Бійся геному свого

Збірка малої прози «ДНК» цікава передусім експериментальним задумом. Семеро знаних українських авторів долучилися до спільного проекту, написавши по одному тексту й об’єднавши їх так, щоб вийшов роман у новелах. Та й за сюжетом книжка починається з експерименту, коли український доброволець погодився взяти участь у публічній реконструкції своєї ДНК. Крок за кроком перед юнаком постає правда про свій рід…

Семеро зіркових авторів під однією обкладинкою

---

До збірки увійшли оповідання Сергія Жадана, Юрія Винничука, Ірени Карпи, Олександра «Фоззі» Сидоренка, Андрія Кокотюхи, Володимира Рафєєнка і Макса Кідрука. Неподібні за творчими манерами автори представили твори, персонажі яких живуть в різних місцях, мають різний рівень освіти, достатку, національної свідомості, спілкуються різними мовами. Сюжети наскільки різні, що тільки вступ, у якому пояснено, що йтиметься про один рід Чумаків, стягує докупи строкаті клапті текстів у одну ковдру.

Чи готові ми до правди?

---

Дія розгортається 2021 року в Китаї. Український студент одного з університетів погодився розшифрувати свій генетичний код – і перед ним постало сім історій про своїх пращурів. Реконструкція роду – це такий собі портрет України в обличчях. І, як ми вже звикли, і цього разу портрет вийшов непривабливим.

Студента звати Андрій Чумак, і на думку одразу спадає Андрій Чумак із «Саду Гетсиманського» Івана Багряного. У тексті Багряного Чумак – утілення найкращих рис українця, він просто-таки незламної волі людина, патріот, бунтар – і рід його теж постає таким. Андрія Чумака з “ДНК” гени трохи підвели: є серед його пращурів і зрадники, і фанатики, а переважно просто люди невизначених поглядів – відповідно до невизначеності свого життя, на яке впливала хитка ситуація в країні. Тому в «ДНК» нема ура-патріотизму (та й узагалі не йдеться про патріотизм), натомість більше правди про людське виживання.

З одного боку, це чесно. Бо справді людині годі розмірковувати про батьківщину, коли вона має насущні проблеми й при цьому постає як жертва вічної кризи країни, якій байдуже до людей, а тим, загалом, начхати на країну. Та й де вона, та країна, які її кордони в буремнім ХХ століття?

З другого боку, прикро, що автори ніби умисно не торкнулися якихось позитивних сторінок нашої історії, позбавивши Чумака оптимізму щодо своїх предків. Але і ця думка теж цікава: якщо будь-кому з нас можна було б узяти участь у схожому експерименті, не факт, що нам приємно було б зазирнути в дзеркало свого роду. Бо історія – штука складна. Може, краще не все знати. Чи принаймні не зараз.

З-поміж усіх історій найбільше мене вразило оповідання Фоззі «Гены Гены». У ньому йдеться про ядерний вибух, що стався 1972 року на Харківщині. До вибуху, що спричинив екологічну катастрофу й забрав життя багатьох, вдалися в робочому режимі програми використання атомних вибухів в «цілях народного господарства». Тоді таким чином розкрили газову свердловину, аби запобігти аварійному витоку газу. Людей про це не попередили. Персонаж оповідання Гена побачив атомний гриб, коли повертався додому з дружиною й малим сином. У підсумку ця катастрофа розлучила його з рідними й призвела до радіоактивного зараження і смерті.

Оповідання написано динамічно, до моменту з катастрофою – іронічно й легко, але наприкінці коротко, сильно і страшно. Не відпускає. Причому навіть не так доля персонажа, як факт, що про ядерні випробування в цивільних цілях досі мало хто знає. Я, наприклад, не знала, що до Чорнобиля в Україні вже сталося кілька катастроф, більшості з яких можна було запобігти. Але в країні, де «народу хватало», таким не переймалися.

Скільки авторів – стільки й стилів

---

Стиль збірки «ДНК» – це сукупність індивідуальних стилів згаданих письменників. Якщо пише Жадан, то й у тексті про ХІХ століття можна впізнати його почерк. Якщо Винничук – то будуть діалектизми, батярське арго і все інше, до чого ми звикли. Важливо, що збірка двомовна, так історії українців з різних куточків звучать переконливіше.

Загалом задум «ДНК» цікавий, але сама збірка надто лаконічна. Проситься більше персонажів, а ще – яскравіше прописані зв’язки між поколіннями. Бо екзистенційна прірва прірвою, а все-таки окремі оповідання існують наскільки ізольовано одне від одного, що композиція має трохи штучний вигляд. Та якщо уявити собі перспективу розвитку цієї теми із залученням нових авторів, то це могло б бути дуже круто.

Для любителів сучасної української прози

---

«ДНК» може зацікавити будь-кого, хто любить сучасну українську прозу, оповідання й експерименти. Мені ж збірка заімпонувала й тим, що відкрила кілька нових літературних імен.

---

Схожі книжки: Сергій Жадан «Месопотамія», Юрій Винничук «Цензор снів», Макс Кідрук «Зазирни у мої сни»

http://blog.yakaboo.ua/bijsya-genoma-svogo/