Якщо нічого не знати про книжку, то красива обкладинка може стати фактором "хочу купити". От тільки уявлення, що таке красива обкладинка, формуємо не ми, а книжкові дизайнери, так само як те, що нам потрібно купити в дім, краще знають рекламники. Що мене тішить, так це те, що книжковий дизайн у нашій країні розвивається, і ми вже можемо говорити про якість обкладинки, бачити, хто економить на дизайнері й матеріалах для книжки, як-от: папір, місцевий лак тощо. Здається, вже й діти знають, що строкатість шрифтів і використання понад трьох базових кольорів в обкладинці — певні ознаки несмаку, а от функціональні ляссе, кремовий папір (з якого легше читати, ніж з білого офсетного), кольорові форзаци, експериментування із обкладинкою (інтегральна, з клапанами, із суперобкладинкою тощо) свідчать про увагу видавців до свого продукту.
І все-таки, кожен по-своєму бачить, що гарне, а що ні. Хтось (як я) любить лаконічні обкладинки з двома базовими контрастними кольорами, комусь подобаються обкладинки з використаннями у центрі якоїсь метафори (чудовий приклад — нова книжка "Нашого формату" "Сила інтровертів", де зображений синій кит, який плаває в маленькому акваріумі й символізує глибину на позір "маленької", тихої людини). Ще комусь до вподоби використання картин посеред лаконічного білого тла (серія дорослих книжок А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА)... Варіантів багато.
Сьогодні ж я зупинюся на особистих спостереженнях щодо минулого книжкового року й поділюся тим, які тенденції вдалося помітити мені зі своєї полички й поличок моїх знайомих.
Рожева інтелектуальність
Рожевий як колір гламуру й кітчу помер. Про це свідчать експерименти видавництв, які, не змовлюючись, опублікували дуже схожі за дизайном книжки рожево-білого кольору. При цьому видно, що зробити деякі з цих обкладинок ще більш стильними допоміг сірий колір. Бо сірий з рожевим живуть у гармонії.
За змістом це переважно нон-фікшн, та ще й який: секрети письма від класиків, розвінчування псевдонаукових біологічних міфів, листування Лесі Українки... Гламурний рожевий — синонім мозковитості, не інакше!
Колір "тіффані": виглядає дорого.
Я люблю цей колір, хоча й не є фанатом "Тіффані" і взагалі не люблю ототожнювати бірюзу саме з цим брендом. Але кажеш "тіффані", і всім (принаймні дівчатам) ясно, що за колір. Минулого року кілька книжок було виконано в таких відтінках (трохи темніших, ніж оригінал), і мені ці обкладинки дуже сподобалися.
Червоно-біла класика
Мені здається, що якби я була дизайнером і одного дня на мене не зійшло натхнення, я б узялася за червоно-біло-чорні кольори, бо це — безпрограшний варіант. Для мене саме ця гама асоціюється із динамікою життя, а ще білий ніколи не напружує (може, тому, більшість обкладинок — це варіації білого зі ще якимось)? Ще помітила, що білий шрифт може оновити й порятувати дизайн навіть пропащої, на перший погляд, обкладинки.
Єдине обмеження: біло-червоно-чорна гама більше працює на нон-фікшн. Бо художня література — це таки загадковість, вона просить більшої інтриги в кольорах, більше варіантів. Поєднання білого з червоним, де домінує білий, — це ніби як наше повсякдення, а книжка в такій гамі обіцяє зробити його цікавішим, функціональнішим.
Де чорне, там і вишукано
Чорних обкладинок не так багато, бо вони зобов'язують. Це складний колір, як на мене, бо межа між елегантністю й трауром тонка. Проте вже якщо ці обкладинки вдаються, то від них очей не відведеш. Дуже гарно спрацьовує, знов-таки, в нон-фікшні. Як, наприклад, суперобкладинка вже сто разів у блозі згаданої біографії Ілона Маска.
Можна помітити, що часто дизайнери використовують червоний колір, аби дати зрозуміти: це територія серйозного, і червоний тут аж ніяк "не любов", хоч чорний таки "журба".
Просто круті обкладинки
Не можу не згадати інші обкладинки, які теж сподобалися, хоч і не входять до згаданих трендів (крім однієї). Мені в них імпонує й те, що обкладинки працюють на текст, живуть ним дружно, а не окремими життями.
1. Рут Веа "У лісі-лісі темному". Дуже стильно, там ще й чорні форзаци, має незвичний вигляд і абсолютно личить до змісту книжки. Атмосфера нагнітання, таємниці, вбивства
— усе це нам обіцяє обкладинка і все це буде в книжці.
2. Марк Лівін "Бабине літо".
Мені здається, що дизайнери нечасто використовують жовтогарячі кольори, тому дуже приємно тримати в рукуах цю книжку. Вона і всередині дуже красива. Літня. Як і запевняє назва.
3, Серія книжок про Енн Ширлі.
Це окраса моєї полиці. Мені дуже подобається кольорова гама обкладинок. Кожна різна, а разом гармонійні, вабливі, нагадують про дитинство, хоча тема останньої книжки таки не дитяча.
4. Франсуаза Барб-Ґааль "Як говорити з дітьми про мистецтво ХХ століття". Строката обкладинка, яка натякає, про які твори живопису йтиметься в книжці. Дуже інтригує й виправдовує інтригу.
5. Юлія Мусаковська "Чоловіки, жінки і діти". Це той випадок, коли я абсолютно не доганяю дизайн, але він мені страшенно подобається. Просто дуже. Це не книжка, а витвір мистецтва. І головний колір небанальний. Ну а про крутість самої книжки я вже писала, тож не повторюватимуся.
6. "Що таке українська література?" Леоніда Ушкалова. Красивенний колаж, який пропонує перевіднайти уявлення про деякі феномени нашої літератури.
7. "Бути мною" Анни Хьоґлунд. Це теж витвір мистецтва. Дуже атмосферна книжка, і проблема дорослішання дівчинки в сучасному світі, подана зовсім по-новому, відверто, без прикрас. Дуже раджу всім її прочитати і погортати, є про що подумати.
8. Вільям Грілл "Антарктична експедиція Шеклтона". Ще одне неймовірно красиве видання. Обкладинку вигадали не наші дизайнери, а викупили права на оригінальну, бо фішка цієї книжки якраз у почерку художника Вільяма Грілла. Справжні пригодошукачі оцінять красу!
Розумію, але не люблю
Наостанок напишу про чотири хороші книжки, які я зроду б не купила, якби орієнтувалася тільки на обкладинки. Прокоментую трохи.
Олена Стяжкіна "Мовою Бога". З одного боку, книжка експресивна, і це обкладинка передає абсолютно точно. Але все ж вона має якийсь незакінчений вигляд, як на мене. А книжка дуже хороша й надактуальна, всім читати і бігом!
Мирослав Лаюк "Баборня". Знов-таки, обкладинка відповідає змісту, але вона відштовхує. Мені подобаються експерименти дизайнерів ВСЛ, але не всі з них приймають мої очі. Хоча назагал логіку обкладинки розумію.
Антологія угруповання "Свідки слова". Цікаві автори, багато про що можна говорити про тексти, але ж обкладинка просто вирвиоко. Тут і Шевченко, і шаржі, і жовто-блакитне ляссе, усе миготить перед очима і здається, що таке ж місиво буде й у текстах. Але там все цікавіше й у хорошому розумінні слова стриманіше.
Сергій Жадан "Тамплієри". От вже боюся, що мені закинуть, що нічого я не шарю в сучасному мистецтві, адже це ж ілюстрації самого О. Ройтбурда! Я нічого й не кажу про творчий почерк художника. Але як він співвідноситься із віршами Жадана? Видання гарне, видно, що робота неабияка, тут і папір хороший, і суперобкладинка, і багато повітря в збірці, але тісного зв'язку ілюстрацій з текстами я не змогла побачити. Може, він і є неочевидний, тож треба багато думати-міркувати, що й до чого, а, може, відповідь проста: та просто так, чому б і ні. Тому для мене це просто окремо збірка Сергія Жадана і окремо привід ознайомитися з творчістю відомого українського художника.
Звісно, згадані книжки — крапля в морі з усього, що вийшло торік. Та мене тішить сам факт, що нам є про що поговорити, чому подивуватися, що полюбити саме принагідно до книжкового дизайну. Буду дуже вдячна за доповнення цього посту в коментарях, бо підозрюю, що могла пропустити щось важливе. Кому що сподобалося? Пишіть :)
8 місце Еней ( І. Котляревський "Енеїда" )
Драма Лесі Українки "У пущі" - один із тих творів, які завиграшки можуть довести хомам невіруючим (аби тільки поцікавилися), що в українській літературі є твори зашкального рівня. І все завдяки дивовижному Річарду Айрону, талановитому скульптору, зацькованому "благочестивими" пуританами тавром ідолопоклонника. Річард Айрон - якби тільки він був у шкільній програмі - міг би навчити спраглих самопошуку дітей того, як часом іноді корисно чхати на суспільну думку, якщо ти знаходиш себе в покликанні. Однак і без того всім зрозуміло, що талановиті бунтарі завжди будуть у пошані - і в житті, і в літературі.
Не будучи особливою фанаткою творчості Івана Багряного, не можу не визнати, що його ідея "літератури дерзання" пречудово підходить для добору творів до шкільної програми. Ось чому з-поміж улюблених персонажів чільне місце завжди посідає Григорій Многогрішний, який на своєму прикладі довів, що сміливі таки завжди мають щастя. Відважний, красивий, патріотичний і по-здоровому злопам'ятний (як тут забудеш тюремні приниження!) повстає проти системи-дракона й перемагає її. А заодно знаходить собі до пару сміливицю, розумницю і просто красуню Наталку.
Сьогодні ж я зупинюся на особистих спостереженнях щодо минулого книжкового року й поділюся тим, які тенденції вдалося помітити мені зі своєї полички й поличок моїх знайомих. 
Рожевий як колір гламуру й кітчу помер. Про це свідчать експерименти видавництв, які, не змовлюючись, опублікували дуже схожі за дизайном книжки рожево-білого кольору. При цьому видно, що зробити деякі з цих обкладинок ще більш стильними допоміг сірий колір. Бо сірий з рожевим живуть у гармонії. 
1. Рут Веа "У лісі-лісі темному". Дуже стильно, там ще й чорні форзаци, має незвичний вигляд і абсолютно личить до змісту книжки. Атмосфера нагнітання, таємниці, вбивства — усе це нам обіцяє обкладинка і все це буде в книжці.
7. "Бути мною" Анни Хьоґлунд. Це теж витвір мистецтва. Дуже атмосферна книжка, і проблема дорослішання дівчинки в сучасному світі, подана зовсім по-новому, відверто, без прикрас. Дуже раджу всім її прочитати і погортати, є про що подумати.
Наостанок напишу про чотири хороші книжки, які я зроду б не купила, якби орієнтувалася тільки на обкладинки. Прокоментую трохи.
