четвер, 9 червня 2016 р.

По літо — у книжку

За вікном літа поки не знайти — пошукала його у книжці Марка Лівіна «Бабине літо». Знайшла там не тільки улюблену пору року, що тепло дихає з помаранчевих сторінок, але і спогади про дитинство. Бо і справді: тільки діти можуть по-справжньому зацінити цей час, адже вони не лічать днів відпусток і не переймаються тим, як продуктивніше їх змарнувати. Для дитини що — є Бабуся з Дідусем, є Мама, є вареники з вишнями, є футбольний м’яч і велосипед, кіт із собакою, друзяки — і цього цілком достатньо для щастя. І триває літо-щастя довго-довго, так довго, що на все життя стане спогадів повертатися до нього тоді, коли здаватиметься, що літо минає так само миттєво, як і зима, осінь і весна. Ну тобто коли несподівано перетворишся на дорослого без права повернення. 

Читаючи «Бабине літо», знову згадала, як колись на Книжковому Арсеналі впродовж дня відвідала три заходи, де різні автори не окремих подіях, не змовляючись, розповідали про досвід дитинства. Росіянин Андрій Аствацатуров і наша Ірена Карпа говорили про дитинство як про травматичний і тяжкий етап людського життя. Італієць Алессандро Барікко натомість прохопився, що дитинство — це найсвітліший людський час, пожартувавши, мовляв, який сенс жити після дитинства?
А правда, як завжди, посередині. Десятирічний Ждан, головний персонаж книжки, проживає й щасливе літо — бо ж уперше пограв у футбола і вже досягнув успіхів у цій справі, і невимовно сумне, адже в бабусі з дідусем опинився через розлучення батьків. Він намагається примирити Маму й тата наївними листами й аргументами, зворушуючи читача своєю святою простотою, буцімто, найскладніші речі завжди прості.
Взагалі, так, тренд говорити просто про складне на часі, більшість сприймає його на ура. Пастка книжки в тому, що вона, хоч і про дитинство, але призначена для дорослих. Та ще й таких дорослих, які дозволяють собі розкіш бачити літературу різною: і складну, психологічно наснажену, реалістично виправдану, але також і легку, невагому, невизначену жанрово і стильово, наївну-супер. Щоправда, авторові, як на мене, не дуже вдалося переконати, що десятирічна дитина може так мислити, як Ждан. Так мислять автори, але не діти: вже аж надто по-філософськи. Менше з тим, гра в наївність принесла плоди: мені сподобалася, наприклад, думка про те, що знак питання — це гачок, «який ловить тебе, як рибу, і змушує виплигувати з води». Так і є, хіба ні?
А ще ця книжка оформлена зі смаком — жирний плюс видавництву. Коли взяла до рук, то довго її просто гортала перш ніж взятися за читання. Любо глянути, торкнутися. І ще, хоч я не люблю передмов і післямов, але Любко Дереш написав до цієї легкої книжки справді ґрунтовну й цікаву передмову, де є думка про покоління «невимушених». Хто знає, може, колись у підручнику з історії української літератури першої половини ХХІ століття буде параграф «Покоління невимушених. Естетико-світоглядні засади творчості», і хтось завалить іспит, бо не знатиме, що за одні).
Книжки мають різне призначення: одні дивують, другі знуджують, треті приголомшують. Ця — надихає й нагадує. Викликає радість від того, що й  у моєму дитинстві був м’яч, бузинові плювалки, здерті колінця й терпкі ягоди. І нескінченно довге літо, після якого нову осінь завжди зустрічала іншою людиною.






5 коментарів:

  1. Чудовий огляд книги! І гарний контраст думок письменників. Мені ближче погляд італійця, а не дещо бруднуваті сірістю думки від наших.
    А от щодо 10-річний і мислить як дорослий: а чому ні? ми чомусь дивимося на молодших як менш зрілих, хоча забуваємо якими самі колись були і якими серйозними були думки на той час (хай і зараз вони може здаються смішними, так все ж)

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. дякую! мені теж ближчий погляд Барікко)але буває всяко. і дитячі травми штука дуже складна.
      Щодо мислення: там не так про мислення, як про оповідь. Мені здалося, що так не буває - аж така міра відстороненості й узагальнення.

      Видалити
    2. Ну і таке може бути, але ж це винятки. Не варто по цьому відразу записувати "дєцтва - боль. Будда, спасі і сохрані" (вибач за блюзнірство та ще й ламаною російською, але це мені притаманне).
      Ну я ж не читав, тому і спитав. Але якщо ти пишеш, що аж занадто, то можливо і деяка недбалість автора в цьому, що не пропрацював

      Видалити
    3. це кому як) ця книжка багатьом припала до душі)
      а ти висловлюйся, як тобі зручно, і не перепрошуй

      Видалити
    4. Ну так. Кому як. Ніяким чином не хотів зачепити тих людей, кому не пощастило з дитинством (якщо що)
      Добре, буду мати на увазі. Але не зловживатиму

      Видалити