середа, 23 грудня 2015 р.

На смак - ніби смажені зелені помідори

"Про що може йтися в книзі під назвою"Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"?" - думала я, вкотре натрапивши в рекомендаціях на рубрику "must read". А тут ще подруга, літературний смак якої поважаю, здивувалася: "Ти досі не читала? Як?"
Врешті-решт, прочитала. Щоправда, спершу не вірилося, що дочитаю: було нуднувато і солодкаво. Але зсередини "втяглася" і зараз, у принципі, сама можу порадити цю книжку. Хоча не без засторог.
У бестселері Фенні Флегг ідеться про життя американських жінок в роки "Великої дерпесії". Іджі Тредгуд і Рут Джемісон мають своє кафе, що славиться не тільки смачними стравами, але й надзвичайно теплим і приязним ставленням до відвідувачів незалежно від того, якої вони раси. Багато років потому у притулку для старих Нінні Тредгуд розповідає випадковій слухачці Евелін про події свого минулого, повсякчас повертаючись у спогадах до кафе "Зупинка" і історії його власників і відвідувачів. Евелін, свекруха якої теж перебуває у притулку, спершу не знає, куди подітися від нав'язливої бабці і її історій, однак з часом вони з Нінні стають подругами, і Нінні, яка доживає віку в притулку, відкриває в Евелін, що переживає кризу середнього віку, спрагу до життя і віру в себе. Саме для цього й потрібні друзі, хіба ні?
"Смажені зелені помідори" - це книжка про жіночу дружбу в дуже різних її виявах. Можна сказати, це дуже феміністична книжка: у межах свого кафе жінки створюють ідеальний світ, де немає жорстокості, несправедливості, де всі життєрадісні і добрі... Аж доки не втручаються чоловіки. Відповідно, впевнена, що мало якому чоловіку може сподобатися ця книжка. Більшість її сприймуть за занудну і упереджену.
Знахідка твору - образ Іджі: красивої пацанки, яка закохується в подругу і все своє життя покладає на те, щоб зробити їїї щасливою і вберегти від негараздів. Однак жодного разу автор не вдається до натяків на фізичну сторону такої любові (і слава богу). Ба більше, мені здається, що Рут, в яку Іджі закохана по вуха, сама не є лесбіянкою і сприймає ставлення Іджі до себе як вияв дружби. 
Після того як виявилося, що чоловік Рут усіляко її принужав і бив, Іджі без роздумів вдерлася в помешкання Рут і забрала її, вагітну, до себе подалі від психа. Однак коли через деякий час садист зник, виникла підозра, що його вбито. Поліція шукає вбивцю, і хоч тіла ще не знайдено, на лаві підсудних опиняєтсья Іджі. 
Насправді детективна лінія роману не головна. Зачаровує інше - атмосфера, яку вдалося створити авторці. Усі образи яскраві, багато гумору, багато легкості й оптимізму, доброти й життєствердності. Попри сумні події, яких у книжці чимало, книжка світла, бо головні персонажі - оптимісти. Коли оптимістична Нінні, на життя якої випало багато випробувань, спілкується з молодою ще Евелін, яка постійно перебуває в депресії і заїдає її шоколадом, мимоволі задумуєшся: чому сучасні люди такі депресивні? Чому здається, що в наших бабусь і дідусів усе було ніби простіше, чому вони були ніби щасливіші, а ми колупаємося в своїх сміховинних негараздах, не вилазячи з депресії? Тому що бути оптимістами - це теж хист, який треба виховувати в собі, або... переймати його в інших людей, як Евелін перейняла в Нінні.
Іще впадає у вічі думка, що життя в жіночому суспільстві досконаліше, ніж коли світом панують чоловіки. Чоловіки постають як гвалтівники - не одна з героїнь свідчить, що секс не приносив їй аніякісінького задоволення і що можна було б прекрасно обійтися і без нього. 
Жінки у книзі  поза расовою дискримінацією, жінки вміють виховати дитину щасливою, жінки проти конфліктів. Упродовж усієї книжки чоловіки тільки те й роблять. що гноблять інших, б ють, убивають, воюють, а жінки ж, навпаки, рятують, годують, втішають, веселять, піклуються. Як тут не згадати про феміністичні рухи і теорію про те, що за матріархату воєн не існувало б? 
Цікавою є думка, що виховання дитини в, по суті, одностатевій сім'ї, де всі піклуються одне про одного і поважають одне одного, цілком може бути прийнятним. Це краще, ніж коли дитина зростає в родині, де тато за кожної нагоди лупцює маму і гвалтує її. Однак, знов-таки, може, я неправильно сприйняла Іджі, і вона все ж не лесбіянка, а просто вірна подруга? Не знаю, треба поцікавитися в тих, хто читав.
...А взагалі, за книжкою, не варто зважати на суспільні умовності, якщо душа підказує вчинити інакше. Живемо тільки раз, кому яке діло? Треба жити, дружити, веселитися, нести відповідальність за свої вчинки, не боятися маленьких безумств і не відмовляти собі в задоволенні куштувати смакоту - і почати можна зі смажених зелених помідорів, рецепт яких можна знайти на сторінках книжки. Смачного!







Немає коментарів:

Дописати коментар