середа, 24 серпня 2016 р.

Десять знакових романів незалежної України

Із Днем Незалежності України! 
Напередодні великого свята усі переосмислюють знакові моменти з життя нашої держави, переслуховують пісні, переглядають кліпи, перечитують статті про видатних постатей, словом,  згадують. А вже з радістю чи з сумом то залежить від події. 
Я теж сьогодні хочу згадати романи, які, на мою думку, можна вважати знаковими для літератури незалежної України. Знакові вони й для мого особистого читацького досвіду. Не всі з них однаково люблю, але вважаю справедливим їх згадати. З мого суб'єктивного погляду, саме ці тексти були найбільш обговорюваними в періодиці, соцмережах і приватних розмовах студентів-філологів:)
 Романи, що увійшли до топу, дуже різні, але водночас і схожі. Різні за жанром, спрямованістю до читача, стилем, а схожі за ідеєю ідеєю спільної відповідальності й пам'яті: загальнонаціональної, приватної, загальнолюдської. Усі ці книжки про непрості етапи формування українського суспільства й людини у цьому суспільстві. Майже кожен із текстів став приводом до дискусій і здобувся на велику аудиторію.  Ці десять романів логічний шлях розвитку літератури країни, що стала на шлях незалежності й тяжкою ходою йде вперед.
Яка ж література чекає українського читача далі? Інакша. Мені здається, що після війни ще з'являться кілька реалістичних романів, але на часі новий виток літератури (тому таке й затишшя зараз). Нові твори будуть не про війни, не про суспільство. Це буде щось камерніше, особистісніше. Не таке, як згадані романи, бо це вже минуле. Але минуле, яке дуже-дуже важко перевершити. 
Отже, мій читацький рейтинг такий:
1. Юрій Андрухович "Рекреації" (1992).
Коли роман побачив світ, мені було два роки, і я нічого, звичайно, не пам'ятаю, про розпад Радянського Союзу, але коли згадую своє дитинство й атмосферу нашого містечка Золотоноші, то так, це був саме балаган, дике поєднання запахів, кольорів і звуків ілюдей ніби з різних світів. Базар, торги на підлозі, запах біляшів, звук баяну, кока-колу в стаканчиках і новинку хот-доги. Дуже брудні й смердючі зупинки. Багато-пребагато сміття. Дуже добре пам'ятаю, як ішли вночі до церкви святити паску на Великдень, а на лавці в центрі просто під ліхтарем кохалися двоє. Пам'ятаю дикий мікс музики милих і якихось по-молодечи недбалих Аква Віту, Океан Ельзи, ВВ і російських притрушених брильянтином виконавців+українські народні пісні на баяні. Черги до телефонних будок на пошті. Щось невизначене, щось непевне. Щось дуже карнавальне.
Тому вже в дорослому віці "Рекреації" мені лягли на душу дуже легко, хоч вони зовсім не про провінційні містечка початку незалежності. Але атмосфера карнавалу під назвою "відродження України" (Свято Воскресаючого Духу) дуже органічна до спогадів про ті часи. А іронічний погляд на поетичну творчість актуальний досі.
2. Юрій Андрухович "Московіада" (1992).
Перша аудіокнижка, яку я прослухала, це якраз "Московіда" Юрія Андруховича. До того читала його "Листи в Україну" і вже згадані "Рекреації". Роман вразив мене, аж я вирішила сходити на однойменну виставу в Молодий театр, де головну роль виконав схожий на Андруховича Ступка. 
Вистава сподобалася теж. Пошук себе, особистісне й національне самовизначення головна тема майже всієї літератури незалежності почалася з "Московіади". Після неї я прочитала всі романи Юрія Андруховича, але "Рекреації" й "Московіада" вразили найбільше.
3. Оксана Забужко "Польові дослідження з українського сексу" (1996).
У моїй школі до сучасної літератури ставилися скептично, бо вчителі її якось не дуже відчували і не цікавилися. Та вона до нас і не доходила, бо в Золотоноші тоді не було книгарень, а був дядько біля базару, якому замовляли книжки, і він їх привозив з Петрівки. Переважно замовляли зарубіжну класику. 
Але мені через олімпіадні виходи "у широкий світ" (на область і "на Україну") пощастило побувати в Тернополі, де я своїми очима побачила книгарні з українською сучасною літературою. А оскільки на той час в мене вже навіть був інтернет удома, то я вже потроху знала, що шукати, і знайшла місця і ближче, в Черкасах, виявилося, що там теж можна знайти трохи сучасної української прози. На передолімпіадних курсах у Черкасах я познайомилася з людьми, які були фанатами сучасної літератури. Це були викладачі. Ось так я й почула про "Польові дослідження з українського сексу" і про Оксану Забужко. Це був аж 2006 рік. Одразу ж купила книжку і нічого з неї не зрозуміла, але мене вразило, що можна писати і так: асоціативно, надривно, щиро, якось... безоглядно. Круто! Вже в університеті, коли перечитувала роман, зацінила свіжість погляду на українську жінку, травматичну національну пам'ять і все, про що прийнято згадувати під час розмови про "Польові дослідження". Але для мене цей роман застигла картинка ще трохи малої мене біля полиці з українською книжкою в книгарні "Кобзар" біля черкаського автовокзалу, і відчуття, що я на порозі чогось дуже цікавого, незвичайного... "Польові дослідження" — одне з моїх перших знайомств із сучасним літературним процесом. Відтоді дружба з ним триває:) Тоді, у  2006 році, у книгарні "Кобзар" було кілька полиць українських книжок, а зараз у моїй бібліотеці українських книжок більше, ніж тоді було в усій книгарні. І на моїх полицях можна побачити майже всі книжки Оксани Забужко.
4. Марія Матіос "Солодка Даруся" (2004). 
Запишіть собі: Марія Матіос, "Солодка Даруся" лауреат Шевченківської премії 2005 року! Бо ще буде на олімпіаді питання про лауреатів Шевченківської премії, то треба знати, щоб показати обізнаність у сучасному літературному процесі! повторювали нам викладачі передолімпіадних курсів, а ми збирали крихти знань про незбагненний літературний процес і зазубрювали імена сучасних письменників, втішаючи себе, що раптом що, то й Ліна Костенко з Дмитром Павличком теж сучасні письменники. Але я вирішила все ж прочитати цю "Дарусю".
Ну, я була шокована. Не історичними відкриттями, ні, вчитель з історії в мене був чудовий, і в принципі, нічого нового я не довідалася. Мене здивувало, як можна так вдало мелодраму  переплести з історичним тлом. Мене вразила розв'язка. Ось чому Даруся "солодка"! Оскільки це був час мого життя, коли ще віриш в улюблені книжки, "Солодка Даруся" на певний час стала такою, і в підсумку книжку прочитала мама, подруги, а через років десять і чоловік у трепетний період обміну світами на початку стосунків. 
Зараз я трохи охолола до творчості Марії Матіос, хоч читала ще кілька її романів. Але "Солодку Дарусю" не можу не згадати і раджу всім її прочитати.
5. Василь Шкляр "Чорний ворон. Залишенець" (2009, 2010). Ось так помалу підбираюся до плідного на обговорювані книжки 2010 року. Почну з "Залишенця". Чим ця книжка видатна для мене? По-перше, її із задоволенням прочитав мій батько, а він читає і дочитує не все підряд, як я) Я ж поважаю цю книжку за те, що завдяки їй багато людей довідалися про Холодноярську республіку на Черкащині й визвольний рух 1920-х років, про який зараз говорять багато, а тоді про нього й на Черкащині мало хто знав.  
6. Оксана Забужко "Музей покинутих секретів" (2009).
 Якщо б треба було проголосувати за найвидатніший український роман періоду Незалежності, я б без вагань віддала свій голос саме за "Музей покинутих секретів".  Все в ньому мені сподобалося: сюжет, пізнавальні відкриття, суперечливі образи, стиль Забужко.
Якщо "Польові дослідження" це джаз, імпровізація, то "Музей..." це опера на три акти, це цеглина в читацькому досвіді і віха в літпроцесі. Монумент, колона. Словом, все те міцне, світоглядно важливе, на чому тримається щось більше, ніж література.
7. Ліна Костенко "Записки українського самашедшого"  (2010). 
 Мені не дуже сподобався цей роман, особливо після "Музею покинутих секретів",  зате його зацінили мої батьки, а з ними ще купа людей, які досі взагалі не торкалися українських книжок. А це багато важить. І досі часто натрапляю на патріотичні афоризми з роману. Що ж, таке теж треба.
8. Сергій Жадан "Ворошиловград" (2010).  Є два три типи читачів Жадана: одні люблять його прозу і плюються від лірики (особливо, нової), є ті, хто люблять вірші переважно про любов, але трохи напружуються, коли читають його прозу (молодь). Одиниці люблять і те, й інше, але без фанатизму. Я серед таких. Вагалася, що б вибрати для топу: "Месопотамію" чи все-таки "Ворошиловград".
 Вирішила, що "Ворошиловград". Якщо дуже просто, то це роман про чоловіка, який несподівано лишився сам на сам із чужими проблемами, але, потопаючи в хаосі, все-таки намагається борсатися, покладаючись тільки на власний вибір і відповідальність. Власне, вся книга написана про відповідальність людей один перед одним. І ця світоглядна думка мені дуже імпонує.
9. Юрій Винничук "Танґо смерті" (2012). Цей роман я теж згадую через те, що він сподобався багатьом моїм друзям нефілологам неабияке моє досягнення як радника книжок! Я ж на роман відреагувала неоднозначно, надто багато "надто". Попри те, книжка пізнавальна й захоплива, навіть весела, хоча й моторошна. Після неї багато хто кинеться гуглити подробиці про прихід радянських офіцерів на західну Україну в 1939 році. Але чи всьому в ній вірити питання відкрите.
10. Сергій Лойко "Аеропорт" (2015). 
Логічно завершити топ хочу текстом про війну на Донбасі. Тут є кілька варіантів, але я вибираю "Аеропорт", хоч мені здається, що ще кращі тексти на цю тему попереду. А поки що з усього прочитаного саме "Аеропорт" запам'ятався найбільше, бо автор акумулював у романі головні віхи Революції Гідності та війни на Донбасі й оповів про це динамічно і переконливо.


Цей топ сформовано з книжок, що прямо чи непрямо закликають до вічного: любити Україну, любити українців, пам'ятати про минуле на шляху в майбутнє, шукати і знаходити себе саме тут, а не деінде. 
Цього всім і бажаю у день великого національного свята!



7 коментарів:

  1. Це якраз один із багатьох випадків, коли я можу знову сказати "я нічого з цього не читав". І от судячи з коротеньких описів, то мені і навряд чи захочеться хоч якусь книгу із цієї десятки читати. Хех, так і залишуся зі своїм "несвіжим поглядом на українську жінку"
    Але якщо облишити весь цей академізм, то невже немає в сучасній українській літературі чогось такого, щоб могло зацікавити приземистих істот (типу мене)? Бо якось вся десятка елітизмом пропахла, відчуття "література не для всіх" виникло стосовно кожної книги. БО вона більш орієнтована на молодь, а старше покоління... що ж, ми читаємо певне лише те, від чого щемить серце у нас, а не у юні, що є ровесниками незалежності України

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Ну, ця добірка умисно зроблена під тему національного самовизначення. Багато є іншого, наприклад, поезія, там свій шлях. Та й проза є на кожен смак.
      Не всі книжки зі списку є "елітарною літературо".Наприклад, "Чорний ворон" розрахований на кожного,як і "Солодка Даруся".
      А романи Андруховича й Забужко складніші, вони справді не для кожного.
      Тексти, які могла б тебе зацікавити, існують. Наприклад, "Хронос" Тараса Антиповича)

      Видалити
    2. Так, я бачив, що це саме на цю тему. Але таке враження, що якщо вся шкільна програма укр. літератури зосереджена на темі "Тяжко впасти у кайдани, умирать в неволі – а ще гірше спати, спати, і спати на волі", то і зараз продовжується все, лише на сучасний лад. І не відпускає
      Розрахований на кожного, крім мене :)
      Погуглив цей Хронос. Якось не дуже cхвально відгукуються про роман. Та й опис такий, що... (вередую)

      Видалити
    3. А з чого ти взяв , що ці тексти про кайдани і неволю?)) Це зовсім не так) Те, що вони про Україну, не означає, що про неволю.
      Не кажи, що не для тебе, доки не прочитаєш.

      А я от схвально відгукуюся про "Хронос")

      Видалити
    4. Ой лишенько... Та як же я це все прочитаю, якщо мені вже лишень від назв книг та їх описів вже не по собі стає? Ні, тематика не моя і все тут. От не люблю я ні про долю жінок якоїсь національності читати. Чи там про самосвідомість національну (фу-фу-фу, так).

      Ну от скажу, що тема ця не така і оригінальна. У Хроносі. Бо у того ж Райяніємі ця тема була "однією з", а не просто "основною"

      Видалити
    5. я не закликаю тебе все це читати, просто бути трохи менш упередженим

      Видалити