четвер, 18 серпня 2016 р.

«Життя Пі»: то як могло бути насправді?



 – Я знаю історію, після якої ви повірите в Бога, – сказав Той, Хто Вижив Письменнику і розповів йому про понад двісті днів, проведених у відкритому морі в товаристві бенгальського тигра.
Письменник виконав завдання й народив книжку. Здається, він повірив у Бога і запропонував Читачеві визначитися з цим непростим питанням. Щоб Читачеві було складніше, Той, Хто Вижив і Письменник подарували два фінали, лишивши Читача на роздоріжжі.


Історія про Пі нам більше відома завдяки оскароносному фільму "Життя Пі" режисера Енга Лі. Кінострічка запамятался як дивовижно красивий фільм з досконалими візуальними ефектами. І ось в Україні з'явився переклад роману Янна Мартеля – і я вирішила нагадати собі про пригоди Пісцина Молітора Пателя саме завдяки приємним спогадам про фільм. Виявилося, що чотири роки тому за мальовничістю картинки я звернула замало уваги на метафоричний підтекст цієї пригодницької притчі.
Спершу мені здавалося, що "Життя Пі"  – ускладнена версія "Життя Робінзона Крузо". Ну а що? І там і там ідеться про способи виживання в екстремальних умовах, обидві історії – це уславлення торжества розуму й віри в невичерпні людські можливості й прихильність фортуни. 
Далі "Життя Пі" більше нагадувало філософські "Міф про Сізіфа" і "Жінку в пісках", де тяжке безглузде випроубвання, що випало на долю самотнього персонажа, урешті стало усвідомленим і відкрито прийнятим вибором на користь життя.
У підсумку пригоди Пі взагалі відступають на другий план, оскільки головним персонажем стає читач, і він приречений пройти своє світоглядне випробування на віру: в оповідача, в людину, в метафору. Читачеві треба відповісти для себе на однісіньке питання: то в який спосіб вдалося вижити Пі? Чи можливо це взагалі?
Якщо з фільму в мене не було жодних сумнівів, який із альтернативних фіналів оберу (звісно, той, що й письменник), то після книжки я засумнівалася. Сам Пі не схвалив би такого підходу, бо переконаний: "Сумнів річ хороша, однак не варто на ньому зациклюватися... Обрати сумнів за життєву філософію – це все одно що обрати своїм засобом пересування непорушність". Спершу ці слова звучать як ні до чого не зобовязливий афоризм, але після фіналу вони напряму стосуються читача, який несподівано засумнівався в усій цій прекрасній життєствердній історії про синтетичну релігію, де життя постає як тяжка, але прекрасна пригода, в якій Бог весь час веде тебе за руку.
Бо насправді  – якщо когось цікавить, як могло бути насправді – Пі не вижив би у відкритому морі упродовж такого тривалого часу навіть без тигра. А з тигром поготів. Цікаво, що цей факт нікого не обходить, доки Пі не розповідає альтернативну версію, зовсім не таку прекрасну, згідно з якою в рятівній шлюпці опинилися не зебра, орангутан, гієна, тигр і Пі, а кок, матрос, мати Пі й він сам. Відтак, зебра зі зламаною ногою – це алегорія матроса, гієна – кровожерливий кок, орангутан – мати Пі, а тигр Річард  Паркер – сам Пі. Кок убив і зжер матроса, мати Пі загинула від його ж рук, а Пі пощастило пристосуватися й вижити. Ось такою є правда без прикрас, а питання, у що ж повірити, в який кінець – це і є випробування читача.
У що повірила я? По-перше, у літературу як терапевтичний засіб проти божевілля, яким оповідач гоїть свої тяжкі духовні рани. По-друге, в  казкову силу алегорії як красивий і прозорий шлях показати жахливі реальні речі натхненно і повчально, життєствердно. І той факт, що більшість людей охочіше обрали б фінал із тигром, хоч раціонально й не дуже в нього вірять, свідчить на користь релігії, про яку не згадує Пі, але яку сповідує кожен читач – імя їй Література. 

http://blog.yakaboo.ua/the-life-of-pi/





5 коментарів:

  1. Прочитав книгу. Так, швидко проковтнув буквально. І можливо навіть в кращому стані для читання, що може бути для подібного усамітнення: вже третій день температурю, а тому відчуття обезсиленості та розбитості - чи не спроба хоч якось наблизитися до стану Пателя? 300 сторінок прочитав сьогодні за годин 5-6. І де! В полі. Гуляти сил не було, а тому вирішив дібратися до зеленого океану і там просто полежати в тиші. Місія виконана (фото нижче)
    По книзі. Важко там коротко сказати. Коротко: я все рівно не прийшов до релігії, все рівно прийняв версію без тигру. Вона більш гидка-приземиста і на мій досвід справжня
    http://i.piccy.info/i9/34dafc6f6753630323bb96e4cc960338/1471707649/817796/1062357/IMG_20160820_124346.jpg

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Чудова фотка, а я ще думала: де це ти пропадав у суботу?
      Будь ласка, давай розлогіші враження, якщо можна)

      Видалити
    2. А що тут сказати? Чудово показано як можна обернути таку трагічну історію в більш приємне чи як. В тому плані, що наш мозок сам компенсує і підміняє болючу реальність більш терпимою ілюзією. І ми самі вже віримо в неї. Бо так зручніше. Так і можливо з вірою взагалі: віримо в бога, бо тоді реальність не така жахлива, якою вона є насправді без "цензури мозку" (себто і самої віри).
      Це якщо вже казати після всієї книги. А якщо ж брати думки по ходу читання, то виділю момент марення, коли йому ввижалася розмова з іншим сліпцем. Я подумав, що це символічна дискусія "себе-старого" і "себе-що стане новим". І те, що тигр з'їв "я-старого" і лишився "я-новий", що майже відразу прозрів - це мені здавалося просто цілковите переродження. Ось так

      Видалити
    3. ну от... а мені не хотілося і не хочеться вірити, що це компенсація і підміна однієї реальності другою(

      Видалити
    4. Так і тут ключове слово "вірити". В тебе виходить, а я - прагматик

      Видалити