середа, 15 лютого 2017 р.

Натхнення в біло-рожевій обкладинці

Я не фанат фанатизму, але кілька років пересвідчуюся в тому, що все, що робить Ростислав Семків, це цікаво. І абсолютно все надихає: від важливих перекладів літературознавчих праць типу "Західний канон" Гарольда Блума і курування конкурсом видавництва "Смолоскип"  до курсів літературної майстерності ЦЛО.
Тому коли я дізналася, що нове видавництво "Pabulum" дебютує книжкою Ростислава Семкова "Як писали класики", було зрозуміло, що і це буде цікаво. Але я чомусь умисно відтерміновувала читання, хоч зазвичай на нову книжку кидаюся, ніби на перший шматок піци наприкінці тяжкого робочого тижня.
Тому спершу я просто мацала книжку. Розгортала, нюхала папір (до речі, кремовий, як я люблю), згинала крила обкладинки (інтегральна, як я люблю), розглядала небанальні дизайнерські рішення в оформленні, думала, що це вже третя чи четверта книжка з прочитаних за півроку, де рожевий із білим так симпатично поєднуються. А ще, якщо погнути крило обкладинки не саме, а з якоюсь кількістю сторінок, то вони хрустять! І звук, ніби по снігу йдеш у мороз.
Як ви зрозуміли, я знайшла багато способів відтягнути читання :)
А потім урешті всадовила себе в крісло і прочитала одним махом.
Що й казати, книжка дуже цікава. Це така собі лабораторія творчості відомих письменників для чайника. Автор пише про Агату Крісті, Джорджа Орвела, Рея Бредбері, Курта Воннегута, Мілана Кундеру, Умберто Еко й Маріо Варгаса Льйосу. Трохи окреслено важливі біографічні моменти, але назагал уся увага спрямована на стратегії їхнього письма. Тобто, в ідеалі ця книжка для тих, хто вчиться писати і шукає натхнення й поради, як із цим на світі жити. Для тих, хто вже пробував писати, а, відповідно, і читав щось про це, тут не буде особливих відкриттів. Все, як завжди: треба багато читати, набивати руку письмом і жити своїм досвідом, щоб мати про що сказати. Ну, а стратегії ведення сюжету, то вже тонкощі. Тому особисто для мене ця книжка була просто черговим привітним віконцем у світ літератури (яку я і так люблю). Бо ж постаті цікаві, та ще й усіх, крім Воннегута, читала. Поради надихають, це так, але я читала деякі першоджерела (особливо сподобалися праці Умберто Еко), тож глобальних відкриттів не могло бути, просто приємно, як кажуть, повторити пройдене.
Але від чого я отримала справжню насолоду, так це від стилю, яким написана ця книжка. Від цією легкості, повітряності, іронічності, але й водночас інформативності. Дуже цікаво було стежити, як по-різному автор пише про письменників! Бо й письменники дуже різні, і писати про них однаковим стилем просто не вийде! Наприклад, Льйоса пише химерно, от і есе про Льосу теж іронічно-химерне. А творчість Кундери (принаймні, його роман "Нестерпна легкість буття") гірка, і есе про нього теж. Я й сама іноді помічаю за собою, що іноді, пишучи про якусь книжку, ти думаєш у стилі цієї книжки і говориш про неї теж якось подібно, причому це відбувається несвідомо.
От і тут так само. І при цій стилехамелеоновості Ростислав Семків не перестає бути собою, зберігаючи лаконічність, гумор, ерудованість і свої суб'єктивні фішки (наприклад, він майже на всіх заходах згадує "Західний канон", так само як Віра Агеєва гнобить Гончара з Панасом Мирним :) Я в критиках люблю оцю нотку чогось особистого, суб'єктивного, постійно несвідомо (чи навпаки?) повторюваного.
Так що від книжки "Як писали класики" у мене щонайкращі враження, це черговий крутий проект Ростислава Семкова і прекрасний дебют видавництва. Приємно, що рівень оформлення дотягує до рівня написаного. Видання надихає.

А наостанок для розваги трохи офтопу про те, як мило білий гармоніює з рожевим. А вже як хрустять сторінки, самі переконуйтеся :) 







Не сприймайте за стьоб, мені справді подобається це поєднання. Як і колір "тіффані", в якому цьогоріч теж було виконано кілька обговорюваних  книжок. Але це вже сильно інша тема, тож просто лишу докази і закінчу цей пост :)


)





7 коментарів:

  1. От і я зайшла до книгарні на 5 хв і вийшла з цією книжкою. з нею поєдналося те, що мене вона зацікавила, про неї "гув" весь мій ФБ, ну і перед дизайном я теж не встояла))))Цього разу мене привабило рожеве ляссе (от що за біда зі мною, ведусь на ляссе і форзаци утретє). Ще не читала, але її вигляд на столі тішить мою душу. І хочеться закинути ту книжку, яку читаю у муках, бо не вистачає часу, зараз. і все ж цікаво, що я дізнаюся з секретів письменницької майстерності.
    А схожі кольори в обкладинках - просто тенденції))) Зате це показує, що спільні мотиви стилю є не лише в модних колекціях, а й у книжковому дизайні. Мене це радує чомусь)))

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Ну, я до кольорової блискучої ниточки ставлюся байдуже, моя слабкість - кольорові форзаци й інтегральні обкладинки. хоча такі обкладинки личать тільки нон-фікшну.
      Мені теж подобається, що ми говоримо про одяг книжок, ніби про людський: тенденції, аксесуари і т. д. Головне, що сучасні видавництва дають нам простір для цих розмов:)

      А що ти читаєш у муках?

      Видалити
    2. "Солоденьке на денці пирога" Алана Бредлі (КСД), дитяча книжечка, взяла в малої, але має за 300 ст. і зустрічаються складні словечка, мовчу вже про хімічні назви речовин, якими усіяний текст, бо головна героїня Флавія всерйоз займається хімією. А ще там і детективна історія, і труп на грядці з огірками, і таємниці. Цікаво, але прочитати швидко не вийшло, а читати повільно мене гнітить(((

      Видалити
    3. дитяча книжечка з хімічними назвами? ого, хардкор

      Видалити
    4. Таки-да, з позначкою 12+, тому я себе почуваю трохи ущербно)))))

      Видалити
  2. Класна тема, напиши пост про моду в оформленні книжок:) Цікаво порівняти, які виходять книжки за кордоном, наприклад, і які в нашому перекладі.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. тема цікава, я вже про це думала, але якщо наші я якось системно відстежую, то закордонні для мене - хаос. тому поки що придивляюся. а от про наші "модні тенденції" можна і хотілося б написати!

      Видалити