середа, 30 грудня 2015 р.

Атмосферно, глибоко і нецікаво

Завжди радію, коли збірки малої прози перемагають у поважних конкурсах або принаймні потрапляють до коротких списків. Свого часу до короткого списку "Книги року ВВС" потрапила збірка оповідань Ярослава Мельника "Телефонуй мені, говори зі мною", яка мені дуже запам'яталася і вразила. Довідавшись про збірку Василя Махна "Дім у Бейтінг Голлов" і про її перемогу в цьогорічній "Книзі року", я потирала руки від передчуття: знову мала проза, знову щось невідоме для мене, знову читацьке відкриття!
В принципі, відкриття сталося  - я ознайомилася з творами сучасного емігранта про емігрантів, для мене це новий читацький досвід. Також я оцінила атмосферність текстів - з погляду стилю написано дуже добре, все гармонійно, нічого зайвого, влучно, стисло і багато, урівноважено. І так від тексту до тексту.
І все було б добре, але я, на щастя чи на жаль, чекаю від новел цікавих сюжетів, а цього у Василя Махна немає. Зате є філософічність. психологізм і багато інших гачків, на які ловиться читач (переважно філолог). Я, хоч і філолог, але у блозі "вимикаю" цю функцію і не вдаватимуся в образи-символи-метафори. Хоча про один, найважливіший. згадаю.
Більшість оповідань - хай який простір (американський, український) змальовано - присвячені пошуку дому, пристанку. Пара емігрантів із новели "Дім у Бейтінг Голлов" купує собі будинок на березі океану, але білі плями минулого не дозволяють їм побудувати спільне щастя. Цей дім (ця країна, ці люди?) не стають рідними, лишається тільки споглядати за життям, ніби за хвилями океану крізь скло будинку. Цей текст мені найбільше сподобався з усіх, але його не можна і не треба переповідати, можна тільки прочитати і насолоджуватися. Або нудитися, якщо ви чекаєте від тексту сюжету і не любите півтони. Я от не дуже люблю, і цей відгук виходить таким куценьким саме тому, що про півтони писати тяжко і марно. А в рейтингу "Книжка року ВВС" були й цікавіші і не менш добре написані книжки - той-таки "Аптекар". 
...Закінчила читати книжку Василя Махна на ескалаторі в метро (хоч, може, такі твори треба читати в кріслі при лампі). Розглядала обкладинку, де за прибережними валунами видніються спокійні хвилі океану. Підвела погляд і побачила дівчину, яка перегортала картки з англійськими словами, вочевидь, перед тим заучувала їх, а тепер подумки перевіряла себе. Вона тримала картку зі словом "shore", а я дивилася на берег на обкладинці.

Немає коментарів:

Дописати коментар