понеділок, 17 жовтня 2016 р.

Атомні бомби й полуниці з шампанським



 Незвичне амплуа Януша Леона Вишневського

З Янушем Леоном Вишневським найперша асоціація така: про жінок і для жінок. Однак роман «Бікіні» інтригує тим, що цього разу звичні для автора драматичні колізії між чоловіком і жінкою вписано в складний історичний котекст Другої світової війни. Зруйнований Дрезден, гамірний самотній Нью-Йорк і райський острів Бікіні напередодні ядерних випробувань – ось щонайменше три локації і проблеми, про які автор пише в романі.

Видатний «жінкознавець» сучасності

Януш Леон Вишневський – відомий польський прозаїк. Працює в міжнародній компанії програмного забезпечення в Німеччині. Визнання здобув після публікації  роману «Самотність у мережі», написанням якого рятувався під час депресії. Літературу має за хобі. На сьогодні оприлюднив понад двадцять книжок, що принесли авторові всесвітню славу. Над романом «Бікіні» працював кілька років, оскільки вивчав історичні джерела, пов’язані з катастрофами Другої світової війни.

Попелюшка в історичних декораціях

Дія роману триває наприкінці війни, коли 1945 року американські війська бомбардували Дрезден і зруйнували його вщент. Молода дівчина Анна втрачає в катастрофі матір, будинок, друзів. Перебуваючи в хаосі відчаю, вона гарячково фотографує руїни, вцілілих людей і переховується у склепі, де знайомиться зі скрипалем. Разом із ним дівчині вдається пережити розруху – митці за покликанням, вони ненавидять нацистський режим і не можуть знайти виправдання жорстокості збройного протистояння, що призвів до кривавих наслідків. З часом Анна тікає до Кельну, де в стінах знаменитого собору знайомиться з американським фотожурналістом  «The New York Times» Стенлі Бредфордом, який, вражений світлинами Анни, забирає її з війни просто в редакцію всесвітньо відомого часопису на роботу. Так для Попелюшки починається казка – американці захоплені її вродою і талантом, насущні проблеми з житлом легко розв’язує Стенлі, а з коханцями в Анни проблем не було ніколи, навіть під час бомбардування рідного міста. Поборюючи болючі спогади, Анна прагне стати щасливою, вона закохується і, виконуючи редакційне завдання, потрапляє в справдешній рай на землі – на атол Бікіні. Однак вона ще не знає, що саме їй доведеться фотографувати.
Образ Анни, як і більшості персонажок Вишневського, схематично привабливий: вона вродлива пристрасна жінка-аристократка без комплексів. Та ще і європейка. Чому це так важливо принагідно до роману: автор не приховує своїх симпатій до європейської загадкової аристократичності порівняно з безпосереднішою ментальністю американців. Діалог двох світоглядів – умовно кажучи, американського й європейського – втілені в протистоянні характерів двох закоханих: фотографа Анни і ядерного фізика Ендрю Бредфорда. З одного боку, ці дві несхожі особистості доповнюють одне одного несхожими темпераментами, однак чи зможуть вони дійти згоди в глобальних питаннях, наприклад щодо зброї масового винищення?

           
Інтелектуалізація масового читва

Стиль прози Вишневського вирізняється тим, що, окрім чуттєвої любовної історії, читач завжди дізнається щось пізнавальне. Цікаві факти з біології, фізики, хімії розбавляють концентрацію пристрастей і відволікають від схожих одна на одну еротичних сцен. У «Бікіні» таким козирем стали історичні факти, що їх автор вивчав перш ніж взятися до написання роману. З тексту можна дізнатися про культурне життя Дрездена, Кельну, Нью-Йорка, про музику, живопис, архітектуру, науку, маловідомі сторінки з життя відомих політиків, музикантів, письменників. Все це пожвавлює оповідь і дивним чином сусідить з любовними сценами на зразок частування полуницями у човні в сяйві призахідного сонця. Втім,  інтелектуальна, сказати б, наснаженість потенційно масового читва додає йому рівня і є безсумнівною перевагою. А розкішний український переклад – окремий привід для насолоди.

Психотерапія для жінок

На зустрічах із Янушем Леоном Вишневським відвідувачки засипають автора проханнями дати пораду щодо проблем у їхньому особистому житті. «Ви для мене психотерапевт, якому не треба платити», – зізналася одна на цьогорічній презентації у Львові. Це не дивно, тому що письменник з трепетом ставиться до своїх персонажок, серед них майже не трапляються відверто негативних, на відміну від чоловіків. Інше питання, наскільки вони нестереотипні й реалістичні: всі як одна сексуальні, відверті, розумні, добрі, непокірні, незалежні, талановиті, готові щомиті радикально змінити своє життя. У них шалено закохуються, заради них роблять неймовірні вчинки. Вони носять вишукані сукні, ніжну білизну (от реально не читала ще тексту Вишневського, де автор би не розповідав про комбінації й станики). Вони ідеальні, отже, таких у реальності не існує. Але кому потрібна реальність? Якщо жіночі романи мають право на існування, то хай вони будуть такими. Адже іноді відволіктися від повсякденних турбот найлегше, споглядаючи вишукані історії кохання. Інша річ, як потім повертатися до реального світу, де і чоловіки простіші, і білизна звичайна.

Джерело: http://blog.yakaboo.ua/atomni-bomby-j-polunyci-z-shampanskym/









2 коментарі:

  1. У фільмі "Самотність (простих чисел, ха-ха) у мережі" у героїні коси завжди гарно були заплетені) А так - нудно) Знаю, що екранізації книжок - то зовсім не то)))

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Так, екранізація нудна, але шмотки гарні, погляди томні)
      І білизна там була зелена (по книжці)))

      Видалити