Давно, дуже давно я не читала таких книжок. Мабуть, зі школи, класу так з десятого-одинадцятого, коли мені подобалося страждати з багатьох приводів, а книжки, що потрапляли до рук, вчили, що кохання - це красиве, затишне і неминуче страждання. І я з великим натхненням упивалася такими книжками, мені подобалося бачити кохання нещасливим. До речі, саме тоді я й прочитала "Самотність у мережі" Януша Леона Вишневського, і у віці 16 років задумувалася про самотній світ, у якому двом людям завжди щось перешкоджає зустрітися. Або якщо вони зустрінуться, то їм щось заважатиме зберегти свої почуття. 10 років тому фінал, коли закохані нарешті зустрічаються, але разом не можуть бути, і один вкорочує собі віку, здавався мені вмотивованим. Зараз я вважаю його невдалим, притягнутим і нереалістичним. Зараз до мережевого кохання у мене зовсім інше ставлення: так, я знаю людей, яким воно завдало страждань, але ще більше інтернет-знайомств серед моїх знайомих переросли у шлюб. Моє, до речі, теж.
Словом, я досить швидко переросла захоплення книжками на зразок "Самотність у мережі", і прочитати нові творіння Януша Леона Вишневського у мене ніколи не виникало бажання. Аж ось мені вручили книжку "Кульмінація" зі словами: "Ти мусиш це прочитати".
Композиція книжки мене здивувала: до неї увійшли 8 оповідань Януша Вишневського і... 8 оповідань сучасних українських письменниць, про двох із яких я навіть не чула. Як я розумію, за задумом жіночі оповідання мали б постати іншим поглядом на певну проблему, запропоновану у творів Вишневського. Такий собі художній діалог, два погляди на кохання з чоловічого та жіночого боків. Якщо чесно, не все склалося в цих діалогах: деякі тексти ніби зумисне припасовані до "чоловічих", і жодного діалогу там нема: два тексти живуть окремим життям. Єдиний діалог, що склався, - це твори Вишневського "Коханка" і Ірен Роздобудько "Коханець". Попри те, цікаво було знову упиватися "страдашками", співчувати персонажам, не заморочуючись виправданістю такого композиційного експерименту. Вочевидь, у мене стався рецидив за творами про кохання.
Ще до того, як я розкрила книжку, виникли побоювання, що розчаруюся в новелах Вишневського, як сталося з Гавальдою. Одразу скажу, що це значно вищого рівня твори з добре прописаним сюжетом і багатьма унікальними "фішками".
Одна з "фішок" "Кульмінації" (я зараз говоритиму тільки про твори Вишневського) - це підкреслена тілесність. І тут не тільки і не так про секс (якого тут аж за край і значення якого, як на мене, трохи перебільшене), як про різні хвороби. Автор пише про те, яким чином хвороби і травми впливають на життя людей, причому згадує і дуже рідкісні, як-от "Синдром прокляття Ундіни", коли хворий втрачає здатність дихати автоматично, але свідомо може "запускати" дихальні процеси. Героїня, яка страждає на цю хворобу,постійно перебуває під наглядом свого "няня" Якоба, у якого закохується і який ставиться до неї з більшим теплом, аніж її батьки. У ході оповіді виявляється, що задовго до народження дівчинки, її батько занапастив життя Якоба, але доля звела їх знову, коли через багато років для тяжкохворої дитини треба було знайти доглядальника.
Інші персонажі збірок страждають на наркозалежність, хвороби серця, анорексію, менопаузу, психічні розлади, що призводять до бажання самогубства; рибалці із оповідання "Замкнутий цикл" у результаті нещасного випадку відтяло ногу, але він значно більше страждає від того, що тепер його покине кохана, яка насправді ним завжди користувалася... Хлопчика із твору "Кров"згвалтували, і він не знайшов у собі сили отямитися навіть багато років по тому; після втрати коханого дівчина із новели "Anorexia nervosa"стрімко починає худнути, бо не може і не хочу продовжувати свій життєвий шлях... Усі ці твори - про любов, яка зникає, і про наслідки, які можуть статися з людьми після усвідомлення, що все найкраще у їхньому життя лишилося позаду, і треба вирішити, як жити далі.
Але хай скільки крові пролито на сторінках книжки, усі ці психічні і фізичні відхилення - це тільки тло. Уся книжка присвячена коханню - його відтінкам: від пристрасті до ненависті, від наївності до одержимості. Тільки він і вона, тільки те, що між ними. Від такого я як читачка відвикла: завжди десь вклиниться якась соціальна проблема, якась історична подія, яка неодмінно відволікає: непристойно ж бо писати тільки про любов. Але тут - тільки любов, і часом таке читання дуже наповнює.
Є одне оповідання-виняток "Шлюбна ніч", в якому йдеться не тільки про кохання, а більше про одержимість обов'язком. Автор бере за основу сюжету рішення Магди і Йозефа Геббельсів не чекати трибуналу і вбити своїх дітей, а потім накласти на себе руки. Тут також розказано про Єву Гітлер, її першу шлюбну ніч із Адольфом Гітлером і їхню смерть наступного дня після весілля.
Щодо оповідань українських письменниць, то кожна з них лишилася у своєму репертуарі: Ірен Роздобудько, яка, як на мене, може майстерно написати про будь-що, чесно виконала завдання і написала інший погляд на ту саму проблему, що була у новелі "Коханка" Вишневського. Твір Галини Пагутяк, як завжди, пізнавальний, як завжди, пов'язаний з Урожем і його минулим, але дуже і дуже опосередковано стосується "Шлюбної ночі". Ну а Марія Матіос лишається вірною своїм психологічним колізіям - традиційні для її творів ревнощі і зради вирують у середовищі однієї селянської родини. А взагалі помітила таке: у творах Вишневського жінки переважно хороші і добрі істоти, що заплуталися в собі. Автори-жінки часто зображають жінок підступними, підлими, цинічними, мовляв, так вам і треба!
Хай там як, а "Кульмінацію" читати цікаво, і якщо "дует" Вишневського і котроїсь із наших авторок, на мій погляд, не вдавався, я просто сприймала тексти як окремі самодостатні твори. Хоча не скажу, що без них книжка багато втратила б.
Якщо і у вас зимовим незатишним вечором трапляться рецидиви за книжками про кохання, та ще й написаними визнаним "жінкознавцем" Янушем Леоном Вишневським, беріть до рук "Кульмінацію". Є шанси, що вам сподобається
Немає коментарів:
Дописати коментар