Містична історія про Лялькаря

Чи боїтеся ви ляльок так, як їх боюся я? І не непропорційних штучних Барбі, а живих пупсів із пухкими долоньками і ніжками, несправжність яких виказує хіба мертвий потойбічний погляд скляних очей з чіткою райдужкою, від якої не можеш відвести погляд у заціпенінні, доки хтось не розчаклує тебе: "Та це ж просто лялька!" Е ні, що не кажіть, а ляльки — це дуже страшно. Потойбічні людиноподібні портали, а не дитячі розваги. Недарма ляльки такий благодатний матеріал для всяких жахливчиків. Це я мовчу про чорні ворожіння.

З цієї причини "Синдром Петрушки" Діни Рубіної — моторошний готичний роман, оскільки головний герой — одержимий лялькар, життя якого минає в тяжких митарствах між покликанням і любов'ю до коханої дружини, яка перебуває на лікуванні після втрати сина, що народився мертвим із "синдромом Петрушки", із застиглою усмішкою на обличчі. Для мене це справжній фільм жахів, але авторка примудрилася заховати за зовнішнім містичним тлом глибоку психологічну драму про стосунки чоловіка і жінки, про згубні амбіції дорівнятися до Творця.

"Золота нитка" — це перша книжка Діни Рубіної, що вийшла в Україні завдяки харківському видавництву "Vivat". Серце книжки — згаданий роман "Синдром Петрушки". Читати його цікаво, навіть попри густу і масну мову, яку я не дуже люблю, бо надаю перевагу лаконічній і природнішій оповіді. Але саме за стиль багато читачів і люблять Діну Рубіну: він багатий, традиційний і трохи "достоєвський", тобто штучнуватий, як і годиться для роману ідей, де персонажі не тусуються з простими смертними на зразок читача, а промовляють із п'єдесталу або сцени. Декорації для місця дії теж карнавальні — багато подій відбувається у строкатому Львові і Празі (я не уявляю вдаліших міст для того, щоб оповісти про долю одержимого лялькаря, бо і містичний Львів, і не менш містична Прага зі своїм Големом — це міста, де може відбутися будь-яка чортівня, будь-яке шалене видовисько — і завжди знайде вдячну публіку). Я бувала в обох містах, і в мене вони викликали міцну асоціацію з театром, де справжнє від фальшивого, умовного відрізнити дуже важко.

Одержимість — ключовий месидж роману "Синдром Петрушки". Багато в тексті містики, є родове прокляття, але водночас це історія про повсякденну людську залежність і неможливість керувати своєю долею навіть якщо ти маєш себе за Лялькаря. Так що цей текст вразить навіть тих, хто не боїться людиноподібних ляльок, але любить психологічні драми.

Пам'ятник розстріляним євреям на околиці Золотоноші

А взагалі, з цією книжкою вийшло кумедно:  я навзогад обрала для читання Діну Рубіну, щоб більше дізнатися про сучасну російську літературу, але сторінки "Золотої нитки" привели мене не просто в Україну і Львів, а ще й до мого рідного містечка Золотоноші на Черкащині. У Золотоноші частково відбувається дія кількох оповідань про рід Діни Рубіної, зокрема про її бабусю Рахіль, яка повсякчас тішила онуку житейськими розповідями, починаючи їх незмінно: "А от у нас в Золотоноші..." До 1941 року Золотоноша була єврейським містечком із трьома синагогами, кондитерською фабрикою, симпатичними маєтками, численними крамничками з капелюшками, солодощами й іншими дрібничками, що надають провінції особливо затишної атмосфери. На сьогодні від євреїв у містечку не лишилося сліду, хіба старий єврейський цвинтар і пам'ятник на горі під містом, меморіальна таблиця на якому сповіщає про розстріл нацистами сотень євреїв.

Будівля колишньої синагоги, зведеної в XIX  столітті.
м. Золотоноша

Але час від часу люди знаходять старі монети і дивуються, звідки такі могли з'явитися у місті, що давно змінило свій загальний образ на совковий, за винятком кількох занедбаних будівель, в яких уже не розпізнати синагогу. І ось про те містечко, якого не застала ані я, ані мої батьки мені випало прочитати в книжці сучасної російської письменниці, яка любовно переповіла дивовижні драматичні історії з життя золотоніських мешканців минулого століття. Так що для мене "Золота нитка" набула іншого значення — це нитка, що пов'язує книжку зі мною й Золотоношою.