"Діти з Долини Райдуг" - це перша книжка із циклу про Енн Ширлі, у якій самої Енн Ширлі (Блайт) насправді майже нема. Вона час від часу з'являється як ідеальна мама ідеальних дітей, але одразу ж губиться у своїх щасливих турботах. Попри все, саме ця частина найбільше нагадала мені мою улюблену першу: я знову потрапила до світу дитинства, та цього разу вже не однієї дівчинки, а цілих десятьох маленьких усесвітів. П'ятеро з них - це діти Енн і Гілберта, четверо - діти пастора Мередіта, що оселився в Інглсайді, одна - приблуда Мері Ванс, доля якої частково нагадує долю маленької Енн, однак Мері годі дорівнятися до Енн у досконалості:)
Саме цю книжку я відкладала від читання ще зі львівського Форуму. Прорвало мене читати "на злобу дня", багато відкриттів мене чекало. Але після "Аеропорта", попри ревне прагнення відкривати для себе далі літературу про війну, я відчула, що досить виснажилася емоційно.
Так я взялася за "Дітей із Долини Райдуг".
Правду кажучи, не всі книжки з циклу про Енн однаково цікаві. Ця - не найгірша, але й улюбленою вона не стане. Однак що мені справді сподобалося, так це те, що авторка привернула читацьку увагу не до взірцевої родини Гілберта й Енн Блайтів, а до дитячих проблем дітей пастора-вдівця. Серед цих проблем - не тільки дитячі часто надумані турботи, а й справжні насущні клопоти, які лягли на плечі дітей.
Утім, як і завжди, все складається якнайкраще, дружба і любов перемагають тимчасові труднощі. Улюблений персонаж цієї книжки - це Фейт Мередіт. У ній палає той збитошний вогник, за який я свого часу полюбила Енн. Вона знаходить вихід зі, здавалося б, нерозв'язаних проблем і цим переконує, що багато проблем здаються неподоланними тільки тому, що дорослі втрачають таку чудову дитячу рису, як щирість, безпосередність і сміливість.
Є ще одна приманка, на яку я ведуся від книжки до книжки. Це неперевершений переклад Анни Вовченко і просто блискуча редакторська робота. Якщо хтось звернув увагу на слово "збитошний" у пості, то саме завдяки цій книжці воно й купа інших чудових українських слів збагатили мій лексикон:) Моя колега, дуже для мене авторитетна, сказала якось про ці книжки: "Читаю і розумію, що тут нема помилок, робота редактора й перекладача - взірцева". Я теж так думаю. Читати цикл про Енн в українському перекладі - справжня насолода. Так що це великий успіх видавництва "Урбіно" .
Наскільки я знаю, восьма книжка серії - остання. Уже передчуваю, що куплю її на "Книжковому Арсеналі" у прийдешньому році. А, може, ще раніше? Хочеться відтягнути прощання з такою милою серцю серією. Краще подумаю про те, що мама вже дочитує четверту книжку. Цікаво, які її враження? Приїду додому - спитаю.
Немає коментарів:
Дописати коментар