"У кров утрушено залежність"

Іноді письменницька репутація й позитивний імідж видавництва стають вирішальними під час вибору книжки. Якби роман "Любовне життя" написала не Оксана Луцишина і він вийшов не у "Видавництві Старого Лева", я б не взялася його читати через назву. А так все ж вирішила прочитати.

Уже під час читання я побачила у фб захоплений відгук Оксани Забужко на цей роман. Власне, коротко ідею роману можна охарактеризувати рядками Забужко із її славнозвісних "Польових досліджень...":

Ти жінка. В цім твоя межа.

Твій місяць спить, як срібна блешня.

Як прянощ з кінчика ножа,

У кров утрушена залежність.

От, власне, і все. "Любовне життя" - це історія про жіночу залежність від кохання, аналіз страждань, упивання болем і спроба виборсатися з відчаю, щоб з часом пірнути в нову залежність від чоловіка. Сама зав'язка досить банальна: дівчина Йора закохується в екстравагантного значно старшого від неї колишнього актора Себастьяна, і все добре, доки не дізнається, що вона в нього не єдина. Навіть не намагаючись посягнути на свободу Себастьяна, Йора страждає, хворіє, марить, щодня все більше усвідомлюючи залежність від цієї людини. Характер Себастьяна типовий як на книжкового "митця" - він досвідчений, знає, як звабити жінку, про що з нею поговорити, він дуже творчий, неординарний, притягує, мов магніт, змушує забути про умовності. На деякий час, принаймні. 

Йора ж - типова жінка, яка не хоче ділити коханого ні з ким, хоча й намагається прийняти його таким, яким він є. Але не виходить. І вона копирсається в собі, моральні муки відлунюють фізичними хворобами, вона потрапляє до лікарні, і єдиною людиною, яка її підтримує, виявляється подруга Інга. Однак оскільки Інга - теж типова жінка, вона залежить від свого коханого, який теж її кидає, і тоді вона знаходить інший привід залежати і, врешті, покидає подругу, бо де існує кохання, дружба неминуче переходить на друге призове.

Наприкінці книжки Йора врешті помалу виходить зі свого тяжкого морального стану і навіть почувається вдячною за життєвий урок. Вона зустрічає зовсім нетворчого чоловіка, який виявляє до неї увагу. І хоч сумнівно, що Йора лишиться з ним, все ж їй трохи легшає, і вона готова відпустити Себастьяна, він більше не може завдати їй болю, але контрольним у голову виявляється його смерть. Ось так. "У кров утрушено залежність", тепер уже довіку.

Ось такий невибагливий сюжет про жінку і її самотність. І я не надто перепрошую за спойлер, тому що в цій книжці сюжет не такий важливий, як занурення у психологію залежності.

Не знаю, що за карма така, але мені все частіше трапляються книжки, де жінки постають як істоти, гідні найкращого, а чоловіки тільки на те й здатні, щоб змусити жінку страждати. Тільки жінка може зрозуміти і підтримати жінку, а чоловік тільки все псує, хоча й дарує спершу авансом невимовну радість і насолоду. І, так: ці чоловіки переважно творчих професій, тонкі натури, вільні душі, егоїзм яких настільки ж кричущий, наскільки й притягувальний.

Я не знаю, як оцінити цю книжку зі свого читацького погляду. Однозначно оповідання збірки Оксани Луцишиної "Не червоніючи" мені сподобалися більше, Дикого захвату Оксани Забужко я не поділяю, але це речі суб'єктивні, і я не намагалася глибоко копати, просто прочитала книжку. Мабуть, мене просто втомила феміністична проза.

Забула сказати: наприкінці книжки Оксана Луцишина подає ключ до розуміння свого роману, пов'язуючи його лінії з картами Таро, подає свою інтерпретацію тектсу. Як на мене, це абсолютно зайве. Я люблю, коли все сказано текстом. Коментар значно складніший і заплутаніший, ніж роман. Може, він надає тексту багатоплановості, яка не помітна з першого разу. Але вдруге я не перечитуватиму.

Сам текст написано добре. Коли Йора хворіє, здається, що й тобі самій боляче. Але образ Себастьяна не розкритий, хоча авторку, мабуть, він не дуже й цікавив. Авторці цікава жінка, її психологія страждання, муки вибору. І я б хотіла, щоб Йора вибрала водія евакуатора Джиммі, а не побивалася б за творчим Себастьяном. Я б взагалі хотіла, щоб з'явився у нас такий роман, у якому б чоловік нетворчої професії втер носа всяким митцям:) 

А все ж, коли Оксана Луцишина напише ще щось, я, мабуть, почитаю.