За цю книжку ми з чоловіком боролися під час вечірнього читання. Ну, це коли вже повечеряли, поговорили, а в інтернет лізти не дуже хочеться, краще щось почитати. Зазвичай наші книжкові шляхи розходяться, а тут найшла коса на камінь:)Видання, яке ми водночас уподобали, називається "Покоління сміливих. Україна: 25 років незалежності". Написав книжку Андрій Кокотюха. Видання не художнє: це документальний калейдоскоп різних подій, що сталися в Україні впродовж незалежності. Рік за роком автор веде нас дорогою змін, згадуючи як масштабні перемоги й трагедії, так і зовсім, на перший погляд, несуттєві подробиці з повсякдення українців. Однак якраз про подробиці читати найцікавіше, адже, згадки про жуйки "Турбо" і "фантики" з машинками, тамагочі, косухи та інші артефакти епохи перетворюють історичну хроніку на колективну біографію. І читач із приємністю усвідомлює, що його нібито приватні спогади про те, як він уперше взяв до рук тетріс, як розводив порошок "Юппі", дивився "Територію А", слухав пісню "Вона" й уболівав на Яну Клочкову на Олімпійських іграх у Сіднеї, насправді частинка великого спільного досвіду всієї нації.
Книжка складається із 25 розділів, у яких ідеться про найважливіші події певного року. Кожен розділ закінчується вкладкою із міркуваннями сучасних лідерів думок (переважно культурних діячів) про найважливіші, на їхній погляд, віхи в історії незалежної України. Книжку видано на крейдяному папері, симпатично оформлено й непогано відредаговано. Приємним бонусом, що збагатив мій словник, стала "пластянка" ("пластиковий стаканчик"). Давно шукала, як краще сказати українською "стаканчик". Тішуся, що знайшла :)
Що мені сподобалося в книжці, так це іронічний стиль статей. Природно, що авторська суб'єктивність при цьому неминуча, але це працює на користь стилю, сприйняттю. І дібрані події, хоч і неспівмірні за важливістю (у книжці якось уживаються, наприклад, згадки про смерть Чорновола і щось типу показ серіалу "Не родись красивой"), проте всі знаходять відлуння в душі читача, викликають якісь спогади. Я згадувала, як дитиною із батьком їздила до Києва, і завжди він показував мені місце, де сталася аварія, в якій загинув Чорновіл. І Катю Пушкарьову я теж дивилася, бо що було дивитися ще холодними вечорами під час чекання батьків з роботи? Тим більше, компа з інтернетом у нас із сестрою тоді ще не було.
Великий плюс книжки ще й у численних згадках про спорт, кіно, літературу, театри, моду, музику, українські переклади, розвиток книговидання, нагороди на світових фестивалях. Особливо мені сподобалося про кіно. Я так багато чого не бачила з того, що в нас було... Тому деякі фільми потрапили в список "подивитися", "послухати" і "передивитися", "переслухати".Словом, книжка спонукає до пізнання того, що минуло повз мене, майже ровесницю незалежної України. Спонукає також спитати себе: а що б ти додала, якби писала таку книжку? В принципі, додати майже нічого. Я б додала тільки більше про сучасних політв'язнів, хоча б про Олега Сенцова. Може, трохи більше про події на Донбасі.
А загалом загальне авторське бачення розвитку подій суголосне з моїм. Написано іронічно, невідсторонено, але водночас і обережно, ненав'язливо й цікаво. Тому я рада, що маю таку книжку вдома. Чоловік дочитає, повезу тестувати на батьках:)
Немає коментарів:
Дописати коментар