понеділок, 16 листопада 2015 р.

Метелик, прикутий до візка

Є такий відомий фільм "Скафандр і метелик" за мотивами книжки Жана Домініка Бобі, журналіста, якого паралізувало після інсульту, і він тільки завдяки кліпанню ока зміг написати бестселер. Я не читала цієї книжки, однак фільм з Матьє Альмаріком у головній ролі мене вразив. Упродовж майже всього фільму його персонаж нерухомо сидить у кріслі, мовби у скафандрі, і здається, що довкола вакуум. Поволі ти звикаєш до атмосфери, аж раптом флешбеком показують сцену, в якій іще здоровий персонаж і його коханка руками їдять мідії. І в цих рухах скільки життя, скільки енергії, це не руки - це метелики, що пурхають від тарілки до рота, до губ коханої, до її тіла. Метелик крихітний, а проте його коротке життя усе в русі. Метелик - це і є рух, метелик - це саме життя, його динаміка і краса. Мабуть, невипадково саме про метелика згадала авторка зовсім іншої за "тяжкістю", а проте дещо схожої за темою книжки. Українська письменниця Оксана Радушинська назвала свою повість "Метелики в крижаних панцирах".
...Її батьки і брат загинули в автокатастрофі, а вона - вижила. Ну... Якщо можна назвати життям існування візочниці-сироти Ярини. На цьому логічно вибудувати трагічну картину безвиході, вдатися до безкомпромісного реалізму в змалюванні страждань юної дівчини. А можна вчинити інакше: наповнити оповідь теплом і оптимізмом, створити світ добрих і чуйних людей, показати, що справжні почуття не бояться випробувань. І що мрії здійснюються.
Не бажаючи видатися тюхтієм в очах сільських товаришів, Артем залазить за ними в чужий будинок, щоб викрасти 800 з чимось гривень. Однак вже втікаючи, він несподівано зустрівся поглядом із дівчиною у візку, яка, налякана, не сказала й слова. Чомусь промовчала й тоді, коли впізнала його у відділенні міліції, але не виказала. Мабуть, зрозуміла, що він просто опинився не в тій компанії. Чи, може, щось інше?
Словом, Артем теж у неї закохався. Як і кожна щира дитяча любов, ця почалася з дружби. Щоправда, на заваді прогнозовано стала мати Артема, яка заборонила спілкуватися "з інвалідкою". Досить типовий конфлікт.
А далі все як у фільмі "Вам і не снилося". Любов і дружба долають усе. І коли всередині ти танцюєш, то візок не стане на заваді. Головне - зустріти завзятих мрійників, здатних на вчинки. 
Це книжка для дітей. Це важлива заувага. Діти ніколи не задумаються над тим, що в книжці є незакінчені лінії, дещо клішовані образи, в дечому надумані деталі. Дітям важливо, щоб було цікаво й динамічно. І щоб добро перемагало зло.
Я вже не дитина. На жаль, я можу відволіктися думкою на те, що тема стосунків Яринчиного дядька і його старшого сина добре почата, але абсолютно незавершена, обірвана. Мене здивував той факт, що через єдину істерику Артема батьки його відправили до Польщі (ніби він псих). А про стосунки між Яриною й Артемом можна було оповісти трохи більше. Та й поява пані Ядвіги сприймається як "бог з машини"... Але в дечому я таки дитина, бо я вірю в красу танців - навіть якщо  партнерка на візку. Я вірю, що дитяче кохання своєю безпосередністю руйнує стереотипи і може навчити дорослих милосердю, прощенню. Слово честі, я навіть вірю, що можна влаштувати благодійний концерт і витягти з тенет приреченості іншу людину. Адже світ - не без добрих людей. Він буває жорстокий і несправедливий, але часом він безмежно людяний, у ньому торжествує любов.
Одна моя подруга іноді ностальгує за "старими добрими радянськими книжками". У тому розумінні, що хай вони не завжди реалістичні, але читаючи їх дитиною, ти розумієш, що є чорне, є біле, а ти вибираєш для себе щось одне. І хочеться бути вірним, добрим, щирим, здатним на самопожертву. "Метелики в крижаних панцирах" - саме така книжка: цікава, динамічна і безмежно добра, оптимістична. Я думаю, підлітки, які звикли упиватися чорнухою і думати про смерть, побачать світ в інших барвах, якщо прочитають про метеликів, яких навіть панцир не спинив, коли вони захотіли припасти до квітки життя.


1 коментар: