Воєнна проза в сучасній українській літературі

"Воєнна проза в сучасній українській літературі" - це назва лекції моєї колеги і книгоподруги з Інституту філології Марини Рябченко. Чому я вирішила лишити у блозі кілька рядків про цю лекцію? По-перше, з очевидних причин актуальності. Фіксувати побачене в охудожненому вигляді (більш чи менш вдалому) - це надважливе завдання сучасних письменників, надто якщо ці письменники - бійці та бійчині. Друга причина - радість за людину, яка знайшла "свою" живу наукову тему і живе в ній не тільки як науковець, а і як волонтер. Це гідно поваги і розмови. Маринині коментарі про літературу війни можна знайти на радіо, а я просто лишу тут кілька імен і Марининих спостережень, щоб повертатися сюди час від часу. Так що зараз будуть не мої думки, а конспект лекції Марини Рябченко, переписаний із блокнота у блог.

Отже, літературу війни можна розглядати у сегменті "високої літератури" і літератури так званої "масової". Висока література - це, наприклад, "Інтернат" Сергія Жадана або "Довгі часи" Володимира Рафєєнка. Обом письменникам тема не чужа, оскільки вони родом зі Сходу України.

Щодо "масової" літератури, то тут тема війни в кращому разі може бути загорнена у жанр мелодрами, бойовиків ("Укри" Богдана Жолдака). У гіршому - це соцреалізм з українським обличчям, або графоманія звичайна поширена  - Марина називає у цьому контексті, наприклад, роман "Брати" Василя Іванини. 

Авторів, що пишуть про війну, можна поділити на дві категорії: цивільні (письменники, волонтери, журналісти), а також безпосередні учасники АТО (мобілізовані письменники або добровольці) і бійці, які до війни не мали письменницького досвіду. Марина переважно розповідала саме про останню категорію авторів, бо якраз про них відомо найменше. Загалом повний список літератури про війну із 150+ книжок можна знайти у "Книжкові сотні" Ганни Скоріної  тут, але читачу поза темою явно знадобиться фільтр, тож я вирішила поки зупинитися на тому, про що розповідала Марина.

З погляду мови, книжки є і українською, і російською мовами. Жанрово це і романи, й оповідання, новели, мелодрами, бойовики, ба навіть графічні романи і комікси. І перед тим, як звести назви творів у список, скажу ще що, на думку Марини, сучасну воєнну прозу неправильно називати лейтенантською прозою, штибу, "В окопах Сталинграда" Некрасова або "Людини і зброї" Олеся Гончара.  Різниця в тому, що лейтенантська проза  - це все-таки компроміс між владою і бійцем, а тому література ця ідеологічна. Тобто умовно вільна. Тоді як сучасна воєнна проза в Україні переважно неідеологізована (за окремими винятками).

Ну а тепер - список. Із нього я читала майже нічого, тому нехай собі тут трохи побуде, згодиться. Виділяю те, що з лекції захотілося читати найбільше.

Сергій Гридін "Сепари"

Валерій Пузік "Моноліт"

Костянтин Чабала "Вовче"

Григорій Обертайло "Скепсис"

Борис Гошко "Люди війни" (мелодрама)

Сергей Сергеевич (Сайгон) "Грязь"+#картінки_от_сайгона

Мартін Брест (Олег Болдирев) "Піхота", п'єса "Ато в Середзем'ї" (атовське фентезі? інтргує :)

Дмитро Якорнов "То АТО"

збірка "12 друзів хунти"

Валерія Бурлакова "Життя P.S"

Василіса Трофимович "Любов на лінії вогню"

"Путешествия долбоклюя"

Артем Чех "Точка нуль" (читала)

Це - частина згаданих на лекції видань. Є де розвернутися, як кажуть. Хоч від лекції минуло вже два місяці і зараз читаю я зовсім інші книжки, мене не полишає відчуття недочитаності чогось важливого, чогось такого, що не можна ігнорувати. Я не знаю, який художній рівень цих книжок, які долі їхніх авторів, але тим цікавіше у все це колись поринути. Тому пост лишаю передусім для себе, але якщо комусь це теж цікаво, буду тільки рада.