З днем народження, Ілле!

У мене є друг Ілля. Він із тих людей, спілкування з якими ніколи не буває порожнім, безпредметним і нецікавим. Він із тих, хто не втомлюється дискутувати заради істини, ділитися знаннями і уважно слухати інших. 

Ілля один із найрозумніших людей з усіх, кого я бачила. Також він затятий мандрівник, вів неймовірно цікавий блог про подорожі світом. Він так уміє написати, що пост про чотири сезони в Карпатах вражає не менше, ніж звіт про далеку Перу.

Я багато можу писати про Іллю - і про його дивовижну допитливість, і про доброту і уважність, і про бездоганний смак у всьому, і про безліч милих дрібниць, що стосуються цієї чудової людини. Наприклад, Ілля шанує День бабака не менше, ніж день народження. А ще він їздить на роботу велосипедом, щодня долаючи багато кілометрів. Він любить солоденьке і смачні сири. Навчив мене шанувати Сент-Агюр. Познайомив із творчістю Теда Чана. Став вагомою причиною, чому минулого тижня ми поїхали в Рівне: мені цікаво було подивитися бодай упівока на місто, де народився Ілля. Ілля об'їздив чимало країн світу і зробив багато дивовижних світлин. Одні з моїх улюблених - бабаки, зафіксовані на тлі природних красот Північної Америки.

Сьогодні в Іллі день народження, і я дуже хочу лишити в блозі привітання для нього.

Чому в блозі? По-перше, Ілля найактивніший його коментатор, за що я завжди була і буду вдячна.

По-друге, я щойно дочитала книжку, що її Ілля подарував мені ще восени. І вважаю доречним написати тут трохи про неї.

Отже, "Панна квітів" Валерія Шевчука. Книжка з підзаголовком "Казки моїх дочок". Її Ілля підписав мені як "книжка мого дитинства". 

Прочитавши книжку, я подумала, що діти, які в дитинстві переймалися цими оповідками, не можуть бути звичайними дітьми.

"Панна квітів" - це не книжка про квіточки й сонечко. Це сюрреалістична візія життя в обгортці казки. Так, це казка, але в тому світоглядно складному ракурсі, що його до снаги подолати не кожному дорослому. Це по-своєму страшні історії. Мені було страшно читати про дівчинку, яка шукала свою маму, про дівчинку, яка ходила по тюльпановому полю, а тюльпани виростали з ротів заплаканих людей під землею. У цих історіях добро іноді перемагає зло, але частіше питань більше, ніж відповідей. Так що "Панна квітів" безжально готує до життя, в якому причинно-наслідкові зв'язки часом умовні, але нам усе одно треба шукати свою філософію існування, вибирати моделі поведінки тощо.

Я погуглила трохи про книжку і виявила, що її вивчали у школі п'ятикласники. Мене це здивувало. "Панна квітів" потребує тлумачень, а я не певна, чи всі дорослі можуть їх надати. Я з першого разу для себе багато чого не розшифрувала. Але те, що Ілля любив цю книжку, коли був дитиною, приголомшило мене, бо я дитиною не читала нічого подібного і перші казки, які мене нажахали, були казки Оскара Вайльда. Тепер знаю, що казки Валерія Шевчука теж не лишилися б для мене непоміченими. Сююреалізм+бароко - тепер я б назвала це так. А як сприймає це дитина - мені не дізнатися, бо дитиною я більше ніколи не буду.

Зате я можу сказати, якими бувають люди, що колись любили такі казки. Вірніше, уже сказала вище, не повторюватиму компліментарної частини. 

Тому зараз просто хочу побажати тобі, Іллюшо, завжди бути для інших людей таким самим яскравим викликом пізнавати щось нове, яким ти є для мене. Але це побажання більше для людей, що тебе оточують. Особисто ж для тебе бажаю хороших людей довкола, красивих світанків і побільше фотогенічних бабаків!

Будь щасливим!

З днем народження!