«Життя Пі»: то як могло бути насправді?

 – Я знаю історію, після якої ви повірите в Бога, – сказав Той, Хто Вижив Письменнику і розповів йому про понад двісті днів, проведених у відкритому морі в товаристві бенгальського тигра.

Письменник виконав завдання й народив книжку. Здається, він повірив у Бога і запропонував Читачеві визначитися з цим непростим питанням. Щоб Читачеві було складніше, Той, Хто Вижив і Письменник подарували два фінали, лишивши Читача на роздоріжжі.

Історія про Пі нам більше відома завдяки оскароносному фільму "Життя Пі" режисера Енга Лі. Кінострічка запам’ятался як дивовижно красивий фільм з досконалими візуальними ефектами. І ось в Україні з'явився переклад роману Янна Мартеля – і я вирішила нагадати собі про пригоди Пісцина Молітора Пателя саме завдяки приємним спогадам про фільм. Виявилося, що чотири роки тому за мальовничістю картинки я звернула замало уваги на метафоричний підтекст цієї пригодницької притчі.

Спершу мені здавалося, що "Життя Пі"  – ускладнена версія "Життя Робінзона Крузо". Ну а що? І там і там ідеться про способи виживання в екстремальних умовах, обидві історії – це уславлення торжества розуму й віри в невичерпні людські можливості й прихильність фортуни. 

Далі "Життя Пі" більше нагадувало філософські "Міф про Сізіфа" і "Жінку в пісках", де тяжке безглузде випроубвання, що випало на долю самотнього персонажа, урешті стало усвідомленим і відкрито прийнятим вибором на користь життя.

У підсумку пригоди Пі взагалі відступають на другий план, оскільки головним персонажем стає читач, і він приречений пройти своє світоглядне випробування на віру: в оповідача, в людину, в метафору. Читачеві треба відповісти для себе на однісіньке питання: то в який спосіб вдалося вижити Пі? Чи можливо це взагалі?

Якщо з фільму в мене не було жодних сумнівів, який із альтернативних фіналів оберу (звісно, той, що й письменник), то після книжки я засумнівалася. Сам Пі не схвалив би такого підходу, бо переконаний: "Сумнів – річ хороша, однак не варто на ньому зациклюватися... Обрати сумнів за життєву філософію – це все одно що обрати своїм засобом пересування непорушність". Спершу ці слова звучать як ні до чого не зобов’язливий афоризм, але після фіналу вони напряму стосуються читача, який несподівано засумнівався в усій цій прекрасній життєствердній історії про синтетичну релігію, де життя постає як тяжка, але прекрасна пригода, в якій Бог весь час веде тебе за руку.

Бо насправді  – якщо когось цікавить, як могло бути насправді – Пі не вижив би у відкритому морі упродовж такого тривалого часу навіть без тигра. А з тигром поготів. Цікаво, що цей факт нікого не обходить, доки Пі не розповідає альтернативну версію, зовсім не таку прекрасну, згідно з якою в рятівній шлюпці опинилися не зебра, орангутан, гієна, тигр і Пі, а кок, матрос, мати Пі й він сам. Відтак, зебра зі зламаною ногою – це алегорія матроса, гієна – кровожерливий кок, орангутан – мати Пі, а тигр Річард  Паркер – сам Пі. Кок убив і зжер матроса, мати Пі загинула від його ж рук, а Пі пощастило пристосуватися й вижити. Ось такою є правда без прикрас, а питання, у що ж повірити, в який кінець – це і є випробування читача.

У що повірила я? По-перше, у літературу як терапевтичний засіб проти божевілля, яким оповідач гоїть свої тяжкі духовні рани. По-друге, в  казкову силу алегорії як красивий і прозорий шлях показати жахливі реальні речі натхненно і повчально, життєствердно. І той факт, що більшість людей охочіше обрали б фінал із тигром, хоч раціонально й не дуже в нього вірять, свідчить на користь релігії, про яку не згадує Пі, але яку сповідує кожен читач – ім’я їй Література. 

http://blog.yakaboo.ua/the-life-of-pi/