четвер, 13 жовтня 2016 р.

Дитина, яка вміє бути дорослою, дорослий, який вміє бути дитиною


Приємно читати книжки про добро і щастя, коли не боїшся, що персонажі розлучаться або що автор убє котрогось посеред ідилії. Приємно читати про доступне кожному взаєморозуміння, просту тиху радість повсякденного спілкування з дорогою людиною, навіть якщо ця людина – шестирічна дівчинка, кинута матір’ю напризволяще із запискою «Попіклуйтеся про неї. Будь ласка».


Про Олексія Чупу

Олексій Чупа – молодий прозаїк і поет, автор книжок про українські суспільні проблеми останніх років. Повість «Вишня і я» письменник назвав експериментом, адже уперше спробував написати про світ очима безпосередньої дитини: «Я захотів написати книгу, у якій була б дитина, яка вміє бути дорослою і дорослий, який вміє бути дитиною».

Перші тридцять років у житті хлопчика – найскладніші

Першого літнього дня тридцятирічний Ярчик зустрічає в магазині кинуту дівчинку Вишню й забирає її до себе. Вони щасливі. Це все.
Книжок про химерну дружбу багато, а про щастя – мало. Бо в книжки про щастя не дуже віриш – не буває так, щоб чоловік просто так взяв до себе дитину, та ще щоб та дитина виявилася такою тямущою, світоглядно цілісною і мудрою. Диво-дитина й інфантильний не-мужик.
Ярчик, хоч й інфантильний, але відповідальний. Вишня – не по віку мудра й допитлива. Він стає їй за маму, тата, брата, вона ж, як і кожна дитина, додає сенсу й барв Ярчиковому життю. Щодня Ярчик купує апельсини, ходить на роботу, щообіду телефонує, щоб спитати, як Вишня проводить день. Вишня миє посуд, веде записник, де фіксує все перебите пережите за день і чекає з роботи свого дорогого Велетня, який ніколи не відведе її до магазину й не тицьне записку в руки.
Це книжка про просте щастя, про радісні дрібниці, з яких складаються дні. Годування качок, рахування дерев на подвір’ї, саджання кісточок й очікування абрикосового лісу, простий торт з вафельних коржів, перемазаних кремом – усі ми були Вишнями і любили казки.
Ось чому мені здається, що «Вишня і я» – це казка. Саме так, може, й не буває, але, в принципі, десь так воно і є.

Ще одна «невимушена» книжка

Хоч твори Олексія Чупи не увійшли до антології «невимушених», але повість «Вишня і я» дуже туди б пасувала. Адже стиль цієї казки легкий, простий, наївний. І знову камерні декорації: квартира і подвір’я. І знову без незвичайних героїв у незвичайних ситуаціях. Єдина відмінність від інших «невимушених»: автор не тицяє читача в непривабливу дійсність. Не цього разу. Буває, що все погано, але трапляється і так, що все добре. Так що видихніть і побудьте в хорошому настрої. Озирніться: якщо у вас є друг, цього вже може бути достатньо для радощів.

А ви знаєте, скільки дерев на вашому подвірї?

Кажуть, про щастя не цікаво ні читати, ні писати. Але іноді можна. І це саме той випадок, коли після читання вам просто може бути приємно на душі, навіть якщо не йняти віри, що так буває насправді. Може, вам теж захочеться перемазати кремом вафельні коржі або погодувати качок. Чи принаймні полічити дерева на подвірї.

Для дітей – від шести до тридцяти й більше

З інфантильністю тяжко, бо взагалі це може стати проблемою. Але здорова інфантильність, безпосередня цікавість до всього довкола, спрощене бачення світу часом додає життю барв і розслаблює. Тож «Вишня і я» сподобається всім, хто любить дитину в собі, трохи втомився від осіннього холоду і хоче хоч на годинку повернутися в дитинство і літо.


Схожі книжки: «Бабине літо» Марка Лівіна, «Невимушені», Ерленд Лу «Наївно. Супер»,


Джерело: http://blog.yakaboo.ua/dytyna-yaka-vmiye-buty-dorosloyu-doroslyj-yakyj-vmiye-buty-dytynoyu/








2 коментарі: