Нова опера, знайомий Іздрик

Зараз буде хитра спроба підігнати пост про музику в блог про сучасну українську літературу. Привід є: у понеділок у клубі "Атлас" відбувся літературно-музичний експеримент – треп-опера "Воццек".
Може, хтось прийшов на харизматичного Іздрика, автора роману "Воццек" і багатьох збірок поезій, але я долала кучугури по дорозі в "Атлас" передусім заради музики, тому що вже кілька років перебуваю в дикому захопленні від того, що роблять хлопці й дівчата з Нової Опери. Щоб не пояснювати своїми словами, що таке Нова Опера, просто додам фрагмент з їхньої сторінки у фб:

Мені пощастило побувати на таких виставах, як "Коріолан", "Йов", "Вавилон" і ось тепер змогла побачити "Воццека" – синтез музики й літератури. 

Трохи про мої враження від роману і загалом від творчості Іздрика. Дуууже спрощено кажучи, "Воццек" – безсюжетна історія про психа і кохання, про кохання як хворобу, про хворобу загалом. Роман я читала років сім тому і, звісно, в пам'яті лишилася тільки пляма враження. І це враження хороше. Мабуть, із цієї причини я за студентських часів прочитала ще кілька збірок Іздрика. Від них враження вже не хороше, а різне: тобто були, як завжди, вірші, які зачепили й змусили ставити статуси з Іздрика на сторінці в контактіку (бо тоді я ще була вконтактіку і навіть думала, що статуси з поезій можуть бути комусь цікавими). Однак з-поміж Іздрикових віршів виявилося  чимало й такого, що просто минало повз. Здається, я тоді ще була підписана на жж Іздрика, де вірші з'являлися мало не щодня. Їх швидко виявилося too much, вони почали нагадувати конвеєр (хоч, може, то й було задумано як гра), і з часом я забула не тільки про Іздрика, а й узагалі якось підзабила на поезію. 

І ось Іздрик з'явився на моєму читацькому овиді як фігурант "Воццека" в контексті Нової Опери.Тепер про Нову Оперу. Розсмакувати цю музику мені допомогла подруга Аня, запросивши на "Коріолан" в останній день зими 2014 року. Це було химерно і круто. Що одразу зачаровує, так це вокал артистів, оригінальна сценографія і замежна музика, в якій поєднуються мелодійність і надрив, класика й експеримент. Оскільки писати про музику – справа марна, просто додам фрагмент з "Коріолану". Зверніть увагу на божественний вокал Мар'яни Головко. Фрагмент опери "Коріолан"

Фото: Anastasia Mantach, Artem Galkin

Власне, і на Воццеку мені найбільше запам'ятався вокал Мар'яни Головко, Андрія Кошмана й музичні експерименти. А от монологи Іздрика трохи розчарували: якісь банальності про зомбі і людей, яким потрібна любов (не тягне ані на стьоб, ані на одкровення). Виходить, що хай яким оригінальним є Іздрик, цього вечора музика була оригінальнішою. Так, символічне харакірі Іздрика й кишки з тканини трохи пожвавили дійство, та все одно, згадуючи "Воццека", я передусім згадуватиму музику і вокал.  Хоча якби замість монологів було більше поезії, може, запам'яталися б ще й вірші. 

Хай там як, мета цього посту не критикувати Іздрика (на колір і смак...), а  розповісти, що в нас є неймовірно круте явище під назвою "Нова Опера". Цей феномен – ще один залізобетонний аргумент, що з музикою в сучасній Україні все ок.