вівторок, 10 травня 2016 р.

Бажання - штука небезпечна

Ця книжка завела мене в пастку, ошукала мене. Та спершу здивувала.
Перші сторінки, де три пригодошукачі - Джим, Білл і Джебс вирішують віднайти щастя в Африці, заворожили мене гумором, динамічністю, комічними ситуаціями. Це зовсім інакша за настроєм книжка, аніж нескінченно сумні автобіографічні оповідання, про які я раніше писала в блозі. Єдине, що споріднює першу книжку Олега Сенцова з другою, - це легкість і невимушеність стилю. Для себе я відзначила, що оповіданням трохи бракувало художності, хотілося перевірити, чи може автор написати не про себе, щось таке, що можна було б назвати роботою фантазії. О, та ще й як може!
Я не могла передбачити, що наступна книжка Олега Сенцова буде... про американців і їхні національні (як повелося думати) риси: запопадливість, винахідливість, схильність до месіанізму, жадоба до збагачення і способи, завдяки яким вони стають self-made менами (головним чином, завдяки нетямущим пігмеям нижчого сорту). За нижчий сорт автор обрав якусь малоцивілізовану країну Африки, де під час гулянки троє друзів-пригодошукачів зустріли таємничого незнайомця - на ранок ніхто не міг його згадати. Зате не випадало забути його дивне питання: яке ваше найзаповітніше бажання? Відповідно до свого розумового й емоційного розвитку, друзяки на п'яну голову забажали різного: авантюрист Джебс запрагнув вагон алмазів, глибокодумний Джиммі попросив, щоб усі люди завжди казали правду, а простакуватий і ще п'яніший Білл, який і оповідає цю історію, вирішив задовольнитися полем конопель - аби можна було забити косячок, коли душа забажає. Коли на ранок бажання справдилося, кожен почав нове життя, сповнене світоглядних випробувань.
Ось така зав'язка. І хоча зрозуміло, що жадоба Джебса буде покарана, а мудрість Джиммі - винагороджена, читати хочеться дедалі сильніше, тому що головною фішкою роману - гумором - насититися неможливо. І так я й читала і раділа. І навіть думала, що назву пост "Порція ендорфінів", - саме заради них, на думку Джиммі, варто жити на світі. Ну а мені як читачу важливо жити хорошими веселими книжками.
Я й незчулася, як зрозуміла, що десь із середини книжки читаю вже якусь іншу історію. На радість усім, хто очікував від Сенцова тексту на злобу дня, скажу: ви перемогли. Тому що автор вирішив, що досить клеїти дурня і жартувати, а час написати сатиру на суспільство. Хоч і жартувати не перестав. Але жарти в частині, де наші друзі намагаються створити демократію серед тубільців і повалити диктаторів, не такі дотепні. Іще мені завжди прикро, коли білі нитки ідей розриваються на одязі потенційно цікавих і непередбачуваних персонажів, якими ти захоплюєшся на початку книжки. Трохи розчарувалася, коли пригодницький роман перетворився на антиутопію (передбачуванішого жанру годі вигадати).
Ще більше мене розізлило, що одна з революцій тубільців була апельсиновою. І не тому, що ностальгую за Помаранчевою революцією, зовсім ні. Просто всі ці алюзії можна дуже вигідно потрактувати на користь того, що українці - це тубільці, якими керують підступні америкоси. Не вірю, що Сенцов хотів закласти в роман саме цю думку, тут, швидше, загальна і трохи незграбна у претензії на всеохопність думка про простачків-революціонерів і багатіїв, що хочуть дорватися до влади чужим коштом. Сам Сенцов іронічно пише про це так: "Эта книга написана глазами американца, а, как известно, про Америку и американцев в основном пишут только те люди, которые там никогда не бывали, поэтому и я решил не выделятся". Але у братній країні, у тюремних обіймах якої Сенцову доведеться провести чимало часу, посил про амеркосів і тубільців можна дуже навіть вигідно відчитати. Щоправда, для цього треба читати - не знаю, наскільки там цікавляться творчістю Сенцова.
Не дуже цікавляться нею й у нас, на жаль. Уявляю, яка дискусія може спалахнути довкола книжки хоча б і принагідно до теми національної ідентичності російськомовних письменників. Не вдалося мені знайти рецензій і відгуків на книжку, хоча припускаю, що так сталося просто тому, що книжку ще не встигли прочитати.
Кажуть, що роман Олега Сенцова "Купите книгу - она смешная" був у топі продажів на Книжковому Арсеналі. Що ж, почекаю на відгуки.


4 коментарі:

  1. Дещо дратує популяризація ендорфінів в широких масах. Банани, шоколад. Люди і думають "прийняв дозу ендорфінів, пару чайних ложечок - став щасливим". Але що поробиш вже... всім по барабану вникати в процеси. Простіше вибрати якесь звучне слово і з ним хибно пов'язати щастя.
    Книгу щось не хочеться читати. А для заспокоєння автора можу сказати, що може коріння ще глибше: тубільці - це слов'яни, а америкоси - заїжджі варяги? :) Тубільцем бути набагато краще, аніж америкосам: їм для щастя треба алмази, конопля. А тубільці і без цього можуть бути щасливими :)

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Привіт!!! Рада чути)
      Ти надто глибоко копаєш у цьому разі) тут тубільці змальовані якраз як маса, яку хтось кудись хоче повести, або заради реалізації своєї месіанської місії, або для збагачення. такий собі носій ідеї масовості. Розумію, що твій мандрівничий досвід не дозволяє тобі так примітивно дивитися на автохтонні народи, але література часто будується на схемах)

      Видалити
    2. Привіт. Так взаємно :)
      Щоб не флудити: зрозуміло. І тому тим паче не хочеться читати: не люблю такі спотворення лише заради літературної схеми. Дякую за цікаву рецензію
      А, і ще помітив: таке враження, що в налаштуваннях блога використувується тихоокеанський часовий пояс. Час публікації і коментів просто -10 годин.

      Видалити