). Чому кажу про картинки? Бо одна із присутніх поставила питання, типу, як книгоблогерки плекають єдиний стиль у своєму інстаграмі й відшуковують свої фішечки, щоб привабити більшу частину аудиторії. Хоч принагідно до розмови про інстаграм, що є передусім візуальною спільнотою, запитання справедливе, по-моєму, не всім блогеркам воно сподобалося, адже є універсальна відповідь "про книжки завжди читатимуть менше, ніж про чувака, що обклеївся скотчем і зняв себе на камеру". Тож, виходить, надмірно перейматися смаками аудиторії й намагатися сподобатися ніби і не випадає. З іншого боку, справедливо і те, що дуже скоро всі загравання з єдиним стилем стануть пережитком. Знову-таки, тому що це кричить "я хочу сподобатися кожному", а кому цікавий блогер, який хоче сподобатися кожному?

Цікавим і дражливим питанням дискусії було питання волонтерства. Ні для кого не секрет, що блогери - це волонтери, які поєднують своє хобі із місією книгопоширення й реалізацією верхніх шарів із піраміди Маслоу-Ікроу. А нижні задовольняють інші види діяльності. Тобто блогерам платять хіба книжками. Критики працюють за гонорар (от, все-таки знайшли ще одну відмінність). Зі свого досвіду скажу, що мені за відгуки платили двічі. Одного разу у 2011, здається, році я запропонувала тему для статті на сайт, її опублікували, і мені заплатили 300 гривень (я купила фен, він працює досі). у 2017 році одне видавництво запропонувало мені написати відгук на книжку і заплатили за нього теж 300 гривень. Здається, купити фен на такі гроші вже не можна. Усі інші відгуки я писала або за книжку, або за сертифікат на книжки. Це означає, що у мене є інша робота і купа підробітків. Думаю, так відбувається і з іншими блогерами. Що платять критикам - не уявляю, хоча, попри все, треба чітко усвідомлювати, що робота критика (якщо це хороший критик) важка і потребує значних знань із теми. Вона зазвичай інтелектуально складніша, ніж робота блогера (бо мета й аудиторія диктують правила) Отже, критика для мене - це 1. Контекст. 2. Аналіз твору із відчитуванням алюзій, метафор, простеженням зв'язків твору із іншим доробком автора, так само як і з доробком авторів-попередників тощо. 3. Стиль. Критик має бути вправним у стилі. Його іронія має бути родзинкою, а суб'єктивність (навіть якщо вона часом перетворюється на зашквар, як у Тетяни Трофименко, наприклад) виправдана й обгрунтована. 4. Погляд у майбутнє літератури (сумний або обнадійливий, або нейтральний). 

З іншого боку, блогери зазвичай більше переймаються естетикою подання матеріалів, його настроєвістю й натхненністю. А буктьюбери ще й уміють монтувати відео))) 

Звичайно, хороший блогер - це ще і критик, який заховався десь між лавандою й мандаринками. Блогери, які мені подобаються, це критики, які так себе не називають. Але вони впливають на чималу кількість читачів різного ступеня підготовки. Хороші книгоблогери для мене - це лагідні критики, які не шмагають читачів термінами та грою в критичний бісер, а кажуть: сядь зі мною, поговорімо, у мене є чай із лавандою. І ще десь мандаринки лежать.

А тепер зацініть, як я під виглядом відгуку на подію розписала свої погляди на цю подію. Так робити негоже. Тож як виправдання своїх суб'єктивних дій, розкажу, що цікавого на зустрічі розповіли її учасники. Робитиму це тезово. Отже.
 -  Сучасна критика поволі відходить від тенденції повчальності та викривальності. Перевага блогера в швидкій реакцій та здоровому перенесенні акцентів на анотування. Блогери не вчать.  Межа між критиками і блогерами буває розмитою. Трапляється, що короткий блогерський огляд виконують цілком на академічному рівні. І критики, і блогери мають одну мету: розповісти, що це за книжка. (Олег Коцарев)
- Критика - для авторів. Блогери - для читачів. (Анна Єкименко- Поліщук)
- Критика - це не так про аудиторію, як про тип діяльності. Критик аналізує, а блогер ділиться враженнями. (Катерина Молочко)
Звісно, це не все, що розповіли учасники зустрічі. Цікаво було послухати про блогерський досвід в Америці, що ним поділилася anniereadsbook (до речі, дуже красивий профіль, навіть я підписалася). Цікаво було послухати питання від глядачів і переконатися, в якій бульбашці живе кожен із нас і наскільки химерними бувають ці рідкісні перетини. Цікаво було просто посидіти й понасолоджуватися розмовою про книжки. Розмовою, для якої ще 5 років тому не було підстав.
Що мене тривожить?
Те, що часом блогери зникають. Тому що лупати сю скалу як хобі може не кожен. Я, наприклад, уже давно не можу й пишу вкрай рідко, хоча і думок море, й ідей, бракує тільки часу. Ось цей пост я пишу вже два тижні по абзацу, тому що не маю часу. І от помічаю, що блогери, яких я ніжно люблю, поволі або переходять в якийсь інший сегмент самопошуку, або вигорають і стають нецікавими. Це не про всіх, але трапляється. З іншого боку, з'являється нова, свіжа кров, ладна рвати і метати для розвою української словесності. Отже, ідеться про поступовий розвиток середовища. Про літературний процес. І це добре.
Окрім тривог, є і радощі.
Книжок багато. Читачів більшає, більшає розмов про прочитане. Кожен може написати будь-куди і, залежно від рівня статті чи огляду, опублікуватися, познайомитися з видавництвами, займатися благородною справою поширення книжок та розмов про них. Це велика розумова розкіш. Це цінно. Навіть незважаючи на те, що рівень розмови про книжки буває різний.
Отже, про блогінг в Україні можна починати серйозні розмови. Навіть попри брак самої актуальної укранської літератури (книжок у нас таки виходить украй мало). Навіть попри те, що блогерам не платять, це не відбиває бажання натхненно займатися своїм хобі.
Тепер було б класно, щоб у нас так розвивалася і критика. Бо критиків у нас ну дуже мало (порівняно з блогерами). Але це тема іншої розмови.