Подивитися можна, читати обов'язково

Минулого тижня вищі сили вберегли мене від нападу синдрому читацької зверхності. Це такий стан, коли ти відрікаєшся від якоїсь популярної книжки тільки тому, що її всі читають, отже, це масове, а ти типу не така, як всі, піду-почитаю-щось-високе. Після прочитаного років дванадцять тому "Коду да Вінчі" Дена Брауна я чомусь вирішила, що ок, я зрозуміла, як пише цей автор, і погнала читати інших, не сподіваючись повернутися до нього колись. Але таки повернулася :) І дуже рада.

Цього разу за порадою чоловіка я прочитала "Інферно". Аргумент простий: протягом трьох днів чоловік не реагував на заклик "Ходи їсти!", натомість не відпускав з рук книженцію, куплену в "Ашані" за 45 гривень. Мене заінтригувало, що ж може відволікти увагу від святого — спільної трапези? А далі пішло-поїхало: ну прочитай, прочитай! Давай хоч фільм подивимося!

Стамбульська Цистерна Базиліка.
Саме тут лиходій Цобріст вирішив поквитатися з людством

Ок, подивімося. Увімкнули. Зараз розумію, що це було  ризиковано, бо більшість людей критикують (справедливо!) фільм, кажуть, що після фільму не виникає бажання читати книжку. Але зі мною спрацювало. І все це через те, що кульмінаційна сцена відбувається в Стамбулі, у містичному водосховищі напроти Айя-Софії. Ми були там минулого літа. Водосховище вражає: колони під землею у воді. Демонічна червона підсвітка. Дві голови міфічної Медузи, море риби в темній воді, химерна музика, монотонне скрапування води... І тільки натовпи принишклих туристів нагадують, що ти не в чиємусь сюрреалістичному сні, а в туристичному об'єкті. Вийдеш на світло з водосховища — і ось ти знову в реальності. Але в Цистерні Базиліці реальність таки викривлена, химерна. Потойбіччя... Саме туди привели професора Ленгдона натяки маніяка-самогубці, який вирішив урятувати людство від перенаселення, застосувавши смертоносний вірус...

Бертран Цобріст — головний лиходій книжки — харизматичний лідер поборників трансгуманізму. В його трактуванні людству загрожує перенаселення. На думку Цобріста, знищити третину населення планети — це напрочуд гуманістичний крок. От, наприклад, чума. Свого часу вона забрала життя сотень тисяч людей. Ніби й хріново, але, виявляється, насправді ситуативне прорідження чисельності населення сприяє наступному відродженню й розвитку. А що зараз від чуми не помирають, то Цобріст залюбки береться за створення нового вірусу. Ідейка Цобріста якось не дуже сподобалася Міжнародній організації охорони здоров'я, тож її працівники хочуть ліквідувати "спасителя". Але ось біда: той повернутий не тільки на ідеї порятунку людства шляхом вбивства його третини, але й на "Божественній комедії" Данте, особливо на тій частині, що "Пекло". Тут медикам не обійтися без професора Ленгдона, який напрактикувався на зашифрованих посланнях ще з часів "Коду да Вінчі" й "Ангелів і демонів", а тому, ясний перець, тільки йому до снаги знайти вірус і врятувати людство від чуми ХХІ століття. У цьому йому допомагає не тільки мегаерудиція, але й симпатична й не менш ерудована лікарка Сієнна Брукс.

Одна з Медузок Горгонок

Десь така зав'язка твору. Романна дія триває тільки день (насичений, скажу я вам, деньок випав професорові Ленгдону). Довелося побігати по Флоренції, Венеції й Стамбулу, стати свідком кількох убивств, зрад, провалів, причому пам'яті, галюцинацій, перемог... І все це упереміш із текстом Данте, цікавинками з його біографії, оповідями про безліч архітектурних пам'яток Європи... Це дуже-дуже цікаво, пізнавально, це справді провокує взяти й поїхати десь просто для того, щоб побачити тих коней на соборі Сан-Марко у Венеції чи посмертну маску Данте у Флоренції...  І якщо я колись туди поїду, то візьму з собою книжку, щоб побігати за Ленгдоном і Сієнною. І тільки тому, що фінал цієї книжки несподіваний, напружений, я не можу довзволити собі його проспойлерити. А для тих, хто бачив фільм і не хоче читати книжку, просто скажу, що В КНИЖЦІ ЗОВСІМ ІНШИЙ ФІНАЛ. Який? Треба читати.

Тепер ще про кілька мінусів екранізації.

Головним для мене став рагулізм образу Цобріста. У фільмі він миршавий інтелігентик, на якого не звертаєш уваги. У книжці натомість — харизматичний лідер, який зачарував сотні людей, аж ті ладні віддати за нього життя. Цобріст переконливий, він розумний, і якоїсь миті читач ладен повірити в його безумні ідеї. Якби я писала топ найхаризматичніших лиходіїв з останніх прочитаних книжок, то Цобріст би очолив цей список. Він, безперечно, гідний кандидат від партії зла в дебатах проти доброго Ленгдона.

Далі. Сієнна. У фільмі вона ніяка (при всій повазі до акторки, яка зіграла жінку Гокінга у "Всесвіті Стівена Гокінга"). У книжці її образ значно складніший і продуманіший. І теж відрізняється від фільмової інтерпретації. А дивний тонкий зв'язок між нею й Ленгдоном у фільмі взагалі не прописаний, а дарма: мене пробирає, коли люди, що опинилися по різні боки барикад, шанують одне одного завдяки винятковому розуму...

Образ Елізабет Сінскі і її поплічників, а також Начальника, що несвідомо прикривав Цобріста (невдобно получилося, як в анекдоті), теж відрізняються від книжкових, але вони не такі важливі. Але от Цобріста і Сієнну пробачити важко. 

І все-таки, якщо вам бракує часу на читання, але ви любите дивитися фільми, подивіться "Інферно". А коли вам сподобається, просто повірте, що книжка набагато краща. Дайте собі шанс дізнатися, як насправді закінчилася ця історія.

ПС для тих, хто читав "Інферно". Якщо ви, як і я, задумувалися, чи можливо створити такий вірус, який придумав Цобріст (ви зрозуміли, про що я), мушу всіх заспокоїти. Спеціально проконсультувалася з другом-вірусологом, і він сказав, що це дуже малоймовірно. Через наругу над самим розумінням вірусу від взагалі відмовився дивитися фільм — таким був його протест. Так що видихніть.

Бо, чесно, Ден Браун написав про цей вірус так, що я в нього повірила. 

ППС. Переклад "КСД" дуже хороший.