пʼятниця, 15 січня 2016 р.

Прозові інтриги Лесі Українки

Маю один критерій, як визначити справжнього письменника: справжній письменник може цікаво написати на будь-яку задану тему. Якось на занятті гуртка Олена Пчілка сказала своїм дітям: "А напишіть-но оповідання про чашку". І юна Леся, сумлінно поставившись до завдання, створила оповідання "Чашка" - і перо не здригнулося, і фантазія не підвела. Я прочитала "Чашку" аж в університеті, коли вже ознайомилася з поезією і драматургією. Вирішила, що для загального розвитку не завадить. Виявилося, що в цьому творі є все, що вимагається від жанру: лаконічність, промовиста деталь, динамічний сюжет, до кінця виконана історія. Без зайвих емоцій, тільки холодним зусиллям розуму молода Леся Українка за короткий час написала хорошу новелу - талант не чекає натхнення, а бере і творить!
Взагалі для багатьох новина, що поетеса т.зв. "досвітніх вогнів" писала малу прозу. Сучасники Лесі Українки не надто прихильно поставилися до такого експерименту, вважаючи її прозові спроби учнівськими. А я от із захватом прочитала книжку вибраної прози Лесі Українки "З людської намови", що вийшла у ВЦ "Академія" у чудовій серії "Без прикрас". Чому я дозволю собі згадати про цю серію? Тому що це суцільні відкриття. Раніше у блозі я вже писала про Михайла Могилянського і його прозу, яку я всім раджу прочитати. Не менш палко раджу відкрити для себе Лесю Українку-прозаїка і пізнати новий присмак класики.
Одразу скажу, що проза Лесі Українки не перевершує її драматургії. Але вона точно не менш цікава, ніж поезія. Наприклад, міні-повість "Приязнь" про дружбу двох дівчаток цілком могла б зацікавити сучасних дітей - бо хоч і є в творі ота на сьогодні обридла "станова нерівність", та значно більше в тексті дружби і ілюзії дружби, того, що пережив кожен із нас, хоч і не зазнав "станової нерівності".
Іще назву кілька цікавих оповідань і новел: згадана "Чашка", психологічно напружене оповідання "Жаль", зворушливе і справді "по-живому" написане оповідання "Голосні струни", новели про стосунки "Розмова" і "Враги". "Врагами", до слова, авторка називає чоловіка і дружину, що в шлюбі стали чужими одне одному. А, може, й були такими до шлюбу?
Інші прозові твори Лесі Українки не такі "позачасові"  - тут вам типовий для модернізму конфлікт між митцем і дійсністю, тут і простір божевільні, і екзальтовані панни, спраглі реалізації, що розриваються між обов'язком і коханням. Є трохи "народницьких" мотивів ("Школа"), але це все ж мала краплинка дьогтю в бочці добірного меду.
Цінність цієї книжки у тому, що вона розкриває, здавалося б, знайому Лесю Українку з цілком іншого погляду. І взагалі, я вважаю, що це велика розкіш - видавати сьогодні такі книжки. Вони нібито для літературних гурманів, які вже сповна насолодилися відомим і шукають чогось нового про знайоме. Та насправді проза Леся Українки може достукатися до будь-кого, хто візьме її до рук. Звісно, не кожен її прозовий твір можна назвати шедевром, та все ж проза Лесі Українки  - це відкриття. А навіщо читати, якщо не чекати відкриттів?


3 коментарі:

  1. зацікавило, Українку тільки зі школи памятаю і все, і так як в мене намалювався такий собі план наново відкривати для себе якогось одного класика, то на лютий беру Українку)

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. а якщо ще паралельно перечитаєте драматичні твори, то полоюбите Лесю Українку так само міцно, як люблю її я)Якщо не читали, раджу "У пущі", "Кассандру", "Камінний господар" - це просто маст рід, як на мене.

      Видалити
    2. о, дякую за поради) закінчу січень з Шекспіром, лютий буде з Українкою)

      Видалити