"Нічого нема ганебнішого, ніж збуджувати ілюзії" ("Місто" в Театрі юного глядача)

2 лютого у більшості людей якщо й асоціюється з чимось, то хіба з Днем бабака. Я ж подумки кажу собі: " З днем народження, Валер'яне".

Любомир Валівоць в образі Степана Радченка

Це така профдеформація. Якось, коли працювала в "ЛітУкраїні", головний редактор допустив мене до створення книжок, і ми впорядкували літературний календар. Відтоді я знаю дні народження більшості письменників (але не роки). 13 травня, наприклад, день народження моєї мами, але я також мимоволі згадую й Панаса Мирного. Знаю, що в мій день народження ніхто з відомих письменників не народився. Найбільше їх побачило світ у вересні й жовтні: Котляревський, Довженко, Коцюбинський, Петров, Юрій Клен, Леонід Мосендз...

А у Валер'яна Підмогильного, одного з моїх улюблених письменників, 2 лютого.

Сьогодні не 2 лютого, а 2 червня. Але для мене цей день, вірніше, вечір, теж про Підмогильного, адже я нарешті потрапила на виставу "Місто" за романом письменника. На неї я взяла книжку, символічно запросивши автора на виставу. Ната, моя колега, теж принесла свого Валер'яна. Так ми вчотирьох дивилися виставу в Театрі юного глядача.

Мене сюди тягнуло не тільки тому, що я люблю роман про амбітного сільського хлопця, що підкорює місто. Просто коли я чую про будь-що, пов'язане з розстріляними авторами, мене охоплює відчай і дурне бажання довести їм, що їх не забуто. Хоча б і ходінням на виставу. 

Тому коли сьогодні спектакль завершився слайдом з фото Підмогильного, мені було до сліз. 

Сама вистава, попри тривалий час дії (3 години 40 хвилин з перервами), мені теж сподобалася. Це сумлінне відтворення оригіналу, сценарій відмінника, але не нудний, свіжий. Дуже сподобався виконавець головної ролі, щоправда, Радченко у виставі не

викликає такої огиди, як подеколи у творі. Чудова вийшла мусінька! Глибоко розкрито образ Тамари Василівни, її особистої драми. Сценічна мусінька не дуже схожа на романну, вона по-своєму тендітна, тоді як у книжці - міцна, трохи грубувата.

Зоська - норм. Маленька на зріст, екзальтована, от тільки чогось не білява. Ну, не біда.

От Надійка перегравала, її образ лишив мене цілком байдужою.

Зате мегакласний поет Вигорський! Його поява і філософсько-ірионічні роздуми розбавляли густу драматичну атмосферу. Я навіть подумала: ніхто в житті не може сумувати, якщо поруч є людинка з пивом)))

Чого бракувало? Єдиного: сцени знайомства Радченка із Зоською, коли він програвав лотерею,а вона виграла і виставила його на кпини. Бо з вистави взагалі неясно, де та Зоська взялася. 

Цікаві у виставі декорації. Музичний супровід. Кадри старого Києва. Все класно, виставу раджу кожному, особливо тим, для кого актуальне ЗНО.

Не шкодую, що арсенальний вечір розміняла на вечір з Валер'яном.

Усе одно він - і всі вони- нероздільні з моїм життям не тільки тому, що колись я впорядковувала календар.