Кому "Аптекар", а мені - "Кат"

Із Винничуком у моєму читацькому досвіді склалася дивна ситуація: мені нудно на його презентаціях, я часто обурююся з приводу його зарозумілих витівок і інтерв'ю, дратуюся від порнографічних описів, якими рясніють сторінки його романів і таке інше. Тому коли виходить якась книжка я кажу собі - ну ні, цього разу я не поведуся. Але часто-таки ведуся.Мабуть, передусім  на безмежну, нереальну фантазію автора: що цього разу він утне?
Не те щоб мені не сподобалося "Танго смерті". Сподобалося, цікаво читати. Але я засумнівалася в достовірності всього, про що Юрій Винничук писав.Чорно-білий поділ людей.Від цього відгонить соцреалізмом.
Але ось побачив світ "Аптекар". І от я знову в метро читаю Винничука.Розгортаю сторінку, другу, десяту. І якось непомітно ловлю себе на думці, що читаю із задоволенням і азартом. На щастя, хист Юрія Винничука дозволяє йому бути різним і вгодити навіть таким вередливим і бридливим читачам, як я.
По-перше, ця книжка не повчає, не розказує тупим, хто хороші, а хто - погані. По-друге, у книжці нема надміру еротичних сцен. Нещодавно я читала "Мальву Ланду", тому можете уявити моє здивування).
На який гачок тоді можна спіймати читача? Правильно, на засилля кривавих сцен страт. Це не дивно, бо хоч книжка і називається "Аптекар", проте для мене найцікавішим персонажем виявився кат Каспер, життєва історія якого викликає не тільки вмотивовану відразу, але й співчуття.Особливо, коли кат закохується в свою жертву й рятує її.
Тепер, власне, про аптекаря Лукаша Гулевича, медика, що здобув освіту у Венеції, але через певні перипетії вимушений працювати під чужим іменем аптекарем у Львові. Дуже цікаво написано про тогочасні медичні практики, про забобони. Видно, що автор ретельно вивчав добу, про яку він пише (йдеться про Львів 17 століття). Це додає твору рівню, а авторові - честі.
Так от, аптекареві Лукашу-Мартину випало бути судовим медиком і мати справу із засудженими до страти - робота не з приємних. Однак раптом його будні набувають барв завдяки асистенту Лоренцо - насправді дівчині Юліані, яка перевдягалася на хлопця, аби здобути медичну освіту, недоступну на той час для жінок. Між тим у місті жорстоко вбивають повію - і Лоренцо-Юліана, Лукаш-Мартин, а також кат Каспер беруться за розслідування.
До цього моменту роман написано бездоганно: цікаво, жваво, динамічно. Але щойно ти радієш, що, виявляється, цей роман - ще й інтригуючий детектив, автор навіщось уповільнює оповідь, поринаючи в різного штибу роздуми - про жінок і їхнє місце, про медицину і т.д. Звідкілясь навіщось береться Юрій Немирич зі своїми віршами. І от я вже трохи забуваю, про що йшлося раніше. Нитку втрачено, мою читацьку довіру на певний час теж.
З детективним сюжетом, я вважаю, не дуже склалося. Трохи розмита розв'язка. Я такі фінали називаю "Танцював, танцював - та й не вклонився". Однак все ж така-сяка інтрига збереглася. Я, наприклад, чомуь думала, що винних покарає Каспер) А потім постане питання, як карати ката і хто його страчуватиме:) Але я помилилася. Хоча Каспер від того не перестав бути знахідкою цього роману.
Але разом із тими треба бути чесною  - роман-таки цікавий, пригодницький. Його написав майстер, який хоч і "не моєї групи крові", як любить казати Оксана Забужко, а проте його письменницьку вправність, годі заперечувати. І я цього теж не робитиму. А роман почитати раджу.  Можу навіть поділитися:)