пʼятницю, 5 серпня 2016 р.

Плакати чи не плакати: ось у чім заковика


Ця книжка на одну з  тем, що зачіпають за замовчуванням. Типу смерть улюбленої вірної тварини, війна, аборт, насильство, геноцид абощо. По щирості, мені просто страшно співвідноситися з персонажами і при цьому знати, як усе закінчиться. Захищаюся, буцім, все одно фінал передбачуваний, а насправді просто не хочу знову в це заглиблюватися, не хочу переживати, не хочу навіть уявляти всіх жахів.
Ось чому мене дивує трохи, що такі досить банальні з художнього погляду тексти знову й знов завойовують серця мільйонів. Мало вам було Джиммі Саліван з “The Walk to Remember” Ніколаса Спаркса? Полегшало, коли прочитали “The Fault in Our Stars” Джона Гріна? А ось ще можна поплакати над “До зустрічі з тобою” англійки Джоджо Мойєс – понад 5 млн примірників продано, отже, приблизно стільки людей знемагали над книжкою: чи вдасться Луїзі повернути візочнику Віллу смак до життя?
Далі працює схема: хтось не хоче жити, хто хоче врятувати зневіреного. Починається все з прогулянок і милування красою довколишнього світу, пошуку втіхи в малому. Далі їжа, потім незмінно подорож. А коли все налагоджується – бац – лікарня, діагноз нагадує, що ланцюжок життєвих утіх закороткий і не дозволить вийти за певні межі. Але ж є любов, хіба не варто жити заради неї? Щойно приходить розуміння, що, мабуть, варто, приходить автор і відбирає життя в одного з персонажів, а читачеві як компенсація за шок пропонують завжди однаковий месидж, типу, життя прекрасне, цінуй кожну мить, радій їй. Так що, певною мірою, усі згадані романи, а тим більше фільми, автори позиціонують як життєрадісні. Але, як на мене, зовсім вони не життєрадісні, вони гіркі, страшні, болючі. І щось у мені протестувало, коли у фільмі Джиммі Саліван красива й радісна йшла до шлюбу зі своїм Лендоном, хоча в книжці вона була вже така заслабла, що не могла ходити. Цей епізод в авторському задумі зовсім не щасливий, від нього віє розпукою.
“До зустрічі з тобою” не менш болісна книжка про кохання двох людей, які за інших обставин навіть не озирнулися б услід одне одному. Красунчик Вілл – один із тих чоловіків, хто мав би рулити світом, якби не нещасний випадок. Дивачка Луїза натомість людина, що не переймається питаннями особистісних досягнень і просто любить свою тихеньку роботу в кав’ярні, зустрічається з юнаком, звихненому на спорті, і намагається допомагати фінансово залежним від неї батькам і сестрі. І от Вілл і Луїза знайомляться. Як можна здогадатися, її дивакуватість і життєрадісність мають змінити світогляд депресивного знерухомленого парубка.
Раптом Луїза дізнається, що Вілл не годен більше так жити, він втомився залежати від інших і прагне, щоб йому не заважали зробити свій осмислений вибір – звернутися до швейцарського “Диґнітасу”, де за бажанням людини їй безболісно вкорочують віку.

Ця проблема – ставлення до евтаназії – єдине, що утримувало мене біля цієї книжки, бо я для себе намагалася визначитися, як я до цього ставлюся. Усе решта: сюжет на сльози, те, як Луїза з Віллом змінили одне одного, романтичний антураж скидалися на те, що я все це вже десь бачила і чула. Утім, раз дочитала книжку, напевно, чогось чекала. І було прикро визнати, що не помилилася з фіналом, хоч якби помилилася, то б дорікала авторці за недостовірність і мильоноперність. А так вийшло якось… Переконливо, чи що.
І ще мені сподобався заголовок. “До зустрічі з тобою” – це, як я думала, зміна Віллового життя після того, як він зустрів Луїзу. Проте ні, навпаки: якраз Луїза змінилася, це нерухомий Вілл відкрив їй новий погляд на себе, свої можливості. На те, що вона варта більшого. Ну і що життя прекрасне, що треба цінувати кожнісіньку його секунду – себто те, що завжди усвідомлює людина, коли віднаходить кохання.
Кажуть, що ця історія має продовження, хоч я не уявляю, як таке можливо. Тому не намагатимуся читати і навіть не впевнена, що дивитимуся фільм, прем’єра якого в нас відбулася щось із місяць тому.
Хоча кого я обманюю: звісно, подивлюся.

PS: усі люблять лаяти "КСД" за надбалі переклади чи невичитані тексти, а я принагідно похвалю: мені сподобався і переклад, і літературне редагування: подеколи незвично, але загалом розкішно. Сподіваюся читати такого більше.
(джерело: http://blog.yakaboo.ua/me-before-you/)

8 коментарів:

  1. Ой, а я і не бачив цей запис. На стіні гугла часов перевіряю "оновлення". А ти виходить не розшарила запис і тому прогавив. Лише коли прочитав останній запис, то побачив, що в серпні вже два записи
    По книзі. Якраз на днях мені про неї згадували. Сказали, що звичайний жіночий роман, який чіпляє темою евтаназії: як до неї відносяться і як відносяться до тих людей, чиї родичі на неї погодилися. Сказали, що фільм на фоні книги дуже поверхневий. ось так
    Сам таке... думаю по замовченню варто вже табличку мати "читати таке не буду". Судячи по опису, то якась гидота получається: зневірений (але певне що свідомо, так?) чоловік, якого так легко змінила якась дівка. І який висновок? Кохання. М-да, думаю навкаки: це просто чоловік був примітивний, раз так легко його змінили. Типу чай без цукру. Добавили цукор - о боже, яка смакота! А сам що, до всіх тих висновків допетрати не міг? Що за мода показувати зміни життя за допомогою інших. У нього що, очей не було? Чи треба було розжувати "сонечко світить - це чудово?" і у відповідь "ти диви... так точно! це все ти". Сміх та й годі :)

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую, що ти стежиш за блогом. Дуже-дуже дякую.
      Щодо книжки: маю сказати, що, як на мене, Луїза не змінила Вілла у своєму прагненні. Він хотів померти більше ніж любити її.Так що цукру там мінімально, повір.
      Ось тому я її тобі й не раджу читати) Читай краще "Життя Пі"))Я теж скоро почну

      Видалити
    2. Ну, тоді добре (я не про те, що він хотів померти. а про те, що все ж таки лишився вірним собі).
      Щодо "Життя пі", то ніби ж черга вибирати книгу у іншого члена клубу, ні? :)

      Видалити
    3. Ну добре))) Вибирайте)Можна вибрати "Життя Пі")

      Видалити
  2. Так ти ж не мені це кажи :) Я лише третім буду вибирати. І там постараюся таке вибрати, що... загалом начувайтесь :)

    ВідповістиВидалити
  3. "Все мелодии спеты, стихи все написаны..." І сюжети постійно повторюються). Колись прочитала у маршрутці "Историю любви" Е.Сігала - не зрозуміла, для чого, якщо я і так і читала Walk to remember, і фільм дивилась) А ти навіщо дивитимешся ще й фільм цей?:)

    А якщо серйозно - скільки не пиши про те, що треба радіти життю і цінувати тих, хто поряд, скільки про це не читай, а все одно доходить до тебе запізно. Тому, мабуть, і така кількість подібних сумних історій.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. по-моєму, зараз якраз всі намагаються цінувати кожну мить, інакше звідки всі ці фотки їжі, книжок, ніг на тлі гір?)
      щодо сюжетів, то так, це мені й не подобається, що такі книжки завжди передбачувані - смерть головного персонажа у більшості книжок. бо якщо врятувати персонажа, не такий сильний ефект на читача

      Видалити
    2. Те, що всі постять про "цінувати кожну мить" і справжнє цінування миті - "две большие разницы":) А фотки - просто мода)
      Ти бачиш у книжках схему сюжету, а інші читачі бачать історії і не задумуються)

      Видалити