Показ дописів із міткою українська мова. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою українська мова. Показати всі дописи

субота, 2 січня 2021 р.

Стендап про фонетику

В українському книговидавництві для мене деякі речі - на вагу золота. Зокрема, це науково-популярна література про українську мову. Побачивши, що нове видавництво "Віхола" оприлюднило книжку "Чути українською", я подумала: може, це і є мій черговий читацький (а ще викладацький) джекпот. 


Про що?
Що важливо в будь-якій книжці? Щонайменше три аспекти: про що написано? як? для кого?
 "Чути українською" -  про українську фонетику. До цієї науки в школярів та студентів різне ставлення: багато хто її ненавидить і не розуміє, особливо якщо ідеться про транскрипцію. Я ж обожнювала фонетику і в школі, і в університеті. Якщо хто забув, що таке фонетика, то нагадаю: це про співвідношення між буквами та звуками, про різні характеристики звуків (місце творення, спосіб), про наголошування, закони милозвучності та деякі правописні норми (апостроф, м'який знак, спрощення, історичні та позиційні чергування). Якщо так перечитати цей перелік, можна подумати грішним ділом, що "Чути українською" - якийсь підручник, наприклад, для 5 класу, де й вивчають основи фонетики. Чи для одинадцятикласників, що, вгашені, гарячково повторюють все до ЗНО. Але це не підручник. Це мовознавчий стендап на наукові теми. А, отже, родзинка в цьому виданні - стиль. Так підходжу до аспекту "як написано".
Стиль
Думаю, що в цілому це задумувалося як найсильніша сторона видання. Неформальність, гумор, прагнення розповісти про складні речі простими словами. За намір - дванадцять. Щодо реалізації: тут все неоднозначненько. Тому що почуття гумору в авторки специфічне.
Навіть не почуття гумору, а його недозована кількість, що перетворює книжку на соло стендаперки і дуже відволікає від теми. Часом це справді весело (особливо прикінцеві есе, подані як бонус). Проте, як на мій смак, гумору забагато й він не завжди доречний. Плюс у самій структурі книжки є нерівності: ось триває стендап, помережаний теорією, і раптом - раз! - і якісь доволі прямолінійні орфографічні правила, точно як з типового підручника. Моє резюме: якщо ви закохані в авторку та її стиль, то читати має бути цікаво. Якщо ж ні, може виникнути якесь незручне відчуття, що ви помилилися кімнатою. Принаймні так було в мене.
 А ще - суб'єктивно, але менше з тим - мені як учительці української мови ну дуже вже не сподобалося, що над сторінками витає образ злої вчительки саме цього предмета. Я навіть у фейсбучику та інстаграмчику запитала, чи справді у людей є такі шкільні травми. І виявилося, що в більшості моїх знайомих були адекватні учительки української мови. Розумію: нерепрезентативна вибірка, та все ж навіщо підживлювати такий недалекий стереотип? Чи, може, є якісь статистичні дослідження, що вчительки української особливо неадекватні? А чи є такі дослідження про фахівців із інших предметів? Може, в авторки чи когось із її оточення був якийсь такий негативний досвід... Не знаю. Та мені це не тільки не смішно, а й не близько. І це при тому, що авторка топить за адекватність та критичне мислення (наприклад, про уявний конкурс мов, де українська нібито посіла друге місце за милозвучністю). Словом, може, мене це зачепило, тому що я вчителюю і тому що вважаю, що смішно - це коли смішно обом сторонам. А, може, у мене просто інакше почуття гумору. Менше з тим, про учительку-монстра там зовсім небагато, не хочу, щоб склалося враження, ніби авторка пише лише про це. 
Аудиторія
Для кого ця книжка і чим вона може бути корисною? Думаю, я, учителька, частково є ЦА книжки "Чути українською". Що вона мені дала? Інформацію, як іще можна писати про мову, і кілька філологічних спостережень. Може, дрібку натхнення. Я точно придбаю іще дві книжки, які видавництво запланувало опублікувати - про морфологію та пунктуацію. Та водночас не знаю, як іще її застосовувати. Я не думаю, що книжка може стати в пригоді школярам, все-таки деяка термінологія там зайва (наприклад, спосіб чи місце творення звуків). Цього нема у програмі й це не потрібне для ЗНО. Можливо, книжка згодиться студентам-першокурсникам - на філологічних факультетах усе це вивчають, щоправда, поглиблено, але як частина вступу до мовознавства окремі розділи, може, і стане в пригоді. Якщо ж ідеться про загал, який просто любить мову і хоче більше про неї дізнатися... Мені самій цікаво, чи спрацює. От саме чоловік (інженер) виявив інтерес до книжки, розпитаю, як йому, хоча не впевнена, що він дістанеться кінця.

Резюме (бо мене в коментах питали моєї думки): книжку варто придбати, якщо
 - ви фанат або фанатка харизми Ольги Дубчак;
- ви (як я) хочете підтримати видавництво "Віхола" (у цього видавництва цікава історія появи, якщо коротко, то це сміливий крок колективу, що відокремився від великого видавництва через незгоду з хамством керівництва та інші світоглядні розбіжності);
- вам у принципі цікаво стежити, що відбувається у світі науково-популярної літератури про українську мову.

На цьому все, а я побігла читати ще одну книжку про мову - це "Спільна мова. Як живуть і народжуються слова" Анастасії Левкової. Бо після фонетики дітки якраз вивчають словотвір і лексикологію, тож я побігла з ними.




понеділок, 13 листопада 2017 р.

Їсти, кохати, надихатися: топ-15 найулюбленіших українських слів

Минулого тижня я дуже плідно відсвяткувала День української писемності та мови. Спочатку мене запросили розповісти про книжкові блоги в рідний Інститут філології, а ще блог "Якабу" опублікував результати флешмобу #5_чудових_слів. Не можу не поділитися ними у "Читацькому щоденнику".
Ще раз дякую всім, хто долучився  і долучається!

Їсти, кохати, надихатися: топ-15 найулюбленіших українських слів

24 серпня, у День Незалежності України з ініціативи студії навчання й розвитку «Tutoria» народився флешмоб #5_чудових_слів. Протягом двох з половиною місяців його учасники згадували найулюбленіші українські слова, ділилися своїми враженнями і спогадами про те, за яких обставин ці слова потрапили до вжитку. До Дня української писемності публікуємо підсумки флешмобу #5_чудових_слів, ознайомлюючи загал із найулюбленішими словами.

Горнятко


Абсолютним переможцем рейтингу стало слово «горнятко». «Кава з чашки нашій родині вже не смакує», – пише учасниця флешмобу Оксана Владєєва. «За горнятко кави я готова заплатити на кілька гривень більше», – зізнається Яна Сабляш. Магія внутрішньої форми слова «ГОРНЯТКО» надихає мовців пригорнути найдорожчих й асоціюється з теплом і затишком.

Філіжанка


На другому місці в рейтингу мовних симпатій запозичена кавоподруга горнятка – «ФІЛІЖАНКА». Слово, яке ще не так давно на територіях центральної України вважалося екзотичним, на сьогодні полонило мовців від Сяну до Дону. І хто зна, у чому тут річ – у магічному ритуалі споживання кави/чаю, чи у вишуканості суфікса –к–, але факт лишається фактом: естетика чаювання/кавування надихає мовців аж так, що слова «горнятко» й «філіжанка» вони рейтингують найвище.

Смаколики


Третє найкрасивіше слово теж із харчової царини. Воно – нерозлийвода із горнятком і філіжанкою, проте стосується їжі, а не пиття. Це слово – СМАКОЛИКИ.
«Смаколик – це моє солодке слово з дитинства. Скільки радості було в дитячих очах, коли приходив до нас в гості дядько, діставав із кишені цукерку і з абсолютно серйозним виразом обличчя говорив, що цей гостинчик мені зайчик передав», – пише Ірина Хлистік. «Коли наступного разу вам захочеться чогось «вкуснєнького», згадайте про смаколики», – радить Юліана Зелена.

Кохання


І тільки з четвертого місця рейтингу найулюбленіші слова перестають стосуватися їжі й нарешті свідчать про вияви не харчової, а вищої нервової діяльності 🙂 Найулюбленіше слово принагідно до почуттів – слово «КОХАННЯ».
Взагалі, якби до рейтингу зараховувати не окремі слова, а спільнокореневі, то слова КОХАННЯ/КОХАТИ очолили б топ рейтингу #5_чудових_слів.
Але оскільки з погляду мови все-таки це різні слова («кохання» – абстрактне поняття, а «кохати» – дія), то правильно їх розмежувати.

Любощі


На 5 місці знову слово про любов – «ЛЮБОЩІ». На відміну від ніжного кохання, у цьому слові є еротичний підтекст. «ЛЮБОЩІ» – це харизматичний українських відповідник до безликого слова «секс». «Любощі – люблю нашу українську м’яку Л у поєднанні з кусючою Щ. Слово приємне в усіх розуміннях», – зізнається Інна Хлистік. Ну а дехто з учасників, як-от Катерина Девдера, просто вподобав звучання звукосполучення –ОЩІ! І секс тут ні до чого 🙂

Любов


На 6 місці розташувалося слово «ЛЮБОВ». «Любов. То закон нашого життя», – вважає Майя Кліщевська, і багато хто, судячи з частоти вживання цього слова, погоджується з нею.

Натхнення


Однакову кількість згадок зі словом «любов» набрало слово «НАТХНЕННЯ». Однак якщо попередні слова учасники флешмобу коментували, то слово натхнення просто лишали в списку без зайвих слів. Ну а що тут скажеш — містке слово «НАТХНЕННЯ» коментарів не потребує!

Мрія/Затишок/Бовваніти


Наступні слова першої десятки набрали однакову кількість згадок. Це слова «ЗАТИШОК», «МРІЯ» і, хай як дивно, «БОВВАНІТИ». І якщо «затишок» і «мрія» можна прокоментувати категоріями цінностей, то «бовваніти» увійшло в десятку тільки через своє особливе звучання. Ось так милозвучність робить погоду у світі мовних рейтингів!

Світлина/Паляниця/Колежанка/Незабаром/Камізелька


Фінальна п’ятірка найчастіше згаданих слів флешмобу іще цікавіша. Це слова «світлина», «паляниця», «колежанка», «незабаром» і… «камізелька». І знову суфікс –к– нагадує про себе!
Особливо цікаво побачити в лідерах слово «колежанка», яке в контексті активного поширення фемінітивів демонструє, що мовці (і мовкині) готові потихеньку розширювати свої словникові обрії (овиди, небокраї, горизонти…).

Не минулося без книжок


Окрім слів, дехто з учасників згадав й українських письменників, з творчості яких мовці й дізналися вабливі слова. Отже, учасники флешмобу вдячні за розширення словникового запасу таким сучасним письменникам і письменницям:
а також класикам української літератури шістдесятнику Василеві Симоненку й людині, яка навчила українців мріяти, – Михайлові Старицькому.

Трохи статистики


За результатами флешмобу #5_чудових_слів було укладено міні-словник, до якого увійшло 280 слів. Найбільше слів – 40 – передбачувано виявилося на літеру П (в українській мові саме на цю букву існує найбільше слів). Удвічі менше, але суттєво більше порівняно з іншими літерами, слів на літери Н і С. Жодного слова не було на букви А, Е, Є, И, І, Й, Щ, Ю. І якщо з літерами А, Е зрозуміло – питомих українських слів на ці літери не існує, – то на букву «Щ» були сподівання побачити хоча б слово ЩАСТЯ. Але поки що ніхто його не згадав.
З-поміж усіх учасників флешмобу активнішими виявилися жінки – 68 відсотків, і тільки 32 відсотки за чоловіками.

Слово про слова


Самі ж слова, які учасники флешмобу визнали за чудові, виявилися різноманітними: від діалектизмів (цімборка, ровер, шпацірувати, кремпуватися тощо) до пуризмів (рівноденник (екватор), прямовисний (вертикальний), хідник (тротуар) та ін). Проте більшість все ж обрала загальновживані слова на позначення абстрактних понять, причому майже всі вони мали позитивну конотацію. Щодо лексичного значення, то більшість слів стосувалися абстрактних характеристик особистості і її дій, зовнішності, родини, а також конктерних предметів побуту. Докладно ознайомитися зі словами можна, зазирнувши до словничка.
Різноманітність слів, згаданих у флешмобі, можливо, не дає підстав до розлогих узагальнень через невелику (поки що) кількість учасників. Проте він переконує в найголовнішому: українська мова цікава, вона надихає. Надихає на спогади, на гортання словника, на читання, на літературну творчість, на гумор (згадати б хоча б слово Ігоря Ласточкіна «януковоч», який ведучий назвав з-поміж улюблених). Українська мова – це мова дитинства і мова досвіду, це мова відкриттів, мова досягнень і почуттів, мова книжки і мова пісні, мова роботи і мова творчості, мова-натхнення, мова-виклик і мова-любов.
Тож у День української писемності хочемо побажати, щоб у житті не бракувало приводів для чудових слів. Нехай їх буде якомога більше!

середа, 17 травня 2017 р.

Прочитане у квітні-травні

Минає шалена весна 2017, і мені бракує часу навіть на найсвятіше – мій блог. Але факт, що дисертацію захищено, трохи полегшує життя. І в нетривалі миті спокою я думаю про свій "Читацький щоденничок" і вже навіть маю одну ідею на літо. Навіть дві. Навіть три!
А поки до літа лишається два тижні, напишу трохи про прочитані за цей довжелезний період книжки. Так, писати було ніколи, але на читання я знайду час завжди:)
Отже, читацькі квітень-травень–2017 були наснажені дуже різними книжками – від класики ("Тигролови", "Місто", "Маруся Чурай" і "Хіба ревуть воли, як ясла повні?") до мотиваційних книжок. Про класику я колись напишу окремо, а в цьому пості розповім про враження від новинок. Поїхали!

Для спраглих мовного самовдосконалення
Після написання посту про 5 книжок для охочих вивчати українську, я вирішила ще раз перечитати "Мовностилістичні поради" Олександра Пономарева, а також ознайомилася із двома словниками вишуканої української Тараса Берези. Якщо Пономарева знаю й поважаю давно (у моєї подруги його фотка висіла в гуртожитку на холодильнику й щодня заохочувала до вивчення солов'їної), то про Тараса Березу я не відала нічого. Тому довелося судити по обкладинках двох його книжок. Вони мені не дуже сподобалися, бо все-таки в йдеться про вишукану українську, а на обкладинці – каструля з борщем.  Але, попри те, книжки цінні. У них  було те, що я в мові дуже люблю, – лаконічні, місткі слова, що ними можна замінювати незграбні, обтяжливі, а то й просто не до всіх ситуацій придатні конструкції. Наприклад, замість "ну ніфіга ж собі" я тепер казатиму "овва!" або "отакої!". А замість "капєц" – "достолиха!" :) Ще мені подобається замість "від нічого робити" казати "знічев'я", замість "повільний у рухах" – "вайлуватий" і т.д. Такі слова я намагаюся виловлювати з мовлення моїх рідних, із газет, книжок, а тут тобі цілий словник, навіть два.
Яка ж між ними різниця і який краще купувати?
 Першою світо побачила червоненька книжка, потім – синя. Я б радила всім придбати синю. Вона частково дублює зміст попередниці, але тут усі слова подані з наголосом. Також до кожного слова дібрано контекст, переважно із української класики або перекладів знаних українських тлумачів. До речі, із зарубіжних уривків є й сучасні – наприклад, "Код да Вінчі" Дена Брауна. 
Попри те, що багатство української лексики представлено якнайкраще, усе ж не все ми зможемо взяти до активного вжитку. Наприклад, круте слово "виторг" замість "виручені кошти", але навряд я називатиму ліву руку "лівицею", а слово "Правиця" вживаю хіба принагідно до музичного гурту. Це так і до ланітів із виєю можна договоритися. Утім, це на розсуд мовця. 

Як заощадити свій час і стати ще мотивованішим?
Про це можна дізнатися з книжки "Перемикайся" Маршала Голдсміта. Її я отримала як бонус у нововідкритій книгарні "Є" на Хрещатику. І довго не бралася за прочитання, бо не люблю мотиваційної літератури і не вірю в її чарівні можливості. Розгорнула книжку з простої причини – ця книжка зеленого кольору і має яскраво-жовті форзаци. Коли ви востаннє бачили книжку з жовтими форзацами?
На мою зболену дисертацією душу цей колір справив терапевтичний ефект, і я все ж вирішила прочитати. Мені навіть сподобалося! 
По-перше, з особистих причин. Віднедавна я трохи переосмислюю свої погляди на людей, що читають таку літературу. Раніше мені здавалося, що вони просто крадуть у себе час істинного задоволення від художньої книжки й прагнуть очолити ілюзорний хіт-парад Його Величності Примарного Ідеалу Успішної Людини. Але зараз я утримуюся від категоричності, тому що мені.ні на що. не. вистачає. часу. І якщо якась людина на світі присвятила свій час, щоб написати книжку про те, як розумно використовувати час (не речення, чемпіонат із тавтології, вибачте), то я знайду дві години, щоб про те почитати. Бо моє життя летить дуже швидко, а дуже організованою я себе назвати не можу. На жаль. Поки що.
По-друге, тут багато практичних порад, як виконувати заплановане, як аналізувати те, що відбувається щодня, як робити висновки і розробляти нові стратегії поведінки. Наприклад, я і так перед сном щоразу аналізую день і планую наступний, але в книжці на прикладах інших людей роз'яснено, як зробити цей аналіз іще ефективнішим, як точно бачити, що ти виконав із задуманого, а що ні, і що стало на заваді. Варто при цьому пам'ятати, що у всіх своїх прорахунках майже завжди винен тільки ти, тож якщо хочеш уникнути їх на майбутнє, роби щось із собою. Будь організованішим для початку. І не спихай усе на обставини – обставинам байдуже, усе це треба тільки тобі. Це відомо й без книжки, але все ж корисно час від часу нагадувати собі.

Нова книжка Володимира Лиса
 - Валентина Петрівна закинула вишивання!
 - Тетяна Василівна пила заспокійливі таблетки!
... І все це через книжку Володимира Лиса "Діва Млинища", яку я після прочитання привезла в Золотоношу, де мама, а за нею і її колеги по роботі зафанатіли від Володимира Лиса. Тетяна Василівна, наприклад, вважає, що Лис – це ідеал письменника. І я вже не вперше чую таку думку. Після "Діви Млинища" я подарувала мамі ще три книжки Володимира Лиса, і за ними вже черга. 
Щодо мене, то я спокійніше ставлюся до творчості волинського автора. Передусім через тематику. Мені трохи набридли життєві драми в кожній сільській хаті. І тут нема претензій до письменника, просто я, напевно, не його аудиторія. Я просто майже нічого не пам'ятаю з книжки, хоч прочитала її тільки місяць тому. А ні, пам'ятаю, що в першій новелі персонажів звали Пилип і Прокіп (?), і я не зразу їх відрізняла. 
Поза тим, мова твору бездоганна, колоритна, кожна новела динамічна, кожна "за любов" і "за жизнь". Тому можна читата, але, як на мене, книжка на раз.

Те, що ви навряд чи знали про своїх предків
Давно хотіла прочитати книжки фольклористки й культуролога Ірини Ігнатенко. Особливо після її участі в передачі Майкла Щура. Також на курсах "Соловейка" почула від колеги, що "Жіноче тіло в українській культурі"– цікава книжка, цікавіша за "Чоловіче тіло". У книгарні я побачила обидві книжки, але на "Жіночому тілі" не було наліпки "18+". І я подумала: треба ж мати хоч якісь переваги з того, що я щороку старшаю. І взяла "Чоловіче тіло".
Це дуже відверта книжка, що відкриває нам розмаїте сексуальне життя наших пращурів, втілене у фольклорі. У видання вміщено чимало сороміцьких пісень, а оскільки шрифт, як вже згадано, великий, то читати у транспорті не рекомендовано. 
Що я можу сказати – мені було цікаво. Хоч книжка трохи розтягнута, в сенсі, великий шрифт, великий інтервал, недоречні ілюстрації, і видно, що до такого вдалися, щоб зробити видання грубшим, все-таки пізнавальні факти перекривають недоліки. Наприклад, я знала, що товкач і ступка – це еротичні символи, але не йняла віри, що криниця, з якої дівчина традиційно напуває коня, – це не дуже-то й криниця, і кінь теж не кінь. А тут я якраз перечитувала "Україну в огні" Олександра Довженка, де Олеся зустріла Василя Кравчину якраз біля криниці... І все те, що відбулося з персонажами потім, пояснює, що криниця тут не випадкова. Також дуже цікаво було довідатися про символи краси й чоловічої спроможності в літературі, які без знання не відкодуєш просто так. Після цієї книжки деякі пісні вже ніколи не будуть для мене такими, як раніше:)

Ще одне творіння Дена Брауна
Після того, як мені сподобалося "Інферно" Дена Брауна, друзі взялися радити мені "Янго
лів і демонів". Дехто запевняв, що ця книжка значно цікавіша й захопливіша. Я піддалася спокусі.
Одразу скажу, що "Інферно" вразило більше. Може, це тому, що я вже була знайома зі стилем  і схемою автора, а, може, тому, що в Стамбулі була, а у Ватикані іще не випадало:)
Зав'язка така: Роберт Ленгдон мирно плаває у басейні, коли заплив перериває супертаємничий мен, який працює на секретну європейську організацію ЦЕРН. Виявляється, провідного спеціаліста зі створення вибухонебезпечної речовини під назвою "антиматерія" вбито, а на грудях витаврувано знак "Ілюмінати". А оскільки ЦЕРН не дуже тямить на стародавніх символах, терміново треба залучити Ленгдона, щоб розкрити його потенціал суперрятівника. Ленгдон із часом продемонструє свою суперсилу в "Коді да Вінчі" й "Інферно". А поки що йому треба врятувати католицький світ, бо ілюмінати, за попередньою інформацією, мстять церкві за переслідування науковців. 
Щодо сюжету: фірмові трюки Дена Брауна мене не розчарували, але все ж у "Янголах і демонах" забагато неймовірностей. Особливо наприкінці, коли розкривається минуле камерарія Вентрески. Там реально є елементи Санта-Барбари! Ось це, по-моєму, не личить жодному романові. А так почитати можна. Категорично не рекомендую дивитися фільм. Він жахливий. Там багато чого невиправдано перекручено. Взагалі, я так зрозуміла, що найкраща екранізація – це "Код да Вінчі", якого я принагідно передивилася теж і тепер хочу перечитати книжку. Хоч гіпотези Брауна часто дуже вже недостовірні, все ж ці версії цікаві й для художньої літератури просто скарб.

Сатира в обгортці шоу
Цієї весни я прочитала ще одну незвичну книжку, що називається "Яйце-райце, або мільйон на мрію". Що ж такого в ній незвичного? По-перше, те, що її написало два автори – Тетяна Белімова й Андрій Процайло. По-друге, оригінальність жанру – це роман-шоу. Події розгортаються ніби в прямому ефірі, де транслюють шоу, а за лаштунками розгортаються цілі пристрасті довкола дорогоцінного проклятого каменя. Хоч роман пригодницький, для мене це насамперед сатира на українське суспільство, критика скоробагатьків і пристосуванців, а також можливість поповнити свій словниковий запас прислів'ями і приказками, що ними автори щедро сиплють на сторінках твору.
Що для мене було ще цікаво: вгадувати, що писав Андрій Процайло, а що – Тетяна Белімова. Два романи пані Тетяни я читала раніше, а з творчістю Андрія ще ознайомлююся, якраз маю на меті прочитати його "Вірус справедливості", Після прочитання, думаю, зможу підтвердити деякі свої здогадки.

Оскільки пост уже вийшов надто довгим, наступні дві книжки я просто згадаю. Це "Я – Малала" Малали Юсуфзай і "Усмішки долі" Адама Джонсона. Обидві книжки просто чудові, але зараз про них не писатиму, бо на них підготувала окремі статті.
... На носі Книжковий Арсенал, і, хоч життя складається так, що не знаю, чи потраплю туди, список бажаних новинок майже сформувала і скоро опублікую окремим постом.






пʼятниця, 5 травня 2017 р.

5 книжок для охочих удосконалити українську


Різні дороги приводять людей до словників української мови. Хтось зазирає «у пишний яр, а не сумне провалля», щоб грамотно написати якийсь документ, комусь туди рекомендують навідатися в коментарях фейсбуку, а ще хтось просто не йме віри, що правильно наголошувати «обрУч», а не «Обруч», і хоче подолати стадію примирення з фактом перевіркою за словником.

Але не все можна знайти у словниках, а грамотно говорити українською хочеться. На щастя, існують книжки, завдяки яким можна відкрити безліч нюансів української мови й нарешті перестати вагатися, як правильно казати – «приймати участь» чи «брати участь», точно знати з дефісом чи без пишеться «будь ласка» і як перекласти українською «первый блин комом».

Кишенькова запорука знань

Мовознавець Олександр Авраменко відомий своїми експрес-уроками на «1+1», з яких за лічені хвилини можна дізнатися, як не припускатися поширених мовленнєвих і правописних помилок. Ілюстроване паперове видання частини цих уроків стало мовним бестселером й потрапило до найпродаваніших книжок сайту Yakaboo, опинившись у товаристві нового «Гаррі Поттера» й любовної драми «До зустрічі з тобою» Джоджо Мойєс. Секрет успіху книжки не тільки в ажіотажі довкола вивченні української, а й у продуманому форматі подачі інформації: матеріал лаконічний, злободенний, поданий з гумором, формат книжки зрУчний, а картинки веселі. Саме з цієї книжки я дізналася правильний наголос у слові піалА й що український відповідник «на безрыбье и рак рыба» – у степу і хрущ – м’ясо!

Чи справді легко?

Головний персонаж цієї книжки – усім відомий Лепетун (варіанти – Язичок, Веселий Перчик і просто «Штучка»). Лепетун підкорив серця українців ще із сайту «Мова – ДНК нації», де можна потренуватися пописати диктанти, перевірити себе на знання фразеологізмів, паронімів та інших цікавих мовних феноменів. Для тих, хто хоче мати сайт на полиці, раджу придбати книжку «Українська – легко!», але не вестися на назву, бо після прочитання розумієш, що українська – це зовсім нелегко, тут безліч нюансів і підступів на кожнім кроці. Наприклад, людина народилася в квітні й пишається, що вона Овен, і тут з’являється Лепетун і перевертає все догори дригом, інформуючи, що слово ОвЕн правильно наголошувати другий склад. Переворот свідомості в багатьох людей (я перевіряла) відбувається, коли вони дізнаються, що не існує слова співпадати, а є збігатися, що любити рибалку і любити риболовлю – це різні любові і що на дорогах не буває ожеледі, а тільки ожеледиця.
Ще безліч цікавинок можна знайти в розділах «Антисуржик», «Правопис», «Пароніми й омоніми», «Синоніми», «Фразеологізми», «Наголос». Веселі картинки привернуть не тільки вашу увагу, а й увагу сусідів у транспорті (це я теж перевіряла).
«100 експрес-уроків» і «Українська – легко!» – це чудові видання для кожного, але я б назвала їх тільки увертюрою до бажання вивчати українську ґрунтовно. А є й важка артилерія, тобто книжки, де інформації й прикладів уживання значно більше.

Спочатку був Антоненко-Давидович

Антоненко-Давидович Б. Д. Як ми говоримо [Текст] / Б . Д. Антоненко-Давидович. – К. : Радянський письменник, 1970. – 254 с.
Для філолога це спочатку маст рід, потім – орієнтир, а з часом – кодекс професійної честі. Визначити, чи читала людина «Як ми говоримо» дуже просто: можна спитати, чи знає вона різницю між книгою й книжкою. Якщо так, вона в клубі втаємничених.
Насправді таємниць тут жодних – по суті, це підручник: бери, вчи. Спершу про правильне вживання іменників, далі про прикметники – і так по всіх частинах мови, зокрема й службових. Хоч видання побачило світ ще 1970-го року, тобто коли українська мова зазнавала агресивного змішування з російською, в Антоненка-Давидовича збережено колоритність питомої лексики, стилістики, тут скрупульозно виписано багато нюансів уживання певних слів. Я помітила, що мало не всі обговорювані порадники з української мови великою мірою базуються на інформації з «Як ми говоримо». Наприклад, у книжці є такі статті: «Жора чи Юрасик? Женя чи Євгенко». Або «Посмішка, посміх і усмішка, усміх». Чи «Нервувати чи нервуватися», «Курити чи палити цигарки». І такого чимало. Дуже приємно, що науковці перевідкривають загалу це джерело, яке без остраху видатися пафосною вважаю справжнім скарбом.

Уроки з живчиком


Борис Рогоза ; [ упоряд. Проненко В. Г.]. – Вид. 2-ге, випр. – К. : Експрес-Поліграф, 2012. – 541 с.
Ця книжка постала з колонок газети «Хрещатик». Популярну рубрику «Уроки державної мови» вів публіцист Борис Рогоза. До однойменної книжки вміщено мовознавчі колонки на різні теми з лексики, правопису. Найбільшу цінність мають приклади правильного слововживання, тож із видання можна дізнатися, чому правильно казати не грецький, а волоський горіх, чому відтак не вживається як синонім тому, а тільки як потім і як доладно сказати про людину, що вона «з ізюминкою» (насправді – з перчиком, з живчиком).

З летовища на далекі південники

У цьому пораднику на щодень автор охоплює проблемні випадки вживання слів від наголошування до будови речень. З посібника можна дізнатися, як правильно казати: Запорізька Січ чи Запорозька Січ, парубок чи холостяк, качка чи хитавиця та ін. Родзинкою книжки є список відроджуваних синонімів, зокрема термінологічних. Деякі з них можуть викликати подив і дискусії (дифтонг–двозвук, елемент–первень, префікс–приросток, меридіан–південник), інші ж давно увійшли до вжитку (фотокартка–світлина, аеропорт–летовище). Особисто мене лінгвістична сміливість Олександра Пономарева приваблює, тому я із задоволенням читаю і його колонки на сайті ВВС Україна.

Хоч всі ці книжки я визначила як найпомічніші для вивчення української мови, у них є суттєвий недолік: вони показують, що знання з мови можна вдосконалювати все життя, але вивчити все до останку неможливо. Проте коли вже на це підсідаєш, то зупинитися теж не виходить.
Наостанок хочу порадити ще два вічно актуальні джерела з вивчення української мови – це орфографічний словник української мови й правопис. Найбільше я люблю вишукувати в них невідповідності, як-от: різне написання слова “Святвечір” (Святвечір у словнику і свят-вечір у правописі) або утворення кличного відмінка від слова “Ігор” (Ігорю в словнику й Ігоре в правописі). Утім, і без такої розваги там завжди можна знайти чимало цікаво й пізнавального.