Переваги й хиби творів, вибраних для ЗНО

Півроку тому я занурилася в атмосферу підготовки до ЗНО. Для мене це була цікава практика і я дуже рада, що вчора розділила урочисту мить складання іспиту з випускниками. Сьогодні ЗНО позаду, але попрощатися з ним, не висловивши міркування з приводу, вважаю гріхом, тож дозволю собі  довжелезний пост про програму з літератури, її переваги й хиби з мого суб’єктивного викладацького погляду. Для непосвячених просто розкажу, знання яких текстів вимагає Міністерство освіти, а також поділюся своїми й учнівськими враженнями про обов’язкові до прочитання твори.

Фольклор: "Чи не той то хміль?", "Ой Морозе, Морозенку", "Ой летіла стріла", "Дума про Марусю Богуславку"+ дві пісні Марусі Чурай.

Головна проблема виникала з воріженьками, які в українців часом змінювалися так швидко, що простежити динаміку змін можуть тільки ті діти, які добре знають історію. А історію, як я зрозуміла, знає не так уже й багато. І ось уже в розбурханій уяві деяких одинадцятикласників Богдан Хмельницький бадьоро вирізає древлян, а половці виривають серце у Морозенка. Тому щоб розставити крапки над «і», треба було згадувати історію. Зізнаюся,  що й для мене тут були деякі прогалини.  Наприклад, у пісні "Чи не той то хміль" ідеться про битву під Жовтими Водами проти "ляхів", а в пісні про Морозенка, прототипом якого вважають соратника Богдана Хмельницького, – про боротьбу з татарами, які взагалі-то, були союзниками Хмельницького. Але не завжди – до війни Хмельницький ходив у військові походи проти татар, мабуть, то і був зірковий час для Морозенка (якщо приймати на віру теорію, що в пісні йдеться саме про цього Морозенка). Хоча і це не факт, бо Морозенко реальний помер 1649 року в національно-визвольній боротьбі проти поляків, а не на Савур-могилі, закатований татарами. Ні, я розумію, що це фольклор і може бути всяке, але я б все-таки обрала до вивчення якусь іншу історичну пісню, воріженьки в якій логічно узгоджуються з історичними подіями в інших творах.

А взагалі, принагідно до вчорашнього тесту визнаю, що можна і не паритися усіма цими питаннями: вам запросто можуть дати уривок із пісні, яку ви не вивчали!

Давня українська література. Уривки з Повісті минулих літ про заснування Києва, напад хозарів на полян і помсту (4 шт.) княгині Ольги древлянам. «Слово про похід Ігорів».

Із цими текстами не було жодних проблем, за винятком того, що «Слово про похід Ігорів» не дуже легко читати, навіть у перекладі Максима Рильського. Як викладачу, трохи комічно було розповідати про прикінцеве уславлення самовпевненого лузера Ігоря, який і з полону втік тільки завдяки зрадливому половцю Овлуру (і, можливо, ліричній угоді Ярославни з силами природи). А ще для мене було відкриттям, що «мисль» із фразеологізму «мислію по древу» – це не буквально думка (мисль), а білка (мись –мисль – мисливство). Типу, як білка граціозно стрибає з гілки на гілку, так і слово Боянове звучить велемовно.

Щодо емоційного сприйняття давніх текстів, то більшість учнів байдуже сприймає перипетії і максимум, що дивує школярів, так це те, що Ігор зі «Слова» й Ігор – чоловік Ольги – це різні Ігорі. А взагалі кровожерливі помсти святої рівноапостольної княгині Ольги уже не вражають, адже після вирваного серця Морозенка мало що бентежить уяву.

На тесті було питання про князя Ігоря (не зі «Слова», а чоловіка Ольги). Відповісти на це питання можна навіть не читавши тексту, якщо просто знати історію кривавої розправи древлян над зажерливим князем.

Григорій Сковорода «Бджола та Шершень», «Всякому місту звичай і права», «De libertate».

Епоха бароко така цікава, що, як на мене, можна було б запропонувати школярам більше текстів. І не обов’язково знову про Богдана Хмельницького (маю на увазі «De libertate»). У програмі взагалі забагато саме Хмельницького і він завжди герой (Шевченкове тлумачення опущене).

Попри те, байку Григорія Сковороди «Бджола та Шершень» я вважаю одним із найпотрібніших творів у всій програмі, бо пошук спорідненої праці для одинадцятикласників більше ніж актуальний. Приємним відкриттям для школярів є те, що думка Конфуція «Знайди роботу до душі – і тобі не доведеться працювати ані дня!», є і в рідній літературі у творчості Григорія Сковороди. По-моєму, поставити статус зі Сковороди – набагато крутіше J

У питаннях тесту про Григорія Сковороду не було нічого. А дарма.

Іван Котляревський «Енеїда», «Наталка Полтавка».

Ці тексти, особливо «Енеїда», мусять завжди бути в програмі. На віки вічні. «Енеїда» – це передусім цікавий твір. По-друге, колоритний, по-третє, мовно багатий. Не повторюватиму збиті істини з томів, написаних про «Енеїду», просто погоджуся з тим, що це неймовірний твір, перечитуючи який я щоразу щось нове відкриваю для себе. Цього разу взяла на озброєння афоризм «богині в гніві также баби». Також мені імпонує, що Еней із гультіпаки все ж перетворився на мудрого мужа й виконав своє призначення. Це перший образ із усіх попередніх текстів, де головний герой взагалі якось змінюється.

Дітям «Енеїда» теж подобається, хоча й дещо доводиться читати додатково, аби дізнатися, що то за Парісове яблуко і чому Прозерпина живе в пеклі.

Про «Енеїду» в тесті було просте як двері питання, типу, з якого твору уривок: «Вергілій, бач, не нам був рівня,

А видно, що начухав тім’я, Поки дрібненько описав». Я не знаю дітей, які тут помилилися.

«Маруся» Григорія Квітки-Основ’яненка. Цей простий для розуміння текст і не менш показовий уривок із нього приніс дітям рятівні бали. Я «Марусю» не дуже люблю, але багатьох вона розчулює й досі.

Творчість Тараса Шевченка. «Катерина», «Гайдамаки», «І мертвим, і живим…», «Заповіт», «Кавказ», «Сон».

Хоч як суспільство намагається «оживити» Шевченка і зробити його цікавим не тільки для літературознавців, а й для дітей, із таким добором текстів це марно. По-перше, «Катерина». Для тих, хто співчуває бідоласі, маю погані новини: більшість дітей її засуджує. От всі накидаються на Чіпку, мовляв, антигерой і все таке, але я б почала із «Катерини». І це при тому, що в Шевченка є у сто крат цікавіша й пронизливіша «Наймичка». Я думаю, «Катерину» треба замінити на «Наймичку», і всім буде краще. А реалістичні поеми варто трохи прорідити, бо для дітей вони заскладні і бо завдання у підсумку часто зводяться до шоу «Вгадай, звідки цитата».

У тесті було простеньке питання по «Гайдамаках». Більшість правильно відповіла.

Пантелеймон Куліш «Чорна рада».

Цей твір багатьом школярам не подобається, хоча історія про нечесні вибори далекого 1663 року має багато перегуків із сучасністю. Мені ж як читачці не подобається овочеподібний образ Лесі, єдиною заслугою якої є те, що вона, як зайде у світлицю, то ніби сонечко засяє. Зате імпонує колоритний Кирило Тур, якого я колись впишу до топу «Найкрутіші чоловічі образи української літератури». Щодо історичної лінії, то, знов-таки, визнаю, що нам треба це знати, твір потрібно вивчати, але учням ця історія, як-то кажуть «не заходить».

Питання по «Чорній раді» в тесті було дуже простим і стосувався тільки підзаголовка.

Література реалізму. Іван Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я», Панас Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», Іван Карпенко-Карий «Мартин Боруля».

«Часто трапляються сім’ї, в котрих буває така колотнеча та завсідня лайка та сварка, що життя в хаті стає якимось пеклом», – сказано про твір, у якому є такий епізод:

А чоловік бере уроки «правильних проізношеній»

Б батько віддає сина в москалі

В діти з’їжджаються на 55-річчя матері

Г громада у волості обирає односельця за десяцького

Д героїня не визнає своїх онуків-близнят

І хоч усім зрозуміло, що йдеться про «Кайдашеву сім’ю», ніхто не пам’ятає другорядної події, коли Карпа обирають за десяцького. І діти думають, ну, родина Мазайлів теж боже збав, і вибирають варіант А.

З «Кайдашевою сім’єю» в мене цікаве спостереження. Деякі дуже творчі, розумні діти терпіти не можуть цей твір. Їм якось принизливо читати твір про таких наделеких людей, і я погоджуюся, що історія про Кайдашів не смішна. Зате багатьом став у пригоді для есе приклад Мотрі й Мелашки, які, даючи відсіч Кайдашисі її ж методами, опустилися до її рівня й самі перетворилися на сварливих бабег.

Щодо «Хіба ревуть воли…?». Кілька місяців тому дивилася дискусію про те, які твори треба вилучити з програми, то «ХРВ» був перший кандидат на виліт. Я умисно питала всіх учнів, як їм цей твір. Ніхто не нарікав, що Чіпка – кримінальний злочинець, а ми не хочемо бути як Чіпка. Більшість визнали, що їм було цікаво читати про психологічний стан героя, як він змінювався, що на нього впливало. Тому «Хіба ревуть воли» не варто нікуди дівати.

На відміну від «Мартина Борулі» Івана Карпенка-Карого.

Це моя єдина помилка у вчорашньому тесті (неправильно визначена кульмінація). Хоча сьогодні виявилося, що «предметна фахова комісія з української літератури встановила, що завдання № 42 не має однієї однозначно правильної відповід», тож, може, й зарахують цей бал усім. Побачимо.

Але я не люблю «Мартина Борулю» не через це. Насамперед тому, що дістали ось ці станово-нерівні перипетії. Для читача ХХІ століття це нецікаво і передбачувано. По-друге, це не смішно! Навіть твори Остапа Вишні вже не в усіх викликають напади реготу, що вже казати про Івана Карпенка-Карого. По-третє, є в програмі дуже схожий і значно краще написаний твір «Мина Мазайло» Миколи Куліша. То навіщо ж ці два тексти живуть в одній програмі? По-моєму, якщо вилучити «Мартина Борулю», то ніхто й не помітить втрати.

І не помилиться у тесті, відповідно:)

Іван Франко. «Мойсей». «Чого являєшся мені у сні?», «Гімн».

І лірику, і поему Франка можна було б дібрати цікавішу. Можна було б узяти й малу прозу, чом би й ні! Це ж література модернізму, ми хочемо побачити новаторство тем і стильових пошуків. Але ні, Мойсей і народ в іпостасі паралітика. Нічого не маю проти поеми «Мойсей», але, знаючи, наскільки цікавіші тексти є в Івана Франка, вважаю злочином обмежуватися нею. Та й у «Зів’ялому листі» є зворушливіші поезії про нещасне кохання.

У тесті йшлося про притчу про дерева, що її виголосив Мойсей перед ізраїльським народом. Але багато з учнів забуло цей епізод.

Творчість Лесі Українки представлена «Лісовою піснею» й віршем «Contra spem spero». Обожнюю Лесю Українку і дякую, що в програмі нема якихось «Досвітніх вогнів» і «Боярині», бо все могло бути, як із Франком. От Лесі Українки хотілося б іще більше! Наприклад, «У пущі» або «Кассандру». Ну, але і «Лісова пісня» теж годиться. Хоча багато хто в цитатах плутає її з «Марусею Чурай».

У тесті було таке питання. Кому належать такі слова: «Ну, як-таки, щоб воля – та пропала? Се так колись і вітер пропаде!» А ви знаєте, кому?

Творчість Михайла Коцюбинського. «Intermezzo» і «Тіні забутих предків». Питань немає, я дуже люблю Коцюбинського, і діти теж на диво добре сприйняли обидва твори. Щоправда, для деяких російськомовних діток було відкриття, що вівчарки – це «овчарки», а не вівці. Водночас, варто визнати, що сучасні одинадцятикласники знають про втому значно більше, ніж можна очікувати. Тому з фразою «мене втомили люди» і дамокловим мечем слова «треба» співвідносяться на раз-два.

Ольга Кобилянська «Земля». Цей твір загалом до душі учням. І мені теж подобається про нього розповідати, хоча, знов-таки, в Ольги Кобилянської є ще купа цікавих творів. Та назагал «Земля» у програмі влаштовує.

Далі в програмі поезія 1920-х років. Твори Олександра Олеся «Чари ночі», «О слово рідне, орле скутий!», Миколи Зерова «Київ – традиція», Миколи Вороного «Блакитна панна», Володимира Сосюри «Любіть Україну», Павла Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить», «О панно Інно», «Пам’яті тридцяти», Максима Рильського «Молюсь і вірю», Богдана-Ігоря Антонича «Різдво». Як на мене, автори дібрано більш-менш, але от тексти… Невже в Рильського нема крутіших віршів, ніж «Молюсь і вірю»? «Чари ночі», за винятком кількох афористичних фраз, не викликають стійких асоціацій. Текст Зерова заскладний для сприйняття для більшості. Ну, хоч липа Тичини зазнала слави завдяки «Файним мемам з української літератури». Як там: «моя липа шелестить тільки для тебе!»

У тесті було простеньке питання про те, в якому творі йдеться про Аскольдову могилу. І запропоновано акварель Тараса Шевченка. Гарно подане завдання, як на мене.

Рухаємося далі. А далі – мала проза. Микола Хвильовий «Я(Романтика)», Юрій Яновський «Дитинство», Остап Вишня «Сом» і «Моя автобіографія». Розуміння «Я (Романтики)» не всім до снаги, безсюжетність «Дитинства» більшість лишає байдужою, а «Сом» і «Моя автобіографія» теж смішні не для всіх. Висновок: малу прозу можна трохи доповнити, це ж такий цікавий період!

…І це підтверджує мій улюблений твір програми «Місто» Валер’яна Підмогильного. Дітям він теж подобається. Ось він, найцікавіший роман, неоднозначний образ, чудовий стиль. Ніколи не можна цей твір прибирати. Хіба що чергувати з «Невеличкою драмою».

Драматургія 1920-х представлена комедією «Мина Мазайло» Миколи Куліша. На відміну від схожого за темою й ідеєю «Мартина Борулі», «Мина Мазайло» не викликає антипатії.  Оскільки розумію, що інші драми Куліша заскладні для потокового розуміння, вважаю, що вибір на користь «Мини Мазайла» правильний.

«Україна в огні» й «Зачарована Десна» Олександра Довженка. Учні сприймають нормально, от тільки треба паралельно пояснювати різницю між фашистами і нацистами.

Інший блок поезії: Євген Маланюк «Стилет чи стилос?», Андрій Малишко «Пісня про рушник», Василь Симоненко «Ти знаєш, що ти – людина?», «Задивляюсь у твої зіниці», Василь Стус «Як добре те, що смерті не боюсь я», «О земле втрачена, явися!», Іван Драч «Балада про соняшник», Ліна Костенко «Страшні слова, коли вони мовчать», «Українське альфреско». Висновок із вивчення такий: дітям подобається Симоненко і Костенко, але вони не розуміють Стуса.

У тесті було таке питання: «Філософський роздум-декларація, у якому антигуманний світ виявився безсилим перед духом та етикою в’язня совісті» сказано про твір: А Ти знаєш, що ти людина? Б Страшні слова, коли вони мовчать. В Стилет чи стилос? Г Як добре те, що смерті не боюсь я. Д Любіть Україну. Тут помилилося багато дітей, хоча «в’язень совісті» – це пряма вказівка на Василя Стуса.

У програмі є чудова новела «Три зозулі з поклоном» Григора Тютюнника, і дітям вона загалом подобається, але не всім зрозуміла  її недосказаність. Так само не всім подобається відкритий фінал новели «Залізний острів» Олеся Гончара.

У тесті не було питань по цих творах.

Творчість Ліни Костенко представлена, окрім двох поезій, романом у віршах «Маруся Чурай». Проблема з цим твором у тому, що діти видихаються до моменту знайомства з ним і читають абияк. У підсумку я передбачала захоплення, а бачила байдужість. Що дуже прикро.

Зате непередбачуваним для мене виявилося усебічне захоплення романом «Тигролови» Івана Багряного. Коли я читала цей твір в університеті, то поставилася до нього якось прохолодно, бо значно більше мене вразив «Сад Гетсиманський». Але для школи «Тигролови» – це влучання в десятку. Тут і чоловічий образ переможця, і активний жіночий образ, і колоритне місце розгортання подій і, звісно, крутий афоризм «Сміливі завжди мають щастя». Дітям цей твір дуже подобається, і хоч «Думки про літературу» Івана Багряного я не повністю сприймаю, але його погляди на важливість літератури  «дерзання» на шкільній практиці повністю себе виправдали.

Ось такі міркування в мене викликала програма з літератури, запропонована учням для складання ЗНО-2017. І хоч завжди можна вдосконалювати підходи до добору текстів, як і до формулювання питань, назагал я вважаю, що тестування – це хороша практика і що будь-якій старанній розумній дитині до снаги скласти іспит на високий бал.