Мала проза – велике задоволення

Якщо підсісти на малу прозу, то зупинитися шансів нуль. Книжкові хробаки добре знають, що хороша мала проза – це не просто красиве і корисне, та ще й невеличке за обсягом. Новели й оповідання випрацьовують стійку любов до концентрованої оповіді і можливості протягом короткого часу читання прожити багато емоційних досвідів. Тут нема нічого зайвого, художні деталі не для красного слівця, а навантажені самостійними смислами й беруть участь у сюжеті. Щоправда, читання коротких текстів  – це ще й додаткова читацька робота над собою, адже мала проза часто лишає читача напризволяще з несподіваними істинами, що б’ють під дих, коли перегортаєш останню сторінку. І не варто сподіватися на автора – він не підкаже на берегах, що хотів усім цим сказати. Він покаже людей у якихось специфічних ситуаціях – а далі, читачу, мудруй, як це розуміти і що це може означати для твого життя.

Перекладні новинки малої прози

Еліс Манро “Забагато щастя” (Видавництво Старого Лева, переклад Євгенії Кононенко)

 «Це збірка оповідань, не роман. Це відразу розчаровує. Це ніби вмить применшує цінність книжки, робить з автора прохача біля брами великої літератури, якого не пускають всередину», – так пише Еліс Манро в одній зі своїх новел, і ми відчуваємо іронію – адже сама канадійка все життя лишається вірною малим прозовим формам і її аж ніяк не можна назвати прохачкою біля брами великої літератури.  

Український переклад збірки канадської письменниці Еліс Манро є однією з найочікуваніших цьогорічних новинок щонайменше з двох причин: по-перше, авторка є лауреаткою Нобелівської премії (2013) за здобутки в царині малої прози (що трапляється нечасто). По-друге, у нас Манро досі не видавали, тож довідатися, як Нобелівська лауреатка звучить українською, просто маст для книголюба.

Отже, «Забагато щастя». А щастя – це саме те, що насправді відсутнє в сюжетах десяти творів збірки. Натомість у них ідеться про маленьких людей і їхні великі життєві драми. Рецепт такий: пересічна людина+неймовірна подія в її загалом одноманітному житті+відсторонена, урівноважена оповідь, засобами якої найстрашніші моменти подані лаконічно, ніби між іншим – прочитали, поїхали далі. І саме це створює гнітючий ефект заціпеніння, коли посеред сторінки всередині все стискається, і ти не встигаєш усвідомити – що це було? Невже таке жахіття можливе? 

Посварившись із чоловіком, жінка на ніч втекла з дому до подруги, щоб наступного дня, повернувшись, застати трагедію; двоє дівчат у дитинстві втопили третю і воліли б про це забути; мама-тато-сестра–я – щаслива сім’я – оце вже наврядчи, якщо сестра розумово відстала і тобі доведеться після смерті батьків доглядати її...  Без прикрас, але і без моралізаторства авторка подає слизькі сторони родинних взаємин, перетворюючи зовні добропорядні території шлюбу, дружби і навіть випадкових стосунків на морально-етичні прірви.  

Окремий привід почитати збірку “Забагато щастя” – стиль Еліс Манро. Саме неквапність оповіді, і  її ощадність у зображенні подій із життя персонажів абстрагує, заколисує читача, і він ніби споглядає всі ці страшні події відсторонено, з вимкненим звуком. І тільки один звук чути неухильно – цокання годинника як нагадування, що невблаганний час життя короткий, і все можна пережити, але не все виправити. 

Ерік-Емманюель Шмітт

“Концерт пам’яті янгола” (Видавництво Анетти Антоненко, переклад Івана Рябчія)

Новоперекладена книжка Еріка-Еммануеля Шмітта – саме те, що можна назвати взірцевою збіркою новел. Саме збіркою, а не зібранням: кожен-бо текст, хоч і збудований на різних конфліктах, усе ж об’єднаний одним символічним образом, який у кожній історії трактується по-своєму. Це образ покровительки зневірених – Святої Рити. В одному творі до нього звертаються по допомогу й пораду, в іншому його експлуатують з комерційною метою і перетворюють на наліпку для чашок чи підсвічників. Тобто загалом збірка – велика історія про один символ, але при цьому кожен твір – “роман, зведений до своєї суті”, філософська пригода з непересічними персонажами. 

Що найбільше вражає і захоплює у творах Шмітта, так це непередбачуваність розвитку образів і невстигання звикнути до них. Єдине, що завжди точно відомо: кожен персонаж, що його зустрічаємо на початку, наприкінці короткої новелістичної пригоди стане зовсім іншим. Завдяки дивовижному авторському вмінню перевертати все догори дриґом на території маленького тексту читач не встигає дивуватися з того, що ненавидить Авеля і співчуває Каїнові. Хоч ще кілька сторінок тому було навпаки. 

Окремою приємністю для любителів малої прози стане післяслово автора, де він освідчується у коханні жанру новели й розповідає, як намагається повернути повагу до нього у Франції й за її межами. «Новела дає письменнику владу над часом, дає змогу творити драму, паузи, несподіванки, смикати за нитки емоцій і знань, а потім несподівано опускати завісу», – вважає автор.

Юркі Вайнонен «13 новел» (видавництво «Комора», переклад Юрія Зуба)

«13 новел» фінського письменника Юркі Вайнонена – це подорож химерними лабіринтами абсурдної прози. Це саме той випадок, коли ви не можете здогадатися, куди вас заведе сюжет – за кожним поворотом нова несподіванка. Усе починається пересічно – пропав чоловік, дружина й поліція його шукають, він лишив записку. А потім виявляється, що чоловік поселився… у стегні дружини, адже буквально хоче бути з нею єдиним. Або мисливець вийшов на лови і побачив чудову загадкову дівчину. Проте, забажавши від неї поцілунку, він не міг знати, що насправді криється за прекрасною зовнішністю і хто насправді кого вполював.  13 новел – це 13 прекрасних, вражаючих метафор в сюрреалістичному обрамленні, це твори, що ставлять питань більше, ніж дають відповідей. Вони припадуть до душі читачам, що люблять письменницькі ігри з реальностями, цінують іронію у творах і охоче відшукують свої прочитання в абсурдистській прозі. 

Елізабет Страут «Олівія Кіттеридж» (видавництво «КМ-Букс», переклад Галини Цимбалюк )

Ця книжка ідеальна для тих, хто любить вбивати багатьох зайців одним пострілом. «Олівія Кіттеридж» – це роман у новелах, тому можна ознайомитися не тільки з родиною головної героїні Олівії, а і з життєвими драмами її сусідів. Дія відбувається в містечку на березі океану і це, мабуть, і все незвичайне, що є у книжці. Бо мета авторки – розповісти про наповненість буднів пересічних родин печаллю, радістю, невисловленістю. Головна приваба твору  – образ буркотливої, гострої на язик, нетактовної і непривітної Олівії і її доброго, товариського чоловіка Генрі. Як уживаються протилежності і чи можуть вони утворити щасливий шлюб? Як випадкові люди можуть втрутитися в життя й змінити його? І чи завжди справжня небайдужість має привітний лик – про це й багато іншого йдеться в «Олівії Кіттеридж». 

Георг Гайм «Злодій» (видавництво «П’яний корабель», переклад Ольги Свиріпи)

Для любителів похмурої естетики експресіонізму – хороші новини: видавництво «П’яний корабель» видало переклад посмертної збірки «Злодій» німецького модерніста Георга Гайма. Цей автор цікавий не тільки своїм доробком, а й життєписом: юнак був одним із засновників раннього німецького експресіонізму, але в 24 роки помер за трагічних обставин, а незадовго до цього описав смерть у щоденнику.

Збірка «Злодій» – це яскраве втілення всіх наших уявлень про експресіонізм. Це мотиви болю і страждання, химерні образи, естетика потворного, наснажена символічним навантаженням. Персонажі збірки – божевільні, вбивці, злодії, хвороби, всюдисуща смерть. І трохи краси згасання, краси вічності мистецтва, що його цікавлять найпотворніші вияви людського буття.

Адам Джонсон «Усмішки долі» (видавництво «Наш формат», переклад Дмитра Кожедуба)

Лихий поплутав, коли я думала, що в книжці під назвою “Усмішки долі” може йтися про щось веселе. Тепер, після прочитання, розумію, що “Оскал долі” або “Насміхання долі” могли би бути справедливішими назвами. Але не шкодую, що автор ошукав мене й змусив кілька днів морально постраждати. Мені до душі, коли книжки випробовують читача на стійкість цілком умовного поняття “моральні цінності”. Я не пройшла цього випробування, коли зловила себе на думці, що співчуваю педофілу і що хочу, щоб до начальника тюрми Штазі повернулася дружина, яка не змогла змиритися з темним минулим чоловіка.

У збірці Пулітцерівського лауреата Адама Джонсона “Усмішки долі” тільки шість оповідань, але цього достатньо, щоб вони в’їлися в свідомість й люто шматували вас кілька днів. Ситуації, у які автор занурює своїх персонажів, небанальні, складні, похмурі. Визначитися зі своїм ставленням до них складно, а якщо ви ще й вирішите добити себе й під час прочитання слухатимете “Нірвану”, як це робила головна героїня однієї з новел, будьте готові, що ваші деструктивні пориви, приспані виплеканим орієнтуванням на позитив, можуть вивергнутися й спустошити. Персонажі усіх оповідань – люди на межі випробувань долі: програміст, знерухомлена дружина якого хоче завести дитину; біженці з Північної Кореї; водій, що намагається дати раду своєму життю після урагану “Катріна”; жінка, якій видалили груди через онкозахворювання; програміст-педофіл, який створює програми викриття осіб, що переглядають дитяче порно, таким чином спокутуючи свої гріхи... У кожній з історій автор показує так звану темну сторону життя, а суперечливі характери головних персонажів перетворюють книжку з відстороненого читва на квест власними душевними закамарками.

Українські новинки малої прози

Катерина Калитко «Земля загублених, або маленькі страшні казки» (Видавництво Старого Лева)

Книжка Катерини Калитко належить до тих, де кожен текст, хоч і живе своїм життям, але укупі з іншими формує цілісний витвір мистецтва збірки. В одній частині книжки персонажі живуть у якихось невизначених географічних і часових координатах, які в казках часто окреслюють просто – за сивої давнини в альтернативній реальності. Там мешкає дівчинка, яку нерідні батьки виховували як хлопчика, там юнак наскільки одержимий своїм обов’язком допомогти місту пережити навалу, що вмуровує себе в стіну, аби таким чином зміцнити її. У другій частині ми з архаїчних часів несподівано потрапляємо в сучасність і співпереживаємо воїнові АТО, хлопчику, що збожеволів від сексуальної наруги… Та хай де і за яких жорстоких умов авторка показує своїх персонажів, новели об’єднує химерне плетиво дивовижно майстерної, естетично довершеної стилістики і цікавих, незужитих сюжетів.

Артем Чех «Точка нуль» (видавництво Vivat)

У цьому переліку книжка стоїть осібно, бо збірка Артема Чеха – це нон-фікшн про війну. До видання увійшли реалістичні замальовки з життя добровольця, що опинився на передовій. Ці твори цікаві передусім своєю документальністю й безпосередньою причетністю автора до подій, про які багато хто дозволяє собі говорити, керуючись чужими судженнями. 

 Стиль оповіді в «Точці нуль» і фокус зображеного перетворює щоденникові записи на літературні короткометражки – так влучно Артемові Чеху вдалося передати читачам свій досвід. Автор не ставить собі за мету написати якусь єдиновизначену правду про війну, натомість він описує стан людини під час цих подій, спілкування із такими, як сам. І виходить, що історія про війну перетворюється на безліч історій про людяність. 

Андрій Любка “Саудаде” (видавництво Meridian Czernowitz)

... Два мої літні ранки почалися з гугління фоток цвинтарів. Один із них, рибальський, в угорському селі Сотмарчеке, відомий закопаними до половини вертикальними човнами, що виконують роль надгробків. Друге кладовище, іменоване “веселим”, розташоване в румунському селі Сепинца і привертає увагу радісними малюнками (саме малюнками, а не світлинами) спочилих. Хрести тут яскраві, на табличках цікаві історії з життя померлих... Усе це – результат креативу місцевого теслі, який теж спочиває під “веселим” надгробком. І не те щоб я цікавилася цвинтарями, просто в новій книжці Андрія Любки так багато цікавих фактів про близькі до України, але невідомі більшості місця, що неможливо читати це видання без відволікань на гугл-пошуки.

До збірки есеїв “Саудаде” увійшло близько шістдесяти коротких оповідок-есейчиків, базованих на пізнавальних досвідах автора. Тут багато йдеться про мандри камерними, некрикливими місцями, що лежать на межі кордонів країн і цивілізацій, а тому є особливо привабливими для шукачів істинного колориту. Багато тут і про людей – відомих композиторів, державних діячів, письменників, але також і про простих смертних, з-поміж яких сусіди, родичі, друзі – усі ті, спогади про кого бентежать душу під час саудаде.  Саудаде, до речі, – період меланхолії на межі осені й зими, коли від екзистенційного й фізичного холоду найкраще зігрівають теплі спогади. Зігрівають автора, але можуть і читача розважити:  мені, наприклад, завжди було цікаво дізнатися, хто пише в газетах гороскопах і чому одним  знакам завжди пророкують цікаві вихідні з коханими людьми, а іншим – подумати про здоров’я й остерігатися неприємностей. Імовірно, що “астрологи” розправляються зі своїми колишніми. А от для друзів завжди попутний вітерець.

Хоч оповідки для “Саудаде”, за задумом автора, призначені для осіннього читання, їх добре читати влітку і надихатися на свої мандри і відкриття, щоб було чим втішатися і що смакувати під час особистого саудаде. 

Олександр Михед «Транзишн» (видавництво Vivat)

Це химерна і моторошна книжка з чесною обкладинкою. Ти не розумієш, що це, але воно дуже страшне. Так само і новели збірки – цілеспрямоване занурення в морок. Відповідно, якщо морок – не ваша територія зацікавлень, то і книжка мало схвилює, проте якщо вам до душі блукати темними сторонами життя, вам сподобається.

Ну от, дивіться:  двоє журналістів опинилися в лісі й заночували в хатинці старої бабці. Уночі бабця перекидається на повнотілу відьму й спокушає бідолашних хлопців, один помирає, другий далі марить молодицею у сексуальних фантазіях, дуже яскраво і страшно описаних. До речі, бабця – Шевченкова Катерина-зомбі. 

Або. Замучений комплексами Гриша реалізовує потребу в коханні шляхом нелегального використання штучної піхви. Чи: подружня пара наважується на експеримент зі взаємної зміни статі. Що з цього буде? Як це вплине на їхні стосунки? Це одне з багатьох питань, що ставить ця химерна, непередбачувана книжка.

Текст і картинку взято з блогу Yakaboo:  

Мала проза – велике задоволенняhttp://blog.yakaboo.ua/mala-proza-velyke-zadovolennya-10-ukrayinskykh-ta-perekladnykh-novynok/