Вибороти золото

Так завжди було і є до сьогодні, що Олімпійські ігри – не просто спорт як певне фізичне досягнення людини чи кількох людей. Медальний залік – це показник величі країни. Проте тих глядачів, хто щочотири роки дивиться Олімпіаду, цікавлять передусім історії особистостей, велич людського духу, торжество волі й вердикт випадку, людські драми. Словом, усе, як і в хорошій книжці, тільки на спортивному майданчику.

 Кожна Олімпіада багата на драми, але в історії Ігор були змагання, які не перевершити у неймовірності колізій, – це Олімпіада 1936 року в нацистській Німеччині. Коли 1936 року Адольф Гітлер готував Олімпіаду в Берліні, це був жест нацистської пропаганди, що мав на меті переконати світ в привітності й гостинності націонал-соціалістів. Насправді ж Ігори виявилися демонстрацією вищості й кращості «арійської раси», підкріпленою по-тоталітарному широким розмахом помпезності: чого вартий сам фільм Лені Ріфеншталь «Олімпія», а ще ж ця Олімпіада увійшла в історію першою телетрансляцією ігор, нечуваними витратами на підготовку стадіонів. І відкритими, нахабними виявами расизму. У знавців ігор Олімпіада 1936 року асоціюється із досягненнями темношкірого атлета, чотириразового олімпійського чемпіона Джессі Оуенса, який побив усі можливі рекорди і якому Адольф Гітлер відмовився тиснути руку, бо не зміг змиритися з публічним провалом своєї вищорасівської ідеї. Відтак, історія Джессі Оуенса – це готовий сюжет для фільмів і книжок: особистість долає все й тріумфує просто в лігві тоталітаризму!

Не варто, однак, забувати про історії чемпіонів у командній боротьбі. Ці сюжети теж просяться до фільмів і книжок. Про команду й життя в команді – бестселер Деніела Джеймса Брауна «The Boys in the Boat: Nine Americans and Their Epic Quest for Gold at the 1936 Berlin Olympics» (в українському перекладі – «Диво в Берліні: як дев’ятеро веслярів поставили нацистів на коліна»).

Умисно наводжу повну назву оригіналу, бо книжка Брауна якраз про нібито пересічних американських «boys», за замовчуванням без провіщення жодного «дива» у тяжкому житті Америки періоду Великої депресії. Переважно автор оповідає про одного з веслярів, якому судилося стати олімпійським чемпіоном. Його звали Джо Ранц.

Як це й трапляється у всіх незвичайних життєвих історіях, вирішальна роль належить випадку: сусідка письменника Деніела Джеймса Брауна Джуді виявилася дочкою олімпійського чемпіона Джо Ранца. Познайомившись ближче із колишньою зіркою американського спорту, письменник вирішив оповісти про дивовижну дорогу Ранца і його побратимів до олімпійського золота. Спершу Брауну хотілося написати тільки про Джо, але сам Джо попросив розказати про всіх веслярів, адже золото виборола команда.

От і роман вийшов – про команду. Причому не тільки про склад екіпажу, а й про тренера, про майстра човнів, про головних суперників команди Вашингтонгського університету на шляху до Берліна. А якщо дуже загально, то про всю Америку міжвоєнного періоду.

Цікаво вийшло, що український переклад назви «Диво в Берліні» налаштовує на негайний екшн боротьби американської команди веслярів проти нацистів, напружене протистояння з перших секунд перегонів. Хто на це сподівається, як і я, розслабтеся: цього не буде, бо сама Олімпіада – це, може, сто прикінцевих сторінок усієї глиби книжки, вершина айсберга. А до цих ста сторінок – докладна оповідь про кожен з етапів до олімпійського добору, програші й особисті драми, про тяжку фізичну роботу заради виживання, врешті-решт, про те, як команда Вашингтона збирала гроші на доправу до Берліна – бо держава на той час не могла забезпечити участь веслярів в берлінській Олімпіаді.

Майстер човнів Джордж Йомен Покок, один із головних особистостей книжки (так-так, для перемоги на Олімпіаді важливо, щоб особистостями були не тільки спортсмен і тренер, а й навіть той, хто створює човен для фінального старту), писав про команду веслярів таке: «У чому полягає духовна цінність веслування?.. У тому, щоб цілковито поступитися своїм «я» заради спільних зусиль екіпажу загалом». Прості слова, які одразу легко перенести на суспільство і задуматися про те, що індивідуальні подвиги – не таке вже й рідкісне явище, а от навчитися жити, працювати, перемагати в команді – ось що є абсолютним викликом для кожного.

Команда США на Олімпіаді 1936 року дуже невдало стартувала на умисно відведеній незручній доріжці, одразу ж втративши дорогоцінний час. Якщо переглянути фільм «Олімпія» Ріфеншталь, можна побачити, що фокус камери зосереджений тільки на лідерах на перших доріжках – командах Німеччини й Італії. А от що відбувається з другого боку – показувати ніби не дуже й важливо. Однак американська команда вже вигравала у своїх суперників по континенту із Каліфорнії в схожий спосіб: спершу відпускали їх уперед, а потім нелюдськими зусиллями випереджали на останніх секундах, так, що ніхто не міг утямити: як так вийшло? Коли вони встигли?

На Олімпіаді 1936 року американцям вдалося повторити нереальне: коментатор упродовж всієї гонки волав: «Німеччина! Італія! Німеччина! Знову Італія!», а закінчив несподіваним: «Америка виграла золото». Золото виграла та Америка, яка не була спершу навіть у кадрі, та Америка, яка не могла забезпечити перебування своїх спортсменів на змаганнях, але та Америка, яка загартувала їх до перемоги.

Тієї Олімпіади медальний залік передбачувано очолила Німеччина. Америка виборола друге місце. Одну з найвищих нагород їй принесла команда з восьми веслярів, а разом із золотом – віру в людські можливості й красу взаємин у команді. Саме це надихнуло Деніела Джеймса Брауна нагадати світові про незвичайний турнір у всіх подробицях, що йому передували. Українські читачі мають змогу ознайомитися з бестселером завдяки видавництву «Наш формат» (переклад Любові Пилаєвої) і вкотре захопитися фізичною й духовною досконалістю людей, здатних на неймовірні вчинки, попри тягар обставин. У тому й краса книжки, що вона передусім – про велич людського духу й уміння працювати по-чорному й аж після цього сподіватися на усмішку фортуни.

Джерело: http://blog.yakaboo.ua/the-boys-in-the-boat/?utm_campaign=shareaholic&utm_medium=facebook&utm_source=socialnetwork