Знайомство з фантастикою 1920-х

Учора завершила читання антології фантастики 1920-х років "Атом у запрязі". Це вже третя книжка із серії "Наші 20-ті", з якою я встигла ознайомитися. До тому ввійшли романи Блюма і Розена "Атом у запрязі", Івана Ковтуна (відомого мені як Юрій Вухналь) "Азіятський аероліт" і Володимира Владка "Ідуть роботарі". На жаль, тут не виявилося творів Юрія Смолича, а я на це дуже сподівалася, бо Смолич дуже зацікавив мене після антології детективів.

"Атом у запрязі" – це перша книжка серії, яку я хотіла пошвидше дочитати. Якщо попередні дві мене цікавили і як філолога, спраглого нових знань про історію літератури, і як зацікавленого читача, то цю книжку дочитала тільки через повагу до важливої справи видавництва "Темпора" і упорядниці Ярини Цимбал.

З одного боку, теми інтригують. У творах ідеться про роботів, про розкопки Тунгуського метеорита, про ідею розщеплення атома. Дуже цікаво, як про це писали в 1920-х роках, якими науковими фішками наснажували вигадку, як в усе це вплели авантюрні й любовні лінії. Водночас якось печально стає, коли усе це перевершує ідея протистояння "гнилого капіталізму" і сонячного комунізму. І ніби все розумієш, але читач у тобі розчаровується, а літературознавець фіксує в голові "прочитано, уявлення маю, от і прекрасно".

Що мені сподобалося і що було для мене незнано, так це те, що вічний образ одержимого ідеєю доброго генія-науковця в українській літературі був. Мені такі імпонують ще з дитинства, відколи я захоплювалася романами Жуля Верна. 

Також, як завжди, мені була цікава мова творів. Я довідалася, наприклад, що "наснагою" абсолютно без здригань називали заряд атома, що лютувальник – це паяльник і т.д. Це ще раз нагадує про печальну долю українських термінологічних словників, але водночас і надихає вивчати мову далі й читати серію "Наші 20-ті" хоча б навіть і заради мови тих творів.

До речі, на цьогорічному Арсеналі презентували наступну книжку серії - антологію жіночої прози "Моя кар'єра". Звісно, читатиму!