Саспенс, авантюрний роман, трагікомедія й посібники з вивчення солов'їної

Упродовж першого тижня грудня прочитала вже чотири книженції, але про жодну не встигла написати. Так виходить, що протягом буднів я багато бігаю-їжджу, але зовсім мало буваю вдома. Оскільки думки про прочитане швидко губляться, зафіксую їх бодай у бліц-огляді.

Отже, чим закінчилася читацька осінь і почалася зима?

Юрій Винничук "Цензор снів" ("Фоліо"). Коли бралася за читання, мені було цікаво, чи перевершить Юрій Винничук попередні романи "Танґо смерті" й "Аптекар". Якщо коротко — ні. "Цензор снів" — авантюрний роман, у якому йдеться про химерне сплетіння доль двох персонажів на тлі передвоєнних і воєнних подій Другої світової в Україні й Польщі. Як виявилося, колізії життя одного з персонажів, антигероя Попеля, вже відомі зі збірки "ДНК" — складається враження, що автор просто скоротив і обробив частину роману й подарував текст збірці. Ніби нічого поганого, але я все ж мала надію, що до антології автори писали тексти спеціально, дбаючи про цілісність задуму, композицію. Вочевидь, ні. Тому й роман мені було читати не дуже цікаво, бо я вже знала якісь ключові моменти, сюжетні ходи.
З-поміж переваг роману — вміння автора створити суперечливого персонажа, через пристосуванство якого хочеться помити руки, але в якихось моментах ніби й розумієш, що по-іншому він не міг учинити. Антигерої — це завжди цікаво, а в складних історичних умовах і поготів. Попри те, що роман написано динамічно, захопливо, як на мене, цей текст у творчості Юрія Винничука прохідний. "Аптекар" і "Танґо смерті" захопили більше. 

Рут Веа "У лісі-лісі темному" ("Наш формат") Захопливий трилер, проковтнула упродовж дня. За сюжетом молода письменниця Леонора отримує запрошення на дівич-вечір однокласниці. І ніби нічого дивного, проте цей вечір має відбутися десь у чорта на рогах — у чужому заміському будинку серед лісом. Та й з однокласницею, що колись була найкращою подругою, Лі порвала стосунки десять років тому. Логіка підказує: не треба, дівчино, туди їхати. Бо запрошення дивне, та й ліс темний. Але не було б у житті дурниць — не траплялися б письменникам сюжети :)

За стилем роман "У лісі-лісі темному" написано в найкращих традиціях роману-нагнітання. Передаємо вітання "Дівчині в потязі" й "Ми були брехунами" — і читаємо. Одразу пробачаємо авторці за типу несподіваний, але притягнутий за вуха фінал. Вибачити допоможе хороший переклад Оксани Дятел і красиве оформлення. Подруга Катя, яка поділилася зі мною книжкою (Катрусь, дякую!), у захваті ще й від чорних форзаців. Мені теж до душі, а книжці — до лиця!  

Ніна Джордж "Маленька паризька книгарня" ("Наш формат") Самотній книгар месьє Одинак має книгарню на воді, лікує відвідувачів книжками, але сам протягом двадцяти років страждає від прекрасної й виснажливої хвороби, імення якої — кохання. Колись кохана Манон покинула його, а на прощання надіслала листа, якого Одинак через погорду так і не захотів прочитати двадцять років тому. Але краще пізно ніж ніколи: книгар все-таки змушує себе прочитати листа і дізнається правду про свою кохану. Правда шокує, спонукає переглянути погляди на себе, світ, на гордощі, на любов і дружбу. Маленька книгарня вирушає в символічну подорож Сеною, щоб допомогти Одинакові з друзями знайти втрачений сенс.

Щодо стилю: мішанина. Тут і часом глибокі, а часом поверхові афоризми, і сентиментальні пригоди, і французький колорит (принаймні, так я собі й уявляю Францію), тут іронія й еротика, пригоди, рецепти, добре продумані головні персонажі і, звісно ж, багато-багато книжок. За жанром я б визначила твір як трагікомедію. Текст дуже атмосферний, тому, думаю, багатьом сподобається, багато хто пустить сльозу на останніх сторінках. Але книжка дуже ванільна. Треба бути готовим до передозування няшностей, до "ідеальних" чоловіків, які приготують вечерю, станцюють танго, відкохають як слід, розмовлятимуть завжди про доречні речі, а мовчання з ними буде таким наповненим! Ну, тобто, видно, що жінка писала:) Чоловіки так не говорять, не поводяться. Принаймні, не кожен чоловік. А в романі такі всі, і це зло, бо саме через такі тексти якраз і відбувається тепловий удар реальністю, надто в романтичних начитаних дівчат, які є головною аудиторією книжки. 

Водночас, попри дике місиво рецептів, афоризмів і елементів психологічної драми, я не можу сказати, що книжка мені не сподобалася. Так, не без умовностей, але такий жанр, і виконано бездоганно. Хоч персонажі неправдоподібні, химерні, в цьому також є родзинка. Тому назагал раджу читати. 

Далі говоритиму не про художні книжки. Вирішила почитати щось, аби вдосконалити знання рідної мови. Звернула увагу на такі новенькі видання:

Наталія Клименко, Павло Мельник-Крисаченко "Українська легко!" (КСД) — це видання виявилося мені ніби знайомим, адже йдеться про симпатичного Лепетуна (у варіаціях різних людей Перчика, Штучку тощо). Час від часу зазираю на сайт "Мова — ДНК нації", де виконую диктанти, перевіряю себе на знання наголосів, стилістики тощо. Так ось, "Українська легко!" — це ніби конспектик сайту, куди вміщено найголовніше й найцікавіше. Насправді, погортавши книженцію, зрозуміло, що не така вже українська й легка :) Особливо щодо наголошування слів, де не існує правил, а тільки аргумент "бо так є". 

Я провела експеримент і читала Лепетуна в метро. Люди не соромилися зазирати в книжку, схилялися над нею, аж часом хотілося руками відштовхнути. Ну, але я ж не "Saint Porno" читала, на здоров'я! Підсумки експерименту: Лепетун привертає увагу, формат книжки ідеально відповідає призначенню.

Ще одна корисна книжечка для тих, хто хоче вдосконалитися, — "100 експрес-уроків української" Олександра Авраменка (#книголав). А це вже конспект коротеньких відеороликів, що їх транслює канал "1+1". У книжці вміщено мовні поради на щодень, доповнені кумедними малюночками для кращого запам'ятовування. Теж корисно мати вдома. 

Ось таким плідним виявився для мене перший тиждень зими.

Далі буде! :)