четвер, 21 квітня 2016 р.

Або роман, або есей

У цієї книжки дуже чесна обкладинка, що цілком відповідає наповненню: дівчача, еклектична, "під старовину". Бракує хіба чорно-червоного або жовто-блакитного прапора, але він міг би порушити гармонію обкладинки. Художник це розумів і не поставив його, а от авторка спокусилася - і в результаті книжка дуже втратила на публіцистично-патріотичних вставках.
А от ідея чудова і криє багато інтриг. На мій погляд, зі старту історія про галицьку гімназистку Корнелію Опришко, сестру ОУНівців, молодість якої припала на буремні роки Другої світової, мала зазвучати потужно. Авторка "Корнелії", Надія Мориквас, переконливо пише про цей час, вона любить свою героїню, вона знає багато цікавих подробиць із життя Корнелії і її близького оточення. А про що не знає, сміливо домислює - жанр дозволяє. Але з жанром біда: автору цікаво, читачу не зрозуміло. Не в плані сюжету чи оповіді - тут усе прозоро. Мене здивував стиль: тчеться рівна трохи салонна ідеалізована оповідь про Корнелію, і раптом - бац! - непричесана публіцистика. За кілька абзаців виринають нові персонажі і розповіді про їхні долі і зв'язок із Корнелією,  і тут знову нізвідкіля патетичні слова про Майдан. Я змирилася з трохи стереотипним зображенням головної героїні (вродливої, розумної, патріотичної, такої, що всі в неї закохуються), переналаштувалась на цю естетику, оцінила документальне підґрунтя -  і от чергове відро холодної води, що зміщує акценти, відволікає від історії. Таку еклектику виправдовує слово "есей": і нічого читачеві скаржитися, бо попереджали з титулки!
На "есей" я теж повелася. Мене заінтригувало, що в книжці йтиметься про поета молодомузівця Петра Карманського. У принципі, так і є, але про Карманського більше домислено. Наприклад, його платонічне кохання до Корнелії (не факт, що воно була насправді). Хоч видно, що авторка чудово знає життєпис Карманського і інших представників тогочасної інтелігенції, помітно також і те, що баланс між документальним і вигаданим їй не вдалося тримати в гармонії. Пізнавальні уривки науково-публіцистичного стилю дико чергуються із солодкавими рядками а-ля художня література. У схожому жанрі виконано книжки Степана Процюка про Василя Стефаника і Архипа Тесленка, але там якось все це уживається, а тут викликає подив.
Усі ці жанрово-стильові американські гірки не дозволяють справді перейнятися історією, потенційно дуже цікавою, насиченою і новаторською за темою - хіба багато хто в нас пише про Карманського і Пачовського? Навіть студенти-філологи панікують, коли їм випадає білет про "Молоду Музу", бо це ж треба йти в бібліотеку й шукати, в інтернеті про цих письменників багато не знайдеш :)
Я теж мало знаю про цей період, тому з цікавістю вибирала з роману зернинки про нього. Те, що авторка знає і пише про атмосферу раннього українського модернізму, додає їй честі. І цитати з віршів теж дібрані вдало. Але це ніби окрема партія, а симфонія під назвою "роман" так і не зазвучала для мене. Хоча потенційно могла...





Немає коментарів:

Дописати коментар