топ-5 цікавих літературних пам'ятників

Я не фанат самої ідеї пам’ятників, а до всього мене трохи дратує одноманітність й силувана епічність  скульптур і погрудь. Значно більше надихають камерні музеї, книжки й особисті речі письменників, сповнені енергетикою й відчуттям, що власник просто вийшов десь пройтися й ось-ось повернеться.  Та все ж є кілька пам’ятників, споглядати які мені цікаво. Їм присвячую цей пост.

Пам’ятник  Іванові Котляревському в Полтаві

Хтось їде в Полтаву їсти галушки й милуватися величними храмами, та для мене це місто цікаве насамперед музеєм Котляревського і відомим пам’ятником зачинателю української літератури. Що ж у нім такого цікавого? 

Ну, по-перше, тим, що створив цей пам’ятник  неймовірний майстер жанрової скульптури Леонід Позен, творам якого якраз не притамання пафосна епічність, натомість його коник – камерність і психологізм. 

По-друге, пам’ятник Іванові Котляревському – це своєрідний символ соборності України, адже на його відкриття у вересні 1903 року з’їхалися письменники з усієї  тоді ще в кордонах не утвердженої  України.  Панас Мирний, Леся Українка, Олена Пчілка, Олександр Олесь, Гнат Хоткевич, Михайло Старицький, Василь Стефаник, Микола Лисенко, Теофіл Грушкевич, Христина Алчевська, Володимир Самійленко  та багато інших культурних діячів приїхали на відкриття пам’ятника – і це був сильний жест єдності й національного самовизначення. Без держави, без зради і ганьби.

Пам’ятник Шевченкові в Полтаві

У Полтаві є ще один пам’ятник, що не може лишити байдужим. «Що це за жесть?» – питають невігласи, просунуті ж кажуть: вау! Ідеться про пам’ятник Тарасові Шевченку в Полтаві, що його створив Іван Кавалерідзе 1926 року. 

Образ Кобзаря привертає увагу нетиповістю підходу: пам ятник виконано в стилі конструктивізму.  Тарас Шевченко сидить ніби в на вершині піраміди і саркастично споглядає світ, підперши рукою обличчя, мовляв, ну-ну, я подивлюся, що ви тут про мене понавигадували і понавигадуєте у буремнім 20 столітті! Типові шевченківські вуса прикрашають непропорційно велику голову, що більше нагадує якусь кам'яну бабу, аніж образ інтелігента. Я сприймаю цей пам'ятник як іронію над типовістю більшості пам'ятників і портретів, що їх одержимі патріоти не втомлюються клепати й до сьогодні

 Пам'ятник Григорію Сковороді в Києві

Не уявляю Поділ без Могилянки і пам'ятника Сковороді. Створив його вже згаданий Іван Кавалерідзе 1977 року.

Сковорода і його стильний лук, довершений клатчем

 Цікаво, що за задумом Сковорода мав бути босим, тримати під пахвою Біблію й носити натільний хрестик – усе по сковородинівському світоглядному фен-шую. Але в соцреалізмі були інші підходи – і Сковороду довелося взути, хрестик зняти, а книжку перетворити на клатч сумку.

 Пам’ятник Миколі Гоголю в Ніжині

У центрі мальовничого Ніжина є сквер Гоголя з пам’ятником  письменнику. Взагалі, про Гоголя в Ніжині промовляє багато що – насамперед, Ніжинський університет, колишній ліцей Безбородька, де погано, але все ж навчався майбутній письменник. Після його смерті університет навіть збирав кошти на пам’ятник видатному вихованцю, але вийти на пристойну суму вдалося, коли на добру справу скинулися меценати й культурні діячі брати Терещенки, М.Костомаров, Л. Глібов, І. Тургенєв та інші. 

Урешті, 1881 року пам’ятник постав перед ніжинцями.  На перший погляд, він нічим особливо не примітний, але якщо подивитися на погруддя збоку, можна побачити профіль скульптора Пармена Забіли, який у такий оригінальний спосіб вирішив зберегти свій образ у тіні знаного письменника.

Пам’ятник Олені Телізі в Києві

Є пам’ятники, які просто дуже вдало розміщені. Пам’ятник Олені Телізі на славнозвісній «поляні» КПІ саме такий. Дивлячись на тендітну скульптури письменниці, ти не думаєш про її трагічну долю, ти взагалі не замислюєшся про щось трагічне – натомість охоплює відчуття легкості, невимушеності, натхнення – і хочеться просто присісти поруч  і милуватися красою парку, бурхливістю студентського життя (на «поляні» воно саме таке 24 години на добу).  

Таким ми з друзями побачили пам'ятник Олені Телізі сьогодні,
18 серпня 2016 року

З КПІ письменницю пов’язувало те, що її батько був професором університету. А ще, я десь читала, що  короткий час Олена Шовгенева працювала в КПІ кур’єром.  Вічну молодість і красу письменниці увіковічнив скульптор В. Щур – а пам’ятник встановили порівняно недавно, 2008 року. У цей час я саме навчалася на другому курсі, і слова, викарбувані на постаменті, були доречні для мене, як і для кожного студента:

Не раз скажу: змагайся і шукай!
Вдивляйся в очі пристрастей і зрічень!
І знаю я – в один затихлий вечір
До інших брам сягне твоя рука.

А ви звертаєте уваги на пам’ятники письменникам? Які подобаються?