Кейко працює в магазинчику. У Кейко нема пари. Вона дивна жінка. У дитинстві, побачивши мертву пташку, Кейко й не думала сумувати, а вирішила, що краще ту пташку приготувати і з'їсти. А зараз Кейко 36 років, 18 з яких вона провела за прилавком. І проводить далі, повністю віддаючись роботі. Так і минають її будні: у роздумах, як розкласти на вітрині акційні товари, як допомогти покупцям зробити якнайкращий вибір. Але є одне АЛЕ.Суспільство.
І ось вже Кейко мусить відбиватися від нестерпної легкості питань на кшталт: "Чому ти так довго працюєш на цій роботі?" або "У тебе є хлопець?" чи "Коли вже заміж?". Тишком-нишком про дівчину думають як про ненормальну. Батьки непокояться, Кейко розводить руками. І ось тут - найцікавіше.
Тому що нормальні люди поводяться в житті Кейко часом так, що в їхній нормальності можна засумніватися. І тому що Кейко, прагнучи бодай якось вижити у соціумі, робить один небанальний вчинок: знаходить собі хлопця, "щоб був", оселяє його в себе.
І якщо до цього моменту читацький настрій якийсь нейтрально-комічний, то коли в Кейко починаються "стосунки", стає реально моторошно через те, як хибно (щоб не сказати жорстоко) близькі люди можуть трактувати "нормальність". Сестрі Кейко "більше подобається думати, що її сестра нормальна, хай навіть у неї безліч проблем, ніж мати ненормальну сестру, яку все у власному житті влаштовує".
"Дівчина з крамниці" - це історія не так про маленьку людину, як про не менш маленьких людей, які мають себе за великих. І вся жива актуальність цієї теми могла б і не зачіпати так сильно, якби не особливий, ощадливий, лаконічний, як і сама Кейко, стиль авторки.
Як описати цей стиль? Нічого зайвого, щоб заколисати і потім зненацька вдарити під дих якоюсь фразочкою з-за повороту. А ще тут ненав'язливо зашиті клаптики абсурду та специфічного гумору, що я обожнюю.
Словом, цю книжку можу радити без вагань. Тільки, раптом що, "Амелі" тут ні до чого.
