вівторок, 27 грудня 2016 р.

Врятувати Біллі

Історія життя Біллі Міллігана давно відшуміла й лишилася в історії психіатрії як непояснений феномен множинної особистості. Ну, тобто коли людина щось накоїла, але поводиться ніби і я не я, і хата не моя. Причому абсолютно щиро. Бо замість цієї людини злочин скоїв хтось інший, така собі субособистість. В принципі, у кожної людини буває, що не ймеш віри, як ти міг таке вчинити, сказати, подумати. Але зазвичай ми даємо раду своєму внутрішньому демону. А от Біллі Міллігану було тяжче, в нього таких демонів було аж 24. І кожен з них  окрема повноцінна особистість зі своєю манерою мовлення, уподобаннями, страхами і силами.
Письменник Деніел Кіз, що його читачі полюбили на зворушливі "Квіти для Елджернона", написав іще один всесвітньо відомий роман. Якраз про згаданого Біллі Міллігана. Назвав роман "Minds of Billy Milligan", але новий український переклад услід за російським звучить як "Таємнича історія Біллі Міллігана". 
Історія таки таємнича. Вона базована на реальних подіях  наприкінці 1970-х років двадцятирічного ґвалтівника й грабіжника Біллі Міллігана заарештували за злочини, проте на допитах виявилося, що підсудний не розуміє, в чому його звинувачують, стверджуючи, що все це зробив хтось інший, але не він. Поки слідчі вважають, що Мілліган клеїть дурня, лікарі розуміють, що в хлопця не все гаразд із самоототожненням. Вони беруться спілкуватися з Біллі й виявляють, що його свідомість розколена, що в ній живе 24 особистості. Одна з них відповідає за логічність дій, друга  за захист, третя  за емпатію і т.д. Вони різної статі й віку: тут і раціональний Артур, що говорить з англійським акцентом,  і сильний дещо агресивний югослав Рейджен, і закомплексована лесбіянка Аделана, і діти Девід і Крістін... Спільнота хоче засудити Біллі й запроторити до в'язниці, як і належить злочинцям, проте психіатри переймаються долею Біллі й намагаються переконати суд у тому, що юнак справді не усвідомлював, що коїть. Урешті стає відомо про тяжкі дитячі травми Біллі, сексуальну наругу з боку неадекватного вітчима. Виявляється, що субособистості виникали в кризові моменти, таким чином психіка намагалася захистити особистість, витіснити страшні спогади й перекинути їх на інших особистостей.
На боці гуманістів, які поставилися до Біллі з розумінням, був і Деніел Кіз. З книги відчутно, що письменник співчуває горопашному й переконаний у тому, що місце Біллі  не у в'язниці, а в лікарні, де є шанс допомогти. Роман Кіза  це цікава й неординарна історія, в якій ідеться про кожну з особистостей Біллі, про перебіг слідства, суду й психіатричних експертиз. Усе це стартує від мегаактуальної теми  насильства над дітьми, дитячих травм і їхнього впливу на життя людини в дорослому віці. 
"Таємнича історія Біллі Міллігана"  це щонайменше пізнавальна книжка. Та головна її цінність, як на мене, у сповідування гуманістичних цінностей суспільства й способах не ділити світ на чорне й біле, а вміти подивитися на ситуацію з різних сторін. Якби цю історію писав Стіг Ларссон, автор, що теж фокусував увагу на насильстві й способах дати йому відсіч, то вітчима Біллі напевно покарали б у найжорстокіший спосіб. Але Деніелу Кізу не йдеться про те, щоб добро жорстоко розправилося зі злом. Він зосереджується на жертві й шукає способи їй допомогти.
Чи вийшло лікарям і письменнику врятувати Біллі від себе самого? Раджу почитати й довідатися. Не пошкодуєте. 


8 коментарів:

  1. От прочитавши твій відгук я трішки згадав, що зустрічав цей випадок. Хоча і не загострював на ньому своєї уваги: так, шуміло-гуділо, але скільки подібного лишається за фокусом преси?
    Не пригадаю тонкощів, а тому і твоє питання-заохочення до читачів без чіткої відповіді. бо не знаю. Але в жодному разі ніякого хеппі-енду бути не може.
    Моя позиція щодо подібних випадків? Я не гуманіст. Лікувати - так, але не в рекреаційних центрах "Райські кущі". Це повинна бути сувора клініка-ізолятор. Просто ізолювати від інших. Бо якогось усвідомлення скоєного чи розкаяння тут бути не може.
    Розщеплення свідомості - це цікаво. І насправді я притримуюся думки, що в майбутньому це буде навіть перевагою в еволюційному відборі. Але не стихійне-хаотичне перемикання між особистостями (як у Біллі), а щось типу набору особистостей під контролем метаособистості (мета-"Я"). І саме це контролююче мета-"Я" буде перемикати режими в залежності від ситуації: щоб пережити трагедію, щоб прийняти важливе рішення, щоб допомогти безпритульному. В людині всі ці суб-"Я" змішані в коктейль, і вони часто конфліктують між собою (наші сумніви, терзання і т.д.). А от в таких клінічних випадках ми можемо побачити на які режими спроможен наш мозок. І після мільйонів непридатних для існування відхилень можливо виникне мільйон перша, яка стане новим кроком в еволюції

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Власне, так і було: захисні механізми Біллі вмикалися залежно від ситуації, тобто не безладно, а продумано. Ніби хтось умисно обирав найвідповіднішу до критичної точки. І конфлікти там теж трохи були (інакше не траплялися б злочини), але все-таки з метою збереження переважно всі особистості діяли злагоджено.

      Видалити
    2. Цей хтось просто не випливав на свідомий рівень. Я не кажу, що ми повинні повністю усвідомлювати і влпивати всіма процесами, що не вспливають на рівень свідомості. Регуляція дихання, температури тіла, рівня гормонів і т.д. - на це впливає мозок без якогось дзвіночка "ку-ку, Ілюшик, може трішки адреналіну підбавити, бо щось воно мандражно якось? Якщо так, то кажи. Ну і чай-кава - тільки дай знати". Це лише для виживання нас як індивідуумів. Так, мозок підсвідомо приймає рішення ще до того, як ми свідомо прокручуємо їх. Ніби це ми з власної волі так вчинили, хоча це нам лише здаєтсья: підсвідомі процеси просто "змушують" нас так думати. Але хоча б подібну імітацію контролю, щоб у нас не було провалів як у вічно-пяних. Типу "Ілюшик, ми перейшли в режим цинічного бидлюка" і ти думаєш після цього свідомо "Хм, варто стати зараз більш цинічним. І згадати свою бидло-суть". І ти прийматимеш це так само органічно як "я хочу спати" (бо це з із підсівдомості випливають сигнали "спати тре, курча ти бліде!"). Бо ти ж не вирубаєшся як нарколептик посеред вулиці, а знаходиш найближчий смітник і вже тільки тоді влягаєшся і солодко спиш в картонній коробці

      Видалити
    3. хай що я відповім зараз, це все одно не перевершить рівень твого комента, тож я помовчу))

      Видалити
    4. http://pp.vk.me/c7002/v7002236/28c25/NDaU2v1H8YM.jpg

      Тільки що наткнувся на цю картинку. Дуже "в тєму" :)

      Видалити
  2. Десь на 2-3 курcах універу мене цікавили усілякі відхилення психіки людей, тому я читала купу всякої інформації в інтернеті. Звичайно ж, серед купи подібних історій про альтернативні особистості зіркою є Біллі Мілліган, адже якщо не помиляюся, у психіатрії це був рекорд – аж 24 інших-Я. Тема, до речі, популярна у кінематографі, є купа крутих і посередніх фільмів, але з меншою кількістю розщеплень.
    А щодо людей із такими психічними відхиленнями, то помізкувавши, дійшла для себе висновку, що це вияв надзвичайно творчого потенціалу людини, який зародився чи акумулювався за складних обставин зазвичай у дитинстві. Ні письменники, ні актори не можуть створити настільки довершені особистості, абсолютно різноманітні заі статтю, віком, характерами, уподобаннями, рівнем інтелекту.
    Проте наше нормальне суспільство, яке саме ж вигадало купу умовностей задля псевдо зручного існування у суспільстві, воліє знущатися над цими особливими людьми, впихати їм пігулки і транквілізатори і робити трепанацію черепа. Можливо, психіатрія ще не розвинулася достатньо, щоб зрозуміти користь від вивчення альтернативних особистостей цих людей.
    Я для себе не можу визначити чіткого ставлення до таких людей. З одного боку їх жаль, інколи страшно. А з іншого – цікаво, як це віддати «кермо» комусь, хто вирішить проблему і візьме на себе відповідальність. Зрештою, усі ж ми носимо маски і змінюємо їх перед різними людьми (ех, така заїжджена фраза, але…), а що, якщо альтернативні особистості – це маски просто удосконалені і відточені аж до найменших дрібниць, як-от уподобання в їжі… Але це вже тема не для книжкового блогу…
    Щодо книжок: починала читати про Біллі давно рос. мовою, не пішло. Як і «Квіти для Елджернона». Мабуть, не час для Деніела Кіза в моєму житті, сподіваюся, поки що.
    ПС: Хоча бачила цю книжку в «Ашані», і дуже довго думала, купити чи ні, все ж не купила.
    ППС: Пишу комент удруге, бо перший зник через глюк браузера((((

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. слава богу, що такий комент все ж не пропав з блогу! Бо він дуже цікавий!
      Ну, щодо Кіза, ти знаєш, що дехто взагалі плюється від його наукових фатазувань))
      Але тут, як мені здалося, написано дуже переконливо. Хоча не можу сказати, що захопливо)

      Видалити