Прочитала книжку "Забуття" Тані Малярчук. Прочитала швидко й одразу забула. Якось повз мене минула ця історія, хоч сказати, що вона нецікава або неглибока, не можу. Може, недокручена до кінця, а, може, так і задумано. Не знаю.
Так, справді пізнавально. При якій нагоді я б іще почитала про В'ячеслава Липинського, його життя й життєві переконання? Та й друга лінія про жінку і її психологічну кризу від того, що все — марнота з марнот теж хвилює. Але по-іншому бути не може, все-таки Таня Малярчук — авторка, що має рівень, і від неї й не чекаєш якоїсь підстави.
Мені здалося, що авторка писала цей текст для себе. І це мені подобається, оскільки свідчить про самодостатність. Водночас, якби все ж подумати і про читача, може, вийшло б іще щось краще, більше. Бо лінії зшиті білими нитками, їх дуже видно, хотілося б більшої зграбності й виписаності, це додало б того, чого бракує. А бракує "м'яса".
Загалом жанр цікавий, тут романізована біографія (з якою в нас у країні "напряжонка") поєднана з психологічною повістю. Вивчення біографії відомої (хоча майже забутої) людини постає ніби як терапія для жінки з психологічними проблемами. Приємно і те, що Малярчук, як завжди, різна. Якось одна викладачка сказала про неї: "Малярчук талановита, але нерівна". Ну, в цьому разі "нерівність" все ж сприймаю як перевагу. "Рівність" іноді синонім передбачуваності. Однак більшість читачів все ж люблять, коли їхні передбачення справджуються, а в цьому разі, судячи з відгуків, так не сталося, і враження в усіх якісь розгублені, невизначені.
І в мене теж.
"терапія для жінки з психологічними проблемами" - це ж писалося для мене! Будь ласочка, скажи, що я не помилився. І що мені варто прочитати це Забуття, щоб зрозуміти, що психологічні проблеми - це другорядне, а ключове це те - що Жінка! Яблуко червиве, але ж яблуко! І взагалі: найвродливішій богині Паріс вручив саме таке яблуко, бо воно підкреслює тезу, що можна не любити людей, можна ігнорувати чоловіків, можна забути свою суть богині. Але... яблуко як українська мова: черви русизмів будуть завжди, але смак лишиться наш, український. Хай вибачать мене вельмишановні критики, але очерк про книгу Малярчук зумовив саме цей каскад думок про проблематику взаємовідносин жінок та пуризму української мови
ВідповістиВидалитиБезпорадна щось тобі відповісти)))нічого не зрозуміла)
ВидалитиНу як? Ну побудь філологом хоч на хвилинку! Це ж метафори! Жінка - це яблуко. Психологічні проблеми - це черви, що точать. А що значить процес пізнання, що таке було вкусити яблуко - це ж про це Малярчук (сподіваюся) писала? :)
ВидалитиНе зовсім) переважно про В'ячеслава Липинського)
ВидалитиОстаннім часом у тебе в блозі книжки здебільшого сучасна українська література. Я читаю пости і складається враження, що все якесь таке непересічне, не кожному дароване, філософське і міжрядкове. Мабуть, для дослідників літератури важливо, що нарешті з'явився жанр романізованої біографії, а для людей, які просто читають для задоволення? Я нічого не маю проти цієї книжки, я її не читала. Просто що більше читаю про сучасну українську літературу, то все більше хочеться від неї текстів, відкритих для всього світу, простих і водночас таких, що запам'ятовуються, не дають заснути, сюжет яких можеш переказати. Я зовсім не вважаю, що це круто, коли книжка написана для себе. Навіщо її тоді видавати?
ВідповістиВидалитиП.с. Ваш діалог вище дуже смішний) я теж там нічого не зрозуміла))
так у мене концепція блогу така - про сучасні українські книжки)і серед них досить багато розрахованих на широкий загал: і "Баборня", і "Зазирни у мої сни" (якщо з останніх). Але "Забуття" так, не всім сподобається і не на всіх рохраховане. Може, тому воно мало кому й сподобалося.
ВидалитиВзагалі, я з тобою погоджуюся і теж чекаю нетупих текстів для всіх.
Думаю, що взимку знову візьмуся читати переклади.